Тетяна Данюченко ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №52, 2020-12-27

Книга польської журналістки, письменниці, сценаристки Моніки Собень-Ґурської «Українки. Що думають про поляків, у яких працюють?» – це спроба роздивитися краще як поляків – клієнтів, роботодавців, зокрема тих багатших, що можуть дозволити собі найняти обслугу, так і українців, а радше – українок, котрі у них працюють.

«Вони знають твої звички, комплекси, таємниці більше ніж ти, твій терапевт чи члени родини. Хоча, як самі підкреслюють, вони «тільки» прибирають, опікуються нашими дітьми, ллють нам пиво у барі, сканують товари на касі в магазині» – так починає свій вступ авторка. Хоча насправді, щоб охопити якнайширше коло мігранток і відійти від стереотипного сприйняття «заробітчанок з України», вона показує не тільки прибиральниць, в її книжці є перукарки, манікюрниця та візажистка (хоча це теж доволі типово), а також журналістка, страхова агентка та кілька бізнесвумен і менеджерок. Моніка Собень-Ґурска зауважує, що 15% українських мігранток працює в міжнародних корпораціях, закладах культури та освіти.

Загалом ми почуємо 21 героїню. На початку книги зазначені їхні імена (змінені) і вік, а також коротко, у кількох реченнях, викладені життєві історії. Двом наймолодшим – 28 років, найстаршій – 60. Самотня Вікторія заробляє гроші для сина та мами, які лишилися в Україні, Марія –приїхала сюди з чоловіком та сином, Діана – вийшла в Польщі заміж за білоруса та народила двох дітей, а Дарина – виходила тут заміж навіть двічі. Яна мешкає в Польщі вже більше 30 років, а Леся і Анна – лише 3. Світлана починала з прибирання, а зараз керує бізнесом, окрім цього – веде на фейсбуці популярну групу для приїжджих дівчат та організовує для них товариські зустрічі. Єва отримала вищу освіту за трьома гуманітарними напрямками та популяризує   в Польщі східну культуру. Анна – за фахом піаністка та педагогиня, а починала працювати тут на кухні, миючи посуд. Всі вони різні, всі вони українки, що приїхали в Польщу.

Книга поділена на 19 частин, в кожній висловлюється кілька героїнь. Назви глав досить промовисті: «Приготуй так, щоби чоловік подумав, що то я», «Дружини з Вілянова», «Кастинг на польського чоловіка», «Дуже тебе люблю, але не бери нашого 500+», «Українка – ворог українці», «Чи любите ви Бандеру?» або «Не нарікай, тут рай».

Написані «Українки» досить жваво і читаються легко. Це збірка відвертих монологів, інколи гострих, інколи суб’єктивних, подеколи це нагадує перемивання кісточок або підглядання у шпаринку. Викликає цікавість і дозволяє зануритися у той світ, де читач ніколи не був. Чи знаєте, як перевіряють прибиральницю власники помешкання, чи вона не буде красти? Або що лежить в холодильниках найбагатших родин з Вілянова? А тут – дізнаєтесь. Проте це не означає, що вся книга – це збірка легковажних пліток. Авторка майстерно веде читача від побутових або смішних історій до серйозних або ліричних тем. Ми дізнаємося, як поляки ображають приїжджих та як українки тужать, що ніколи не стануть тут своїми. Як жінки не жаліються на обставини, закочують рукави і працюють та як шукають і знаходять своє щастя в новому польському житті. 

Ну, і звичайно, ми довідаємося про головну тему книги – «якими бачать українки своїх роботодавців». Спойлер – різними: і шахраями, і п’яницями, і недовірливими, і зосередженими на роботі, і байдужими до родини, але також – турботливими, теплими, готовими допомогти і захистити, подарувати святкові подарунки. Побачимо теж, якими є для українок їхні землячки, нові польські родичі, колеги, польські чоловіки та чим вони відрізняються від українських. У книжці дістанеться всім, герої постійно міняються місцями: то поляки нечупари, а от уже – спокійні і працелюбні, то українці підступні, а от уже – тільки з ними можна по-справжньому душевно поговорити. Все перемішано і різнобарвно як справжнє життя.

«Буває, не обходиться без слова «Волинь»»

Стереотипи часто переслідують приїжджих українок в Польщі. Єва, журналістка з трьома дипломами, розповідає, як була з чоловіком у гостях, де її представили одній з присутніх жінок, і вона одразу ж почула: «О, ти з України? Чудово. Моя українка добре прибирає і я добре до неї ставлюся». «Так? А я би не підійшла, бо не люблю прибирати і взагалі це в мене дуже посередньо виходить. Погана з мене українка», – іронічно відреагувала Єва. Інша ж дівчина, Діана, на подібні фрази зазвичай відповідає: «Твоя прибиральниця з України? Супер. А моя з Польщі і я теж до неї добре ставлюся».

Стриманий зовнішній стиль польок дивує українок. Перукарка Марія каже, що не одразу звикла до цього. Мовляв, в Україні неможливо уявити, щоби жінка не ходила на манікюр або мала непофарбовані корені волосся. А тут – не заморочуються з коренями, що не фарбовані вже пів року, не люблять яскраві кольори і виразні зачіски. «Мене досі шокує, як польки після салону одягають шапку, бо на вулиці холодно. Жінко, ти би ще три дні з тієї укладкою ходила і кілька вечірок би відвідала, а ти все нищиш, приминаючи шапкою?», – не може зрозуміти місцевих Марія. А манікюрниця Валентина згадує: «Знайома мені сказала, щоб я приїжджала до них на завод по забою птиці, бо працівниці мають перерву пару годин і хочуть в цей час робити собі нігті. Розумієш? Українки, що працюють там фізично, обробляючи курок, і ще й в рукавичках, мусять мати елегантні нігті». 

