Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ №38, 2012-09-16
«Сьогодні отримаєте від мене серйозну догану і не менш серйозну мотивацію. Я принесла свою першу ікону. І хай хтось спробує мені сказати, що був гірший за мене, коли починав!» – відкриває заняття з іконопису Маґда Ґузинська. Чому так суворо вона ставиться до своїх учнів? «Ні, не суворо, – пояснює, – просто декілька людей втратили віру у свої вміння, хоч насправді все роблять дуже добре. Мені потрібний був рік, а вони з цим впоралися протягом трьох місяців».
Маґда Ґузинська разом з Боґуславом Андресом ведуть у варшавській церкві отців василіан заняття в Майстерні святого Миколая. Тут, у невеликому приміщенні в підвалі, похиляється над липовими дошками кілька осіб. Обережно водять пензлями по контурах зображень святих. Кожен з присутніх має власну «дорогу до ікони». М. Ґузинська закінчила художню академію і колись просто опинилася на заняттях іконопису, що її цілковито захопило.
– Я прийшла в іконописну майстерню, щоб ознайомитися з технологією. Але виявилося, що, пізнаючи технологію ікони, я поглибила також свою віру й духовність. Важко сказати, що відбувається, коли людина має контакт з іконою. Це щось поза почуттями, – зізнається майстриня. Вона тепер залишила традиційний живопис і зайнялася виключно іконами. Останнім часом була в Москві, там училася російських технік, а пізніше москвичі відвідували її майстерню. За іконою їздила також у Болгарію і в Україну.
Б. Андрес пише ікони вже вісімнадцять років.
– Я ходив до костелу у Вільшанах, який перед війною був церквою, – розповідає про своє дитинство серед ікон. Пізніше він почав навчатися технології іконопису. Але постійно бракувало йому того, що несе в собі святий образ. І так мандрував від однієї майстерні до іншої, аж опинився у Варшаві – і тут почав творити середовище іконописців.
У Майстерні святого Миколая вчать традиційних технік іконопису. Спершу – як тримати пензель. Це робиться інакше, ніж у випадку стандартного живопису. Пізніше – як заґрунтувати дошку і як зробити фарбу, а також як позолотити тло. Піґменти, якими користуються іконописці, можна купити в крамницях для художників або реставраторів, але вони натуральні. Деякі привозять з Німеччини, Греції, Італії.
– Матеріали доступні, гірше зі знаннями, – говорить М. Ґузинська, – Не кожен з майстрів хоче ними ділитися. У книжках також не завжди все детально описане, і якщо хтось не знає, про що йдеться, важко йому зрозуміти.
Ось, наприклад, як роблять фарбу? Існують різні техніки. У Майстерні святого Миколая кладуть піґмент на скло, додають трохи води, розтирають, а потім трохи в’яжучої речовини. В тому випадку це суміш яйця з білим вином. На самій воді фарба не така, як слід, а вино справляє, що жири краще розчиняються. Часом застосовують яйце з пивом і яйце з оцтом. Різниці між майстернями полягають в тому, що кожна має свої рецептури і їх захищає. Також бувають різні способи позолочення. Деякі майстри зовсім не хочуть цього вчити, бо, на їхню думку, це надто складна річ. Позолочення вимагає відповідної вологості й температури повітря.
Дошку, на якій буде писатися ікона, спершу треба заґрунтувати. Для цього використовують суміш кролячого клею і крейди. Зрештою, як у випадку всіх етапів праці над іконою, кожна майстерня має свої способи творення клею. Його виконання вимагає великої точності й відповідного збереження пропорцій. Найчастіше кладеться два прошарки клею. Пізніше треба виполірувати дошку. Звичайно, нині в Інтернеті можна купити все, навіть готові дошки для ікон. Але тут, у Майстерні святого Миколая, їх роблять власноруч. Б. Андрес є реставратором дерева, тому цей досвід дозволяє йому створити відповідні дошки. Каже, що вони мусять бути передусім стабільні – так, щоб ікона довго трималася. «Наша мрія – щоб ікона залишалася в сім’ї декілька поколінь», – додає він. У майстерні звертають увагу на легкість ікони. Вона не може бути затоплена у фарбі. Має бути легка й гладка. Важливо, які лінії в ній основні, а які – допоміжні.
– Майстерня відкрита весь рік. Кожен приходить і працює індивідуально, – кажуть учителі, – заняття відбуваються двічі на тиждень, але якщо хтось має потребу, можемо з ним зустрічатися і в інші терміни.
Кожний з учасників – на іншому етапі навчання. Сюди приходять різні люди з різним досвідом, різних віросповідань. Часто закінчили вже інші майстерні. Тепер учасників – біля двадцяти. Деякі приїжджають з інших міст: Вроцлава, Катовиць.
– Коли пишеш ікону, мусиш навчитися терпеливості і мусиш навчитися довіряти людям, які тобою керують, – ділиться спостереженням Йоанна, яка приходить до варшавської майстерні. Її захоплення іконою почалося від відвідування церкви. Спочатку сильне враження справив на неї у церкві спів, а потім – власне ікона. Вже як доросла людина, Йоанна вирішила вчитися писати образи. – Я намалювала три й у мене склалося враження, що чим довше цим займаюся, тим менше знаю. А, правду кажучи, – нічого не знаю, – скромно висновує учасниця. Наступним кроком був пошук майстрів. І таким чином вона потрапила до Маґди і Боґуслава.
Кожен пише ікону у власному темпі. Декому може здаватися, що вистачить тиждень або два, щоб її завершити. Але насправді існують ікони, які автори пишуть по кілька місяців. В основному коли роблять це виключно під час занять у майстерні.
Чи треба мати художню освіту? «Ні, треба мати ласку, – відповідає М. Ґузинська, – решта сама прийде». Сенс ікони полягає в тому, щоб її тему залишити в найменш зміненому стані. Тому копіюються старі зразки. «Ікона народжує ікону, – додає Б. Андрес, – і кожна наступна вважається так само чудовою». Часом застосовуються нові кольори чи дрібні елементи. Але в Польщі спосіб писання ікон – дуже традиційний. На більш революційний підхід дозволяють собі лише митці з України, які творять свої композиції та власні узори. Зрештою, на думку М. Ґузинської, сучасне сакральне мистецтво в Україні є на дуже високому рівні. Для української ікони притаманна експресія, якої не має, наприклад, стримана й сувора російська ікона. В Україні також високо цінують праці Юрія Новосільського, з розумінням яких у Польщі постійно ще існують проблеми.
У греко-католицькій парафії в Люблині раз на рік відбувається виставка. «Хочемо запрошувати на неї наших найкращих учнів», – каже М. Ґузинська. Поки що у виставці беруть участь праці варшавських майстрів та митців з України. М. Ґузинська і Б. Андрес уже декілька років співпрацюють із Львівською академією мистецтв, зокрема з професором Романом Василиком і його студентами. Зустрічаються на майстер-класах іконопису в Новиці, де Б. Андрес два роки був комісаром. Це було перше місце, відкрите на середовища, які займаються іконою в Польщі й хочуть познайомитися. Цілком можливо, що незабаром до Новиці приїдуть також люди, які нині у Варшаві ведуть свої перші лінії на липовій дошці… ■
