Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2011-07-07
{mosimage} До 15-річчя від заснування Стипендіального фонду ім. Я. Поповської в Перемишлі
Перемишль. Червень 2001 р. Вулиця Смольки, 10. За дверми бібліотеки в школі ім. Маркіяна Шашкевича триває важлива кількагодинна нарада старших пані і панів. Андрій Чорний читає доповнення до фінансового звіту за 2010 р. Це 15-річний документ від періоду заснування відомого не тільки в Перемишлі стипендіального фонду, який працює для добра українських учнів та їхньої національної культури в місті над Сяном. Після дискусії над звітом – хвилина перерви. Усі втомлені цифрами, датами, сумами, подіями, які звучать наче потік. Пані Комар ставить глечик пахкої кави, дивиться на присутніх і тихо каже: “Не знаю, як уявити собі нашу школу без фонду Поповської…
Шляхетний заповіт
Як на мене, навряд чи один якийсь із випускників “шашкевичівки” не чув слів “Ярослава Поповська”. Він може не знати біографії народженої в цьому місті 1914 р. надзвичайно музично обдарованої жінки, проте знає, що якраз у мурах школи це ім’я та прізвище особливо важливе, що “шашкевичівка” та Поповська одна одну по-своєму підтримують. Перше життя Ярослави було не менш славне від другого, вписаного у фонд її імені. Приклад: у 60-ті рр. міська влада перевела її у 25-метрове “помешкання”. Учительці музики такі обставини не могли сприяти. Все ж таки ця жінка аристократичної вдачі життєвий простір давно відкрила в праці з українськими дітьми. Навчала того, що знала найкраще: музики. Це була громадська праця в Народному домі (працювала також як учитель у державній музичній школі в Перемишлі). Уже тоді помагала дітям матеріально, приносила солодощі, інколи навіть раритетні, як на комунізм, помаранчі. В останні місяці життя опікувалася нею родина Чорних. Саме Андрієві Чорному вона в присутності Ярослава Юрчака, уповноваженого нею розпоряджатися її майном, заповіла, що бажає, аби її невеликі фінансові заощадження стали в пригоді українським учням Перемишля…
Поповська померла 1995 р., а 1996 р. при Товаристві “Народний дім” ПОСТав стипендіальний фонд, тобто заповіт покійної виконано в такій формі. Зразком стали установи українських спільнот у Канаді, де не один раз А. Чорний перебував і засвоїв тамтешній досвід.
Меценати
Ощадності покійної склали непорушний залізний фонд. Опрацьовано статут, відкрито банківський рахунок, створено Раду фонду, до складу якої увійшли Іван Беднарський, Юліан Бак, Мирослав Бачик, Андрій Комар, потім приєдналися Марія Туцька, Ірина Спольська-Онишко, Марія Фіцак, Анна Леськів, Богуслава Комар. І виконавчий орган, суспільний, як і весь Фонд – управу. Непорушним принципом функціонування Ради фонду стало те, що до її складу входить директор “шашкевичівки”.
Перебуваючи за океаном, А. Чорний публікував оголошення в українській пресі в Канаді та США про виникнення громадської ініціативи. Відгукнулося чимало вихідців з Перемишля, випускників українських шкіл, зокрема Олег Волянський, Петро Грицак, Семен Заброцький, Орест Загайкевич, Мирослав Малецький, Р. С. Коченаш, Ярослав Ключник. Їхнє сприяння становило другий важливий фінансовий поштовх, причому активність цих осіб не була одноразовою. Дали допомогу українські фінансові установи, Фонд ім. Бучинського при Українському національному союзі в США, Українсько- американський допомоговий фонд з Філадельфії, Кредитова спілка “Будучність”, Українська кредитова спілка, Українська кредитова спілка “Певність” з Чикаґо (дир. Е. Куляс), Українське національне об’єднання “Захід” з Торонто (дир. П. Ковальчин), Земляцтво “Перемищина” у США і Канаді, Об’єднання українців “Закерзоння”
Протягом 15 років понад 150 жертводавців підтримало фонд одноразово або багаторазово. Активними були також деякі жертводавці з Польщі. Покійна Емілія Клішко золотими літерами записалася в історії розуміння, чим є національна солідарність і співчуття: вона впродовж 13 років кожного місяця надсилала перемиським школярам по 100 зл. Легко порахувати, що ця одна-єдина жінка передала дітям 15 тис. зл.!!! Відзначилися своєю жертовністю Наталія Іваницька, Зенон Домініцький, Володимир Лешків та Володимир Навроцький, Роман Пилипівський. У самому Перемишлі відгукувалася постійно тільки Марія Матейко, хоч були також окремі пожертви деяких громадян.