А що ж із польськими чоловіками? Ольга вийшла заміж за поляка, старшого на 9 років. На його думку, польки розумні, але вимогливі, «шукають розваг поза домом» та «ганяються за кар’єрою», натомість «дівчата зі Сходу – прекрасний матеріал для дружини». Софія каже, що поляки не платять за дівчину на побаченні і розбалувані, адже тут жінки «бігають» за чоловіками, а не навпаки, як в Україні. На думку Христини, поляки легше вибачають зради, не такі агресивні, як українці, але багато п’ють: «Українці ходять в гості, шумлять, зчиняють скандали, інколи це може тривати навіть кілька днів. Але це відбувається рідко. А поляк бере упаковку пива, сидить перед телевізором і п’є кожного дня. Це алкоголізм».

Інколи у приїжджих виникають проблеми між собою. Кіра розповідає, що під час роботи на кухні в ресторані трималася поляків, а не українців, яких вважає заздрісними. Бо коли отримала премію від керівництва, поляки її привітали, а українки перестали розмовляти, коли ж отримала підвищення – знайшла у шафці порізану куртку, справу рук колежанок-українок. Власниця салону Софія скаржиться, що працівниці з України часто хочуть її ошукати, а керівниця складу Оксана каже, що українці крадуть так, що це перевищує всі розумні межі.

Не завжди мігранти відчувають приязнь від поляків, іноді зустрічають несприйняття. Наприклад, тільки половина поляків згідні, аби їхнім шефом був українець. «Стільки вас зараз у Польщі, особливо у Варшаві, куди не прийдеш, самі українці, неможливо нормально підстригтися чи пофарбуватися у польки», – інколи чує перукарка Марія. Інша перукарка Леся стикнулася з клієнткою, яка виявилася варшавською суддею. Жінка поставилася до неї агресивно і вороже, почала вимагати карту побуту і погрожувала, що Леся виїде з Польщі на наступному ж тижні. В обох випадках польки-менеджерки салонів оборонили працівниць, та й самі українки говорять, що інколи відмовляють у послугах, коли чують подібні образи. Кажуть: «А якщо клієнт старший, то, буває, не обходиться без слова «Волинь»». 

Але поляки також і душевні до мігранток. Оксана згадує, як натрапила на контролера  в громадському транспорті, котрий забрав у неї паспорт та вимагав негайної сплати штрафу. Українка розгубилася та розплакалася, але поруч проходила полька, яка не залишилася байдужою. Вона втрутилася, викликала поліцію і оборонила Оксану. Софія ж розповідає, як сусіди запросили її на Різдво до себе в гості, щоб вона не зустрічала свято сама. Коли жінка побачила стіл, то була вражена – на ньому стояли українські традиційні страви. Хоча її сусіди-поляки не знали нічого про українську кухню, не мали знайомих з України, але вони взяли рецепти з інтернету і власноруч все зготували, щоби самотня Софія у це родинне свято відчула себе як вдома.

Не всі українки – прибиральниці

Книжці можна сміливо поставити плюс за намагання розширити діапазон героїнь, представити усю різнорідність українських мігранток. Читати «Українок» буде цікаво як самим приїжджим, аби порівняти власні враження з представленими у книзі, так і всім, хто не знайомий з тутешнім мігрантським світом. Полякам теж буде пізнавально подивитися на себе з боку, бо українки розповідають досить інтимні речі, які бачать в їхніх домах (насправді, саме вони і є основною аудиторією, бо книга вийшла польською мовою, а перекладу українською наразі немає).

З іншого боку, як не крути, але більшість героїнь – це все ж прибиральниці і опікунки, і їхні монологи в чомусь дуже типові. Так, наприклад, всі вони в один голос кажуть, як в Україні не могли заробити, бо нема там такої можливості, самі злидні, і як в Польщі добре жити, який тут рай. Винятком серед невибагливих героїнь стала лише Софія, яка працювала візажисткою на столичному телебаченні. Вона зізналася, що фінансово у Польщі дуже втратила у порівнянні з Києвом, коли влаштувалася робити макіяж ведучим на одну з відомих варшавських ТВ-студій. Бо справа в тому, що українки приїжджають до Польщі не тільки за грошима і роботою, часто вони їдуть за стабільністю, спокоєм, порядком, відсутністю корупції, чесним правосуддям, можливістю отримати європейську освіту тощо. Вони готові навіть втратити фінансово, але жити у країні, яка розвивається, а не хаотично борсається. В Україні інколи можна заробити навіть більше, але не кожен хоче жити в тому неспокої. Навіть сама авторка згадує, що 8 з 10 українців хоче змінити своє життя в багатьох аспектах, а не тільки заробити, проте виразного голосу таких людей у книжці ви не почуєте. Тож, читаючи, не треба забувати, що це не соціологічне дослідження і не об’єктивна картина, а українки – не дорівнює прибиральниці.

***

«Ukrainki. Co myślą o Polakach, u których pracują?», Monika Sobień-Górska. «Wydawnictwo Czerwone i czarne», Warszawa, 2020. – 272 s.

Поділитися:

Схожі статті

Презентація «Українського літературного провулку» за 2020 рік

Мирослава Остап’юк ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №49, 2020-12-06 Звертаю читацьку увагу на найновіше видання – щорічник українського письменницького середовища «Український літературний провулок». Цей...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*