Розмовляла Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ 2012-05-11
{mosimage}Як виникла ідея видати “Cząstki pomarańczy / Дольки помаранч”, тобто книжку з перекладами сучасної української поезії?
Ти їй повірила?
-Ні! Я була люта на неї, що намагається втручатись у моє життя. Я не відчувала себе компетентною, бо я не знала української мови, української літератури і практично не знала нічого про Україну. Тільки коли я почала туди їздити і коли М. Кіяновська заохотила мене перекладати, – я побачила, що це мене інтриґує. Я почала дедалі частіше їздити, дедалі більше читати, ну й, звичайно, перекладати. Сьогодні це просто пригода мого життя.
І ти, і Богдан Задура – це найкращий приклад того, що не треба мати філологічного запліччя для перекладу поезії. Тільки треба бути передусім поетом…
-Так мені здається. Хоча часто чую, що треба бути українським філологом, що треба добре знати мову. Це правда. Я погоджуюся з тим, що перекладач повинен бути україністом, має дуже добре володіти мовою, знати контексти й канон. Але я найчастіше перекладаю таку поезію, для якої звичайного доброго знання мови бракує. Перекладаю дуже складну поезію, наприклад, лінґвістичну або візуальну. Тут потрібний зовсім інший рівень знання мови загалом, не тільки української. Потрібне відчуття поезії. Ці вірші – це часто головоломки. Знаю, наприклад, що мушу перекласти текст, де багато приголосних “м” і “н”; або мусить бути фразеологізм, де є заперечення і якась частина тіла. Саме таку поезію найбільш люблю перекладати. Менш охоче працюю над віршами, які перекладаються просто.
Навіщо перекладати українську поезію польською мовою?
-Я перекладаю, бо це люблю. Але я помітила, що в Польщі існує зацікавлення українською поезією. Весь час отримую пропозиції з різних журналів, щоб їм щось перекласти. Безперечно, на початку це було пов’язане з Помаранчевою революцією, коли раптом усі відкрили Україну, усі почали нею цікавитися. Тепер таким приводом є “Євро 2012”. Але для мене ті події не мають жодного значення. Я весь час цікавлюся Україною і віддавна спілкуюся з людьми, які чекають на ці переклади, які читають українську поезію.
Хто вони?
-Маю контакт передусім з молодими людьми. Вони цікавляться Україною, а поїздку туди оцінюють як пригоду. Я у вступі до антології писала і про зруйновані автобуси, і про кордон…
Ти писала також про контрабанду поезії. Як робиться така контрабанда?
-Я писала це, щоб заохотити людей відвідувати Україну, бо там їх чекає пригода. Люди, які люблять такі подорожі, напевно туди поїдуть. А як робиться контрабанда поезії? Треба хоч би поїхати до Львова на Форум видавців. Повертаюся з нього із двома торбами самих книжок. Не маю цигарок, не маю спиртного, лиш книжки. І це дуже підозріле.
Яким чином ти вибрала конкретні вірші для перекладу?
-Передусім я вибрала ті вірші й тих поетів, які мені подобаються. Оскільки я поетеса, яка сама експериментує, до збірки потрапило багато аванґардної поезії. Мені треба було взяти до уваги також те, що на польському ринку існує антологія Б. Задури. Я вирішила, що покажу інших авторів. Не хотіла перекладати Сергія Жадана чи Юрія Андруховича, бо їх уже знають у Польщі. […]уже знають у Польщі.
Але том відкриває Оксана Забужко, яка дуже відома над Віслою…
-Вона відома як авторка прози. Я – єдина перекладачка поезії Забужко польською мовою. Часто я перекладала популярних авторів, але знаних завдяки чому іншому. Наприклад, Юрія Іздрика, який дуже відомий, але як автор прози.
Як виглядає Україна очима поета? Чи це той самий світ?
-Думаю, що вона дуже подібна до тієї України, яку я також бачу. В антології багато віршів, які описують справжню реальність, наприклад, подорож маршруткою. Я цю реальність розпізнаю. Справді, це могла би бути й польська реальність – і тому ці вірші так добре розуміють над Віслою. Винятком може Віктор Неборак. Спеціально я дала порцію його заанґажованих віршів. Він описує ситуацію вже після Майдану Незалежності, наприклад, у вірші “Обличчя Президента”.
