Pозмовляв Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №44, 2014-11-02
Марія Туцька, нар. 1960 р. в Пасленку, закінчила факультет педагогіки Яґелонського університету в Кракові, звання маґістра отримала у Вроцлавському університеті. У 1987–1991 рр. учителювала в ІV Загальноосвітньому ліцеї в Лігниці, з 1991 р. – в Комплексі загальноосвітніх шкіл ім. М. Шашкевича в Перемишлі. Вона – член ОУП (голова Перемиського відділу) та Українського вчительського товариства, автор і співавтор підручників української мови. Заміжня, безпартійна. Її життєвий клич: «Я закохана в Перемишль!». Цікавиться українською поезією і політикою, туризмом та Україною.
Кандидує в депутати Міської ради Перемишля від виборчого комітету Громадянської платформи у 3-му виборчому окрузі, 2-га позиція у виборчому списку №4.
Тобі, як депутатові Міської ради Перемишля у 2010–2014 рр., що вдалося досягти?
Я балотувалася як кандидат ОУП з 3-го виборчого округу в рамках виборчого комітету Громадянської платформи. Мала виборчий успіх, але в мене не було політичного досвіду. З часом його набрала, але постійно вчуся. Під час останнього скликання я працювала в комісіях здоров’я, освіти і культури. Це було мені близьке професійно, адже я вчителюю в українській школі.
Територія 3-го округу була доволі занедбана. Я зустрічалася зі своїми виборцями й у відповідь на їхні постулати я у своїх інтерпеляціях на засіданнях виступала з пропозиціями поліпшення стану вулиць, освітлення, міського транспорту, охорони здоров’я. Я зробила все можливе, щоб українській школі присвячували належну увагу в освітній і фінансовій політиці міста, щоб серед вулиць міста появилася вулиця ім. владики Йосафата Коциловського. Не вдалося привернути вулиці ім. Шевченка та Шашкевича. У третьому окрузі є багато місць, пов’язаних з українською культурою. Треба донести до відома туристів і мешканців міста, що тут жили і працювали Іван Франко, Уляна Кравченко, Олена Кульчицька, Михайло Вербицький та інші.
Як оцінюєш українську політику Міської ради Перемишля у 2010–2014 рр.? Чи українці можуть бути нею задоволені?
Це була в міру спокійна рада, а її політика більш-менш стабільна. Правда, з українських питань були теж гострі персональні виступи деяких депутатів. Права сторона дуже прискіпливо слідкувала за працею та поставою українських депутаток, тобто об’єктом заінтересування була я та Олександра Цікуй. Узагалі антиукраїнство було використовуване як сила передусім під час виборчої кампанії, а на саму роботу Міської ради Перемишля впливало меншою мірою.
А яке було третє урядування мера Роберта Хоми?
Я не відділяю українських справ перемишлян від решти, бо місто і мешканці – це одне ціле. Ми живемо тут разом і тому спільно треба працювати заради нашого благополуччя. Доробком нас усіх у Міській раді Перемишля, а не лише Роберта Хоми, було, зокрема, виділення коштів на об’їзну дорогу міста, на міст, куди веде дорога в Україну. Ми старалися, щоб у Перемишлі молоді люди мали більше місць праці.
Що, у найширшому розумінні, спонукає українців у Перемишлі до політичної активності?
Нас мотивує демократична суспільна норма і громадська активність українців у праці в оселях, адже було б погано, якби українці нашого міста, одна з найчисленніших компактних громад у масштабі країни, не мали свого представника в Міській раді Перемишля. Нас замало, щоб незалежно пропонувати проекти, проте шляхом участі у виборах у нас збільшується капітал пошани і довір’я мешканців міста. І нам мусить залежати на цьому капіталі. Без політичної активності наша ситуація погіршиться.
ОУП поставило тільки на ГП, а не інші партії чи власний виборчий комітет.
Громадянська платформа – це демократична політична сила, яка на практиці виконує свою програму, не поширює міжнаціональної ворожнечі та ксенофобії. То європейська партія в кращому розумінні цього слова. І вона приносить усім мешканцям Перемишля якраз цю кращу частину Європи. В нашому місті вона ніколи не виступала проти його українських мешканців. Як приклад можна б вказати не лише поставу ГП щодо передання українцям Народного дому, але і те, що депутати Громадянської платформи ідуть з нами на Пикуличі. З другого боку, ні одна інша партія, крім ГП, не запросила українців до внесення їх у свої виборчі списки і до співпраці. На власний виборчий комітет ще мусимо трошки попрацювати.
З яких міркувань ГП входить у передвиборчий альянс з українцями з ОУП? Це сила чи страх?
Ця партія не має підстав, щоби боятися виборчого краху. Адже 2010 р. вона здобула 27,43% голосів. Це був найкращий результат. І навіть без понад 400 голосів О. Цікуй та моїх понад 200 голосів на 6475 усіх ГП мала б виборче лідерство. Тобто тут ідеться не про страх, а про послідовність виборчої стратегії і вірність українцям як партнерам.
Ви задоволені з місць українців у списках ГП?
Так, ми всюди на 2-й або 3-й позиції у списку. Таким чином реально оцінено нашу виборчу силу.
На Народному домі висить банер кандидата ГП Войцеха Блаховича на мера міста. Тимчасом, ГП не вічна, а Хома лідирує у передвиборчих опитуваннях. Чи варто закривати собі дорогу до співпраці з ним, якщо він учетверте стане мером?
Mи це враховуємо, проте, якщо ГП послідовна у своєму союзі, ми маємо бути такі ж самі. А з цього виникають якісь зобов’язання. Важко уявити собі банер інших угруповань, якщо вони виступають проти нас, тобто проти наших ініціатив. Президентське угруповання «Regia Civitas» не раз голосувало проти українських проектів і постанов Ради міста Перемишля. Крім цього, пан Хома не звертався до нас з проханням повісити його виборчий банер. Якщо буде добра воля до співпраці, ми її не відкинемо.
ОУП має власну виборчу програму чи репродукує виборчу програму ГП?
Якби в нас був власний виборчий комітет, то були б і власні лозунги.
Тобі на громадському полі досі що вдалося досягти, а в чому якась невдача?
Мій особистий успіх – це співучасть у такому безперечному досягненні, яким є відновлення української школи в Перемишлі та повернення Народного дому українській громаді. Загалом покращилося ставлення до українців у Перемишлі. Найбільш парадоксальним є, однак, зв’язок між тим успіхом і невдачею. Отож, я ніколи не уявляла собі, що в нашій «шашкевичівці» може забракнути дітей для того, щоб ця школа існувала далі. Наші випускники, на жаль, не повертаються до Перемишля, а будують Краків, Варшаву, Вроцлав чи Щецин. Шкода, але це знак часу: мандрівка у пошуках праці.
Дякую за розмову. ■
