Ольга Балашова ■ КУЛЬТУРА ■ 2008-09-13
{mosimage}
Мистецтво завжди було і залишається вторинним у відношенні до життя та тієї соціокультурної ситуації, у якій воно виникає. Художник – хоче він того чи ні – завжди залишається членом суспільства, а тому має певну життєву позицію, яка не може не впливати на його творчість.
Актуальність
Демократична форма існування західного суспільства накладає свій відбиток на мистецтво. Саме суспільство тут виступає його “замовником”: не церква, як це було в Середньовіччі, не держава, як за радянських часів, а соціум із його проблемами, страхами та вподобаннями. Саме тому світова тенденція визначає сучасне мистецтво як соціально критичне.
Для України це твердження також є справедливим, проте лише до певної міри та з деякими уточненнями. У сучасному мистецтвознавчому дискурсі таке мистецтво називають актуальним (contemporary), тобто таким, що має актуальність у соціальному полі, у межах якого і для якого воно створюється. Цей термін зазвичай уточнює поняття “сучасне” (modern) мистецтво, яке є суто темпоральною характеристикою його створення.
Мистецтво, яке ми можемо назвати актуальним – це лише невеликий сеґмент того, що відбувається в українському мистецтві сьогодні, але, безумовно, найцікавіший, тому заслуговує на особливу увагу.
Сучасне актуальне мистецтво – це мистецтво контексту, зміст, форма, засоби виразності та способи репрезентації, які абсолютно не реґламентовані. Мабуть, єдине, що ще ріднить його з класичним мистецтвом – це неутилітарність твору та почуттєвий характер його сприйняття. Розуміння такого мистецтва передбачає усвідомлення нерозривності його зв’язку з експериментом. Автори сучасних творів не ілюструють заздалегідь сформовану тезу, не пропонують спожити готовий продукт, а здійснюють своєрідні дослідження, експериментують, спонукаючи глядача до самостійного вибору моделі сприйняття та висновку. Визначення “художній експеримент” або “експериментальна творчість” досить часто зустрічаються як характеристики новітніх мистецьких проектів, при цьому є не констатацією художньої неякісності роботи, а визнанням її пошуковості. Мистецтво стало сферою експерименту, дослідження та апробації різноманітних ідей, методів, технологій, у тому числі й нехудожніх. Метафора лабораторії стала в ньому настільки популярною, що творчі колективи та організації почали називати себе саме так. Досить згадати групу українських художників РЕП (Революційно експериментальний простір): діяльність цієї групи, що складається з шести молодих художників – яскравий приклад соціально критичного та свідомо політизованого актуального мистецтва. Будь який проект, створюваний групою, неодмінно є висловленням – часто в іронічному тоні – громадянської позиції, що спонукає глядача зробити власний висновок та звернути увагу на певну проблему. Такий же критичний характер творчості мають і інші групи українських художників, наприклад “SOSka” та “Оpen place”.
Некомерційність
Ще однією характерною рисою сучасного актуального мистецтва в Ук раїні є його некомерційність. Український недорозвинений художній ринок не спроможний витримати інноваційності сontemporary art проектів, бо все ще зорієнтований на традиційні техніки, такі як “полотно, олія”. Відеороботи, інсталяції, не кажучи вже про медійні твори, виявляються бути не сприйнятими аґентами ринку. Проблема новітніх художніх практик та арт ринку не є новою чи специфічною, але у світі вона вирішується за допомогою держави. Адже завдяки своїй демократичності сучасне актуальне мистецтво сьогодні – один із найбільш просунутих механізмів формування позитивного іміджу держави на міжнародному рівні. Ця очевидність зрозуміла скрізь, окрім України. На нашому терені державна інституціональна підтримка сучасного мистецтва майже відсутня. З іншого боку, це дещо компенсується за рахунок приватних ініціатив, проте такий шлях також має свої суттєві вади. В Україні існують два великі фонди, що стратегічно акцентують свою роботу саме на сучасному актуальному мистецтві – це фонд Віктора Пінчука та Міжнародний благодійний фонд “Ейдос”.
Меценатство
Фонд Віктора Пінчука та заснований ним Pinchuck Art Center становлять довгостроковий іміджевий проект однієї особи, який має створити бездоганну репутацію мецената не лише в Україні, але й далеко поза її межами. Виявилося, що на українському мистецтві поки що імені у світі не зробиш, тому наразі PinchuckArt Center став резиденцією світових зірок сучасного мистецтва в Україні. Але потрібно зазначити, що все ж таки Пінчук був і залишається людиною, яка зробила найбільше для популяризації саме українського мистецтва в Україні, перевершивши в цьому плані навіть Джорджа Сороса, завдяки якому сучасне мистецтво мало змогу розвиватися в 90их роках. Ще до відкриття Pinchuck Art Centre було проведено три історичні виставки сучасного мистецтва, які мали неабиякий резонанс і назавжди змінили розуміння мистецтва посттоталітарної держави. Це були проекти “Перша колекція” (Національний дім художника, 2003), “Прощавай, зброя” (“Мистецький арсенал”, 2004) та “Перевірка реальності” (Український дім, 2005). Експоновані на них твори увійшли до приватної колекції В. Пінчука. Більшість художників, які взяли участь у цих проектах – представники старшого покоління сучасних митців, так званої “Нової хвилі”.
