Петро Тима ■ ПОДІЇ ■ №23, 2017-06-04
Посмертна згадка
У суботу 27 травня всі світові медіа повідомили про смерть Збіґнева Бжезінського. Інтернет, теле- і радіопрограми заповнились коментарями журналістів, аналітиків і людей, які його знали або з ним співпрацювали. Їм було про що розмовляти, тому що без особи Збіґнева Бжезінського не можна зрозуміти політики Сполучених Штатів Америки (США) у 80-і рр. XX ст., причин розвалу Радянського Союзу 1991 р. і побудови хороших відносин між американською державою та країнами, які виникли після розвалу імперії.
Як людина, яка спілкувалася і переписувалась зі Збіґневом Бжезінським, я хочу звернути увагу на певні мікроісторії з його біографії. Отож, З. Бжезінський невипадково став почесним громадянином міста Перемишля (1990 р.) та Львова (1998 р.). З обома містами і Галичиною він зв’язаний біографією. Звідти, певно, бралося розуміння ваги хороших українсько-польських відносин. Крім розуміння, важливим було і його бачення небезпеки, що може їх зруйнувати, а також ворожих сил, які в цьому напрямку діятимуть.
Мої контакти зі Збіґневом Бжезінським були результатом пошуку людей, які розуміли загрозу, що виникала для Польщі й України від маніпуляцій історичними питаннями часів II Світової війни. За чиєюсь порадою 2003 р. я звернувся до покійного з проханнам про допомогу. Це був час, коли вперше мала місце серйозна мобілізація т.зв. кресових середовищ, які хотіли накинути тодішньому президентові Польщі Александрові Кваснєвському та загалом польському суспільству схему, за якою в Польщі мало відбуватися відзначення 60-х роковин Волинської різні. З аналізу поставлених вимог було зрозумілим, що т.зв. кресов’янам не стільки йшлося про пам’ять польських жертв і їх вшанування, як про реалізацію далекоглядного антиукраїнського концепту. Вже на перший погляд було помітно, що, принижуючи українців, середовища ці реалізували універсальну геополітичну стратегію приниження України як держави загалом. У тодішній Польщі, попри згадування багатьма політиками і громадськими діячами доробку паризької «Культури» Є. Ґедройця, мало хто з серйозних гравців на політичній сцені хотів це розуміти, а точніше, йти проти течії. Але Збіґнев Бжезінський відразу побачив небезпеку, прореаґував на лист і запропонував свою допомогу.
Я мав можливіть зустрітися з Бжезінським лише раз. Це було у Львові, у готелі «Дністер», коли 1998 р. він отримував звання Почесного громадянина міста Лева.
Під час розмови дуже втішили З. Бжезінського томи матеріалів міжнародної конференції істориків «Польща. Україна. Важкі питання», організатором якої було Об’єднання українців у Польщі (ОУП), а також Світовий союз вояків АК (поль. SZŻAK), які я передав йому. Він заохочував продовжувати такі проекти, розуміючи, що це спосіб повільного будування примирення між поляками та українцями. Він особливо остерігав перед захопленням популістами історичних тем.
Потім були ще мої листи до З. Бжезінського про українсько-польські справи. В основному це були спроби реакції ОУП на процеси, жертвами яких ми в останні роки стали, а саме: включення історії українсько-польських конфліктів до біжучої політики Польщі. Апогеєм цього можна вважати заяву польського парламенту з 22 липня 2016 р. у справі геноциду поляків на Волині. Саме прийняття такої заяви, а також інші дії польських еліт по відношенні до історичного минулого показали, що надходять інші часи. У Польщі перестали слухати поради Збіґнева Бжезінського, до того ж відійшли у вічність такі авторитети, як Єжи Ґедройць, Ян Новак-Єзьоранський, Яцек Куронь.
Згадуючи З. Бжезінського як стратега міжнародної політики можна краще побачити проблеми нашого часу. У темі міжнародних відносин і у США, і в Європі, і у Польщі дуже відчутний голос популістів. Закордонна політика багатьох урядів стала заручником крайніх середовищ, їх вузьконаціональних, а то й націоналістичних і ксенофобних політичних калькуляцій. У цій схемі теми минулого, які будують у дальшій перспективі ненависть до сусідів та національних меншин, цинічно використовуються як чинник мобілізації електорату. І Польща тут не виняток – нищення могил, історична політика, події в Пермишлі 2016 р., будування ворожості як до нашої громади, так і працівників з України, є яскравим цього доказом. Хтось скаже, що такі явища були завжди. Це правда, проте були теж люди, які вміли й хотіли їм протиставитись. У контексті сказаного ще більше відчувається відсутність у наш час глобальних стратегів, які би мислили на перспективу країн і суспільств, а також бачили не лише нинішній день, але й завтрашній. Ця убогість особливо помітна в українсько-польських підходах до історії 70-річної давності.
Цікаво, що З. Бжезінський може бути, крім іншого, не лише прикладом людини світового масштабу, але і зразком великої скромності. Хоч він син дипломата, був визначним спеціалістом з міжнародної політики, а потім радником президента – зверхника держави, покійний не мав у собі й тіні гордині. Відкритість була його візитною карткою. Його цікавила розмова не лише з людьми власного формату чи позиції, але так само з представниками невеликих громадських організацій або самоврядниками. І це не були штампові пусті розмови, він різними способами намагався зрозуміти турботи інших і допомагати їм.
Згадуючи цю дуже непересічну людину, не можна не показати її величі за допомогою прикладу ставлення до української громади в Польщі та України як держави. Наша громада не була й ніколи не буде центром світу, але все-таки покійний бачив потребу звернути увагу на наші справи. Відхід таких людей, як Збіґнев Бжезінський, можна розглядати у двох площинах – з сумом, що нема вже серед нас людей такого формату, але й з надією, тому що він власним життям доказав, скільки може зробити одна людина, якщо хоче й уміє скористатися сприятливими до цього умовами. ■