Мушу спитати про Романа Садловського, бо він – найбільш виразний у твоїй книжці. Це майже барокова поезія…
-Так, це трохи бароко, трохи аванґард. У Польщі візуальна поезія більш аванґардна, в Україні вона справді більш барокова. У випадку Р. Садловського мені треба було перекладати картинку на картинку. Однак виявилося, що переклад не такий простий, хоч сам текст вірша (тобто один вірш) нескладний, але в кожному рядку, тобто в кожній картинці, повторюється ім’я Аліна, яке укладене тільки зі збільшених літер. Я мусила зберегти порядок тих літер і довжину рядків. Я це переклала, але була проблема, щоб знайти когось, хто намалює таку картинку, тобто графічно перекладе вірш. Спершу це мала зробити редакторка, яка робила верстку книжки, але вона сказала, що не знає кирилиці. Отже, я звернулася до автора, але він сказав, що не знає латиниці. Тоді видавець вирішив, що це мусить зробити Малґожата Хиц, згадана редакторка. Я роздрукувала ориґінали – і червоним кольором, слово над словом, літерка над літеркою, нанесла свій переклад. І так вдалося це намалювати.
Це була найбільш складна частина перекладу?
-Ні. Найбільш складними були вірші Назара Гончаря, бо вони лінґвістичні. Але оскільки я сама пишу такі вірші й маю багато знайомих лінґвістів, це була для мене найбільш ускладнена, але й найприємніша частина праці. Складні також вірші О. Забужко. І у В. Неборака є трошки мовної гри. Але саме таких віршів шукаю для перекладу. Маю таке враження, що мені жаль часу на поетів, яких просто перекладати. Знаю, що завжди знайдеться хтось, хто їх перекладе. А я відчуваю, що в мене місія перекладати й рекламувати складних поетів. Просто немає зараз нікого іншого, хто взявся б за це. Коли антологія була вже готова, мені зробилося прикро, бо я відкрила, що в мене на полиці стоїть збірка фонетичних віршів Юрія Завадського. Я про неї зовсім забула – і не знаю, коли буде чергова нагода, щоб такі вірші опублікувати.
Ти сказала, що не любиш перекладати римованих віршів. Чому?
-Я народилася запізно, щоб цінувати римовану поезію. Я її не люблю, взагалі не читаю такої поезії й ніколи би чогось такого не переклала. Не тому, що це складне, але для мене це просто псування вірша. Знаю, що така поезія в Україні досі дуже поширена, але в Польщі вже її давно не пишуть. Польські читачі вже втратили звичку її читати. Навіть не було би для кого її перекладати.
Автори, які пишуть римовані вірші, не увійшли до цієї антології. Принципово. Бо я не перекладаю таких віршів. Не боюся складних перекладів, бо такі роблю, але там інший вид складності. Для мене викликом є, наприклад, лінґвізм: і я це просто кохаю.
Чим відрізняється поезія молодого покоління поляків і українців?
-Вона дуже не відрізняється. Хоч в Україні є течія, яку по-робочому можна назвати сюрреалізмом, чи оніризмом, чи маґічним реалізмом, вона в Польщі майже не виступає. А в Україні майже непомітний лінґвізм, який у Польщі має міцну традицію.
Де будеш проводити авторські зустрічі з читачами?
-Плануємо такі зустрічі як зі мною, так і з українськими авторами не тільки у Варшаві. У травні буду в Познані. Потім – Краків, Вроцлав і Люблин. У вересні їду до Львова на Форум видавців. А пізніше побачимо…
Анета Камінська (нар. 1976) – поетеса, авторка перформенсів, перекладачка сучасної української літератури. Вона народилася в Щебжешині, її родина походить із Замостя, нині живе у Варшаві. Закінчила факультет польської філології Варшавського університету і працює викладачем польської мови для іноземців. Авторка збірок: “Wiersze zdyszane” (2000), “zapisz zmiany” (2004) та “czary i mary (hipertekst)” (2007; веб-версія: www.czary-i-mary.pl). Тепер готується до друку “autoportret z klepsydrą. ostatnie wiersze nazara honczara napisane przez anetę kamińską” (2012). Вона опублікувала добірку перекладів віршів Назара Гончара “Gdybym” (2007; спільний переклад з Андрієм Поритком), Галини Ткачук “Ja i inne piękności” (2011) та авторську антологію “Cząstki pomarańczy. Nowa poezja ukraińska”.
“Наше слово” №19, 6 травня 2012 року {moscomment}
