Роксана Вікалюк ■ КУЛЬТУРА ■ №4, 2020-01-26

Інспірації та імпровізації

Різдво, Різдво… Різдвоооо!!!! Прокотилося Cвітом, продзвеніло, задзеленчало-замекало козенятком, сріблом золотом зоряно..нагодувало кутею, посипало пшеницею..навіншувало, розсвітлило усе довкола… Благословило. 

У Берліні, як і в більшості країн Заходу, це були звичайні робочі дні. Напередодні Різдва –дзвінок: «Я –Діана, у нашому клубі хочемо організувати Різдвяне дійство. Чи долучитеся?..» 

Дійство розпочалося відразу після дзвінка. Кутя варилася, Зоря родилася, костюми-маски… 

Та справжнім клейнодом була Пісня.

Ми зустрілися вперше на сам Святвечір у дивовижному місці Space Medusa, що у самому серці Берліна. Нас було шестеро: Діана – з Полтави, Стася –Київ, Марічка – Дніпро, Ольга – Луцьк, я – Тернопіль та ще двоє легінів з Харкова, Андрійі Ярослав. Кожен зі своєю вервицею пісень. А йоооой! Та як позбиралисьмо кумоньки-куми докупи, та як полетіла пісня поперед нами, щогай-гай! 

Спершу у котел багатонаціональної публіки, серед якої рідно наче всміхалися вишиванки, впарувала 26-тирічна Стася, з очима, немов озера, потрясаюче харизматичний згусток енергії: чаклунка! 

Справжнісінька Береза. А за нею, розливаючи море пісень – Звізда, Коза, Міхоноша… А дівчата – красуні! Такі юні, також на вже з солідним життєвим досвідом. Діана Кіпрач –професійна акторка, танцюристка, але увесь свій час присвячує клубові Space Medusa. Андрій Ведмідь та Ярослав Рафф – програмісти за фахом та музиканти за покликанням, разом з Діаною заснували цей клуб. Стася – акторка, співачка. Ветеранка війни на Сході. Завітала до Берліна на кілька днів. Ольга Дмитренко – професійна фотохудожниця, вже давно за кордоном. Марічка Устенко – матінка двох діточок, у недільній школі навчає української мови, котру самотужки й вивчила. Говорить чудовою шевченківською, та з якою ж глибокою любов’ю до мови! Ой, яка ж я щаслива була чути прекрасну українську, що панувала у нашому гурті. Та й взагалі, мушу визнати, я просто закохана в сучасну українську молодь.

Ото ж, співалисьмо, розповідалисьмо… обрядувалисьмо. Та й також ділилися ми через коляду, кожен своїм. Українська пісня має силу оберегу, завдяки їй вижила нація. Споконвіку описують її красу, визнаючи найгарнішою серед інших народних пісень у Світі, але потужність її енергетики однак годі описати. Там, в далекому Берліні, здавалося, що пісня виходила поза рамки свідомості: неначе будувала простір поза простором. А публіка підносила нас на хвилях своїх емоцій… Зачарована, викохана у теплі і любові, чистим клейнодом щастя променіла атмосфера! Здавалося, що дійсно-таки, Сам Господь Звеселився… 

Та чи можна передати словами ті барви, те зворушення, що запанувало у залі? Власне упіймала себе на думці, що таки ж мабуть ні. 

А потім була ґіґантична макітра куті та узвар, котрі зникли миттєво.. і розмови, розмови… сльози зворушення..аж до ночі. І так добре зробилося на душі..це пісня нас благословила, це єдність наша. 

А по забаві понесла я в собі те вигаптуване щастям чистим відчуття благословення, що неначе освітлює кожен мій крок тепер.. 

Ой, радуйся, радуйся нам, Земле!

Берлін, 9-13.01.2020

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*