Анастасія КАНАРСЬКА: Чесно кажучи, я була вражена інформацією про протест щодо виступу групи. Як взагалі виглядала ця історія, яким чином вас повідомили, що не виступатимете? І чи хочеться все ж там виступити?
–Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ: Кілька років тому нас запрошували, але тоді сталася трагедія під Смоленськом – і тоді фестиваль скасували через національну жалобу. А цього року зателефонували і сказали, що хочуть знову нас запросити, є можливість, бажання. Готуйтеся. Ну і ми мали на увазі, що цей концерт у нас має бути і нічого собі іншого на той час не планували. А потім зателефонував представник організатора, який сказав, що виникла проблема через те, що якісь праворадикальні молодіжні організації висловили протест проти можливості нашого виступу, створили сторінку в соціальній мережі – і там три тисячі осіб підтримали цю акцію протесту; тому влада Люблина, керуючись тим, що може виникнути ситуація провокаційного характеру, якісь масові безпорядки, вирішила скасувати запрошення “Тартака” й проводити фестиваль без нашої участі. Потім почалися різні запитання, коментарі й т. д. Я сам завітав на ту сторінку і почитав, що там про нас пишуть та написав своє звернення – таке, на мою думку, доволі логічно сформульоване й непровокаційне, а у відповідь вилилося стільки неґативного, що я зрозумів: жодної дискусії та діалогу не може бути, а тільки поливання брудом і викидання аґресії.
Були деякі статті з цього приводу, у яких йшлося про те, що мер Люблина обіцяв на початку літа організувати концертну акцію, на якій би виступили українські та польські гурти. Я до цього ставлюся досить скептично. Зрештою, як ми тепер поїдемо до Люблина, якщо я точно знаю, що там є люди, які нас неґативно сприймають, а разом з тим не відчувається активної підтримки від людей, яким би цей приїзд був би потрібний?! Ну, принаймні, в Люблині. І, якщо така ситуація, то навіщо їхати. Тішити своє власне самолюбство, що ось я виступив у Люблині? Мені це нецікаво. Мені подобається виступати перед людьми, які хочуть бачити це і чути. Якщо ні, то навіщо це мені потрібно.
Що я можу довести? Якщо люди мають власну точку зору. Я вже переконався, що люди несхильні змінювати свої погляди під тиском якихось арґументів, фактів. Переважно такі переконування перетворюються на сварки, на взаємні образи, поливання брудом. Мені в цьому не хочеться брати участі.

Як думаєш, що потрібно для того, щоб історична пам’ять не додавала абсурду в сьогодення?
-Має пройти якийсь час. Крок за кроком. Хоч я не є прихильником думки, що це можна повністю подолати. Мені здається, що завжди існуватимуть люди, у яких ворожість, аґресія до інших людей, народів, домінуватиме. У поведінці, у мисленні, у мотиваціях. Ну, але пробувати треба. Я є з тих людей, які намагаються з часом розвиватися, не зупинятися й, можливо, сьогодні в чомусь я є інший, аніж був 10 чи 20 років тому. Це – природний процес. Але так само є люди, які я знаю, що зупиняються на якійсь точці свого розвитку і нічого доброго з цього, як правило, не виходить.
Я навіть на своєму досвіді переконався, що події, свідком яких я був, сприймаються зовсім по-різному людьми, які були пліч-о-пліч в тих самих ситуаціях. То що тоді говорити про історичні події. Тим більше, що історія така штука, висновки стосовно якої кожен історик робить у залежності від власної упередженості, свого світогляду. Я особисто дуже цікавлюся історією, намагаюся чути іншу сторону, або кілька інших сторін, якщо вони є. Одні й ті ж історичні події намагаюсь розглядати з різного погляду. Цікавлюся всім і, або не роблю наразі якихось висновків, або якісь суб’єктивні для себе самого. Мені здається, що все було саме так, а не інакше, але з часом цей погляд може змінитися від якихось відкритих фактів, нової інформації.

Як сам сприймаєш історію? Чи не вважаєш, що вона є суб’єктивною категорією, бо так чи інакше передана симпатиками якихось зі сторін, тих, чи інших подій, якимись причетними особами. Як сам для себе її відкриваєш?