Принципи
За якими правилами живуть і нарощують свій потенціал пожертви цих людей? Рада та управа фонду діють так, наче б кожен член носив швейцарський годинник. Усе іде згідно з раз установленими принципами. Раду фонду створює управа Товариства “Український народний дім” (ТУНД), пропонуючи стати її членом людям авторитетним і шанованим в українському світі Перемишля. З огляду на свою позицію в інших установах, дотичних до праці фонду, членами ради автоматично стають голова ТУНД, директор школи ім. Шашкевича, голова батьківської ради, голова ради школи. Члени Ради фонду обирають з поміж себе управу. За результатами виборів у березні 2011 р. її склад такий: голова – Андрій Чорний (раніше секретар), заступник – директор Петро Піпка, секретар – голова ТУНД Михайло Пульковський, скарбник – учителька Марія Фіцак. Саме під час останніх звітно- виборчих зборів подякував присутнім за багаторічну співпрацю голова Фонду, проф. Іван Беднарський.
Кому наділити допомогу? Справа нелегка, бо стосується громадських грошей, які фонд отримує як авторитетний і надійний розпорядник. Завжди має бути заява прохача. Вона розглядається прилюдно, відбувається дискусія. Зокрема, важливими є голоси вихователів, коли автором заяви є учень.
З часом фонд почав впливати не тільки на шкільну сферу, але й на сферу, що прямо її стосується: тобто на розвиток культури в Перемишлі. Інакше кажучи, став перетворюватися на загальнокультурну установу, центром якої залишаються діти і молодь. Адже сприяння культурі – це скріплювання сфери, яка охороняє українську свідомість підопічних. Укладення в культуру, захисну сферу її національного функціонування – це форма інвестування в учня.
Як вижити і бути активним
Форми первинної активності (тієї, яка стосується залучення, а не призначення коштів) фонду різні. За кожне окреме перерахування жертводавець отримує подяку на письмі. При нагоді важливих заходів фонд звертається з окремими проханнями про допомогу. Такою ініціативою було відзначення 60-ї річниці акції “Вісла” – для внуків жертв депортації, народжених на Західних землях Польші, 2007 р. фонд організував літній табір на Рідних землях: 35 дітей побачило Перемишль, Бойківщину та Лемківщину. Інший захід – це сприяння виїздам до Києва для дітей з 8 пунктів навчання української мови з Лемківщини. Для розмірів цієї статті важливо точно перераховувати всі больові місця функціонування національного ладу Перемишля, що в їхньому будівництві бере участь фонд. Дуже загально: учнівські поїздки до Києва, на концерти і фестивалі, харчування дітей, опіка над шкільним ансамблем пісні і танцю (зокрема, купівля одягу, приїзд інструкторів), дитячим садочком, купівля нагород, шкільна світлиця, музичне обладнання, видавнича справа, допомога Народному домові, Пикулицький похід, – це неповний список того, чим займається фонд.
Директор Комплексу загальноосвітніх шкіл ім. М. Шашкевича П. Піпка:
– Фонд ім. Поповської сильно пов’язаний з нашою школою. Він зрісся з нею. Нема важливого заходу без його допомоги – як фінансової, так і моральної; він оплачує навіть порції смачної гарячої страви для кільканадцяти учнів, які того потребують. Стало системним, що на закінчення шкільного року нагороди на кошти фонду отримують діти за успішність у навчанні. А на свято школи Рада фонду виділяє фінансові нагороди учням, найкращим у сфері навчання, художньої, громадської праці та в спорті. Фонд реаґує на непередбачені ситуації. Моя особиста співпраця як директора з Радою фонду складається гарно. Проблеми завжди вирішуємо шляхом розмови, завдяки чому не бувало між нами складних ситуацій чи непорозумінь. Знаю також думку вчителів, які усвідомлюють, яку користь мають наші учні від наших добродіїв з- під крила Я. Поповської.
Спроби виведення ТУНД 2011 р. на модерний шлях охопили також фонд. М. Пульковський доопрацював та осучаснив старий статут, який відтепер згідний з адміністративними вимогами. Фонд перебрано не тільки під суспільний, але й державний контроль. Це збільшило надійність та прозорість його функціонування. Завдяки цьому всі охочі можуть перерахувати на дітей 1 відсоток від свого податку. Пульковський не має сумнівів:
– Фонд ретельно і на високому рівні виконує основне завдання. Мета фонду – давати допомогу й заохочувати до кращої праці українську молодь та дітей. А. Чорний від початку був рушійною силою фонду, без нього фонд просто б не існував. Завдяки баченню цієї людини, жертовності, копіткій праці і контактам з донорами формується левова частка бюджету, реґулярно проводяться збори, приймаються рішення, критично розглядаються ініціативи.
– Щодо вимог, майбутність фонду ясна: він потрібний, – каже А. Чорний. – У моїй течці є нові прохання про поміч та подяки за вже надану допомогу від багатьох вдячних учнів, їхніх бать ків, установ, організаторів, учителів… Однак сам фонд повністю залежний від допомоги його меценатів, без перерахунків жертводавців ми не зможемо продовжити праці фонду.
“Наше слово” №28, 10 липня 2011 року {moscomment}
