Максим Равлюк ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №27, 2019-07-07

Усім відомий факт, що назва «лемки» утворена від маленької частки «лем». Але, мабуть, у кожного, хто цікавиться лемками, немає відповіді на два запитання:

1. Чи всі, хто вживає частку «лем», є лемками?

2. Чи всі лемки вживають частку «лем»?

Вивчивши чималу кількість мовознавчих та етнографічних праць, відповідь буде однозначною: «Ні, не всі лемки „лемкали”, а „лемкають” не лише лемки!», тому нижче пропоную до вашої уваги невеличке дослідження.

Мапа показує поширеність слова «лем» у різних частинах Карпат. Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР (лексика). Ч. І. (поширеність на Закарпатті)

На думку більшості мовознавців, слово «лем» у бесіді українських (руських/руснацьких/русинських) горян знаходить своє коріння в словацькій мові та її впливах. Вважаю це твердження справедливим, адже аналогічні частки («лен», «лєн», «лем», «лєм») вживаються саме в словацьких говорах. Інакше кажучи, лексема «лем» поширювалася в напрямку з півдня та заходу, витісняючи її попередній український відповідник. Підтвердженням цього є цікавий факт, що ще навіть у 1827 році Березька жупа (теперішня Мукачівщина) говорила не «лем» (як говорять тепер), а «лиш» – про це згадував місцевий житель Іван Фоґораші, зазначаючи, що тамтешніх русинів-українців названо «лишаками», на противагу жителям Пряшівщини – «лемакам». Експансія слова «лем», або ж словацького впливу, була настільки сильною, що на початку ХХ століття, у своїй праці «Знадоби до словаря южноруского», видатний український філолог та лікар Іван Верхратський серед бойків Турківщини зафіксував слово «лено», а в селі Либохора ще й форму «леме», виводячи їх із архаїчної частки «іно», котра нині широко вживається в усіх західноукраїнських діалектах. Підтвердити факт використання подібних форм на Турківщині трішки згодом зумів польський мовознавець Януш Ріґер, зафіксувавши лексему «лем» у своєму «Atlas gwar bojkowskich» в одному з бойківських сіл, що межує із Закарпаттям. Тут також вважаю за потрібне зазначити, що не лише в бойків Турківщини існують дивні форми частки «лем», адже й у самих лемків знаходимо щось подібне. Наприклад, І. Верхратський зазначає, що лемки в Словаччині також вживають форми «лєм», «лен», «лєн», «нем» та «нєм». Він же у своїй праці «Про говор галицких Лемків» фіксує форму «лен» у селі Вислік Великий і форму «нем» у селі Щавной (літ. Щавне), а дискутуючи про назву лемків етнограф та філолог В. Поль вказує, що у трьох будь-яких різних і максимально близьких селах над р. Ославою (перехідна лемківсько-бойківська етнографічна група) можуть водночас вживатися як форма «лем», так і «нем» та «леш» (останнє, мабуть, варіація слова «лиш»). Тобто слово «лем» у цих селах хоч і домінувало, проте не було єдино вживаним. Навіть більше: чимдалі на північ воно трапляється рідше й рідше, аж поки повністю не зникає з живої мови в селах довкола Сянока, де використовувалися лексеми «тілько», «но», «іно», «їно», «ено», «єно», «хіба», а слово «лем» затримувалося лише в піснях. Про це говорять «Atlas gwar bojkowskich» Я. Ріґера та «Atlas jezykowy dawnej Lemkowszczyzny» З. Штібера. Не вживалося воно й у селах, близьких до північних та східних околиць Риманова, а також у селах в околицях Коросна, так званої Замішанщини, де, згідно зі спогадами переселенців та працею І. Верхратського «Говор замішанців», використовувалися виключно лексеми «тілько», «ено» та «єно», рідше «ацы» та «яцы», аналогічні до тих, що вживаються в надсянсько-лемківських перехідних говорах Надсяння, зокрема в селі Павлокома, де домінували слова «тілько», «іно», «їно».

Підбиваючи підсумки, констатую, що частка «лем» є відносно новим словом серед карпатських говірок і, розпочавши свою експансію на українсько-словацькому стику, набула такого широкого вжитку, що невпинно захоплювала все нові й нові території. Якби не злощасні депортації середини ХХ-го століття, цілком імовірно, що їй вдалося б охопити собою цілу Сяніччину, наблизившись до меж Надсяння, а також  значну частину Західної Бойківщини, перетнувши річку Сян. Колись у неї вийшло витіснити з усієї Південної Лемківщини та з 80% території Північної Лемківщини слова «тілько» та «но» (разом із формами «іно», «їно», «ено», «єно»), а з деяких частин Закарпаття та Бойківщини – слово «лиш» (разом із формами «лише», «лишень») та «но» (разом із формами «іно», «їно», «ено», «єно»), причому на Закарпатті, ймовірно, експансія продовжується й нині.

Поділитися:

Категорії : Історія, Лемки

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*