У 2004 році в Києві відбулася ще одна виставка – “Тепло-холодні імпульси в галереї “L-art””, кураторами якої стали Людмила Березницька та Надія Пригодич. На ній було представлено роботи двох поколінь митців: старших представників “Нової хвилі” та молодих художників, що тількино заявили про себе на “барикадах” Помаранчевої революції. З того моменту стало очевидним, що в Україні народилося нове, більш аґресивне, соціо та політично свідоме покоління митців, а отже і нове соціально відповідальне мистецтво. Підтримкою саме такого мистецтва займається інший приватний фонд – “Ейдос”, заснований Людмилою Березницькою, Любов’ю Михайловою та Петром Багрієм. Ресурси їхні більш скромні, проте за три роки існування фонду зробили надзвичайно велику роботу, налагоджуючи зв’язки між різноманітними інституціями всередині держави. Проведено ними також “Конкурс візуальних мистецтв 2006-2007”, темою якого став “Музей сучасного мистецтва”, що було першою спробою публічного обговорення ідеї такого музею в Україні. А 2008 року започатковано ґрантову програму Pablic Spase, метою якої є реалізація художніх проектів у середовищі міста.
Фестивалі
Ще одним видом підтримки та стимулювання розвитку сучасного актуального мистецтва в Україні є проведення різноманітних фестивалів, що стало останнім часом дуже популярним.
Одним із таких масштабних проектів є “ГОГОЛЬFEST” – міжнародний фестиваль, що вже другий рік проходить у приміщенні “Мистецького арсеналу”. Він також виник із приватної ініціа тиви – режисера театру “Дах” Влада Троїцького. Це проект, який включає в себе програму візуального мистецтва, театрального, музику та кіно. Крім цього, в рамках фестивалю відбу ваються різноманітні майстер класи та лекції визнаних світових теоретиків та практиків сучасного мистецтва.
Одним із найбільш просунутих видів сучасного мистецтва є медіамистецтво. В Україні воно також існує як невеликий сеґмент актуального мистецтва. Отримавши новий інструментарій, художники не змогли відмовити собі в задоволенні розширити власні можливості і спробувати реалізувати свій творчий потенціал у невідомій площині, проте процеси ці відбувалися з великим запізненням у відношенні до загальносвітових та нерівномірно.
В Україні існують два фестивалі медіамистецтва, найбільший із яких проходить у Харкові і має назву NonStopMedia. Початково він був запланований як суто медійний фестиваль, проте, коли для першого проекту не назбиралось достатньої кількості медійних творів, цей фестиваль став майданчиком для найрізноманітніших практик молодого актуального українського мистецтва, що суттєво пожвавило розвиток сучасного мистецтва в реґіоні.
Маємо ще Київський міжнародний фестиваль медіамистецтва, яким керує Наталя Манжалій. Наразі ця організація займається не стільки розвитком внутрішнього продукту, скільки ознайомленням української аудиторії з розвитком світового медіамистецтва. Для цього разом з Людмилою Мацюк (керівником альтернативних візуальних студій) було створено медіаартлабораторію – організацію, що ініціює різноманітні виставки, конференції та семінари з медіамистецтва, запрошує найавторитетніших світових експертів. Така співпраця є дуже плідною, адже розширює горизонт для розуміння нового мистецтва.
Мистецький арсенал
Найсуттєвішою рисою українського сучасного актуального мистецтва є те, що воно майже цілком базується на горизонтальних ініціативах самих митців. Існує не стільки “завдяки”, скільки “всупереч”, за майже повної відсутності будь-якої підтримки з боку держави і неадекватності та непідготованості глядацької аудиторії до його сприйняття. У цьому розумінні символічною, а навіть симптоматичною, можна вва жати ситуацію, що розгорнулася навколо Мистецького арсеналу. Вже понад чотири роки минуло з того моменту, як держава відвоювала це приміщення з рук приватної особи, для того, щоб зробити там небачений досі в Україні музей сучасного мистецтва. Фактично, за чотири роки цей музей так ніхто і не побачив. Більше того, жодна людина в Україні не може ясно сформулювати концепцію майбутньої установи, або хоча б підтвердити наявність такої. Незважаючи на безглуздість ситуації, це місце все одно є осередком сучасної культури та майданчиком для наймасштабніших мистецьких подій – завдяки все тим же приватним ініціативам та неабиякому потенціалу українських митців, що прагнуть зустрічі з аудиторією.
“Наше слово” №37, 14 вересня 2008 року {moscomment}
