Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №27, 2017-07-02
Старий вітряк неподалік Козликів на Підляшші вже 30 літ гуртує місцевих українців. Сьогодні він є частиною міні-музею просто неба (скансену) «Загорода», осередку українських ініціатив у реґіоні.
Усе почалося від задуму підляської молоді, яка в середині 80-х років вирішила перенести на мальовничу поляну над річкою Нарвою вітряк з села Тростянки. Йшлося про створення осередку, який гуртував би місцеву українську молодь. За зароблені на українській «Маланці» гроші молоді активісти купили ділянку землі і вітряк. Побудований 1900 р. в селі Котли, він у 20-ті рр. був перевезений до Тростянки, а в середині 80-х – практично зруйнований. Бракувало йому крил, мав діри в даху. Тому перші заходи української молоді мали на меті його реставрувати.
Вітряк примістився на сільській ділянці у Ступниках, недалеко від церкви з кінця ХVІІІ ст. Він став місцем товариських зустрічей підляської молоді, яка родом із сіл неподалік Більська-Підляського. Саме тут формувалася українська національна ідея. Одним з перших активістів був журналіст Юрій Місіюк, тепер голова Товариства друзів скансену в Козликах: «Спочатку це була така неформальна структура, а радше місце, де зустрічалася група знайомих українців, які на власні кошти розбудовували осередок, що інтеґрувало групу». Мальовниче місце над Нарвою притягало не тільки тутешню молодь. Сюди приїжджали також українці з інших реґіонів Польщі, які брали участь у молодіжних рейдах «Підляшшя». Вітряк у Козликах став місцем, довкола якого почало формуватися українське молодіжне середовище реґіону. Після кількох років активності культурне життя вітряка завмерло, а сама поляна почала заростати лісом.
Друга хвиля активності – 90-ті роки, як виросло наступне покоління молоді (в основному білостоцької), яке шукало відповіді на питання: «Хто ми? Яка наша мова, культура та історія?». Студенти з Союзу української незалежної молоді спорудили тоді огорожу та крила до вітряка. Згодом виникло Товариство друзів скансену в Козликах, головним завданням якого стала опіка над вітряком. «Коли ми приїжджали до вітряка у 90-ті, йшлося про те, щоб бути разом зі своїми людьми, – згадує Фома Місіюк. – Тоді формувалося українське середовище і кожен шукав свого коріння. Ми розмовляли українською, тому й почувалися українцями. Почали їздити в Козлики, вчилися грати на гітарі, співали свої пісні та інтеґрувалися». «Під вітряк», як говорилося, 1994 р. знову приїжджали молоді люди. Тут починався велосипедний рейд «Підляшшя», організовано культурні заходи для дітей, різного роду майстер-класи тощо. Молоді українці 1998 р. за зароблені на білостоцькій «Маланці» гроші купили за Кожином традиційну підляську хату, яку вирішили поставити неподалік вітряка. На жаль, своїх планів не виконали. Кінець 90-х рр. – це час другої «вітрякової» кризи. Щоправда, інколи хтось ще сюди приїжджав, робив вогнище, співав українські пісні, однак це вже були приватні ініціативи. Місце, яким ніхто не займався, щораз частіше почали навідувати особи, котрі нищили вітряк, виносили з нього все, що далося, навіть горнятка і ложки. Всі чекали на нове покоління підляшан, яке відкриє для себе це чудове місце, але виявилось, що часи змінилися, та й молодь уже зовсім інша.
У 2000-ті рр. осередком вирішили зайнятися люди, які відбудовували вітряк у другій половині 1980-х і піклувалися про нього протягом наступного десятиліття. Вони 2006 р. придумали формулу т.зв. приватного партнерства з Товариством друзів скансену. Це полягало в тому, що приватні особи (найчастіше колишні «вітряківці») вкладуть свої гроші в розвиток осередку, перш за все, будуючи хату, а потім зможуть сюди приїжджати й організовувати свої приватні імпрези. Вони зобов’язалися також проводити культурно-громадські заходи в осередку або сприяти цим заходам.
Друга половина 2000-х – це розбудова «Загороди», в якій поступово почали з’являтися інші споруди – баня, клуня, стовпова капличка. Побільшала і сама ділянка. Тепер осередок займає коло 5 гектарів, з чого сама «Загорода» – 1 гектар.
Разом з розбудовою скансену розгорнулося й українське життя «під вітряком». Що цінне, з’явилося так само нове покоління молоді, яке стало проводити в цьому місці байдаркові сплави Нарвою, музичні майстер-класи, «Танці в клуні» тощо. Сьогодні осередок – це важливе місце, де зустрічаються різні покоління підляських українців, у першу чергу, молодь, яка побачила привабливість місця серед лісу, далеко від людських осель, у долині Верхньої Нарви. На це звертає увагу 23-літня Магда Качук, учасниця «Добрини», яка веде українську телепрограму «Український перегляд»: «Це хороше місце для зустрічей. Для мене найважливіше є те, що кожен може приїхати в Козлики, зустрітися з друзями, разом провести час, поспівати. Тут організовуються різні заходи, у яких ми можемо брати участь. Бачу, що навіть молодші від мене дівчата з «Гілочки» цікавляться Козликами, хочуть сюди приїжджати. Це місце притягує».
Вітряк біля Козликів та осередок, який довкола нього створився, протягом останніх 30-ти років інтеґрував українське середовище, передусім молодь. «Тепер це третій етап розвитку „Загороди”. Тут проходять такі заходи, як „На Миколу”, різні майстер-класи, на які протягом року приїжджає приблизно тисяча людей, хоч треба сказати, що ініціативи ніколи не набрали масового характеру. Головне, що за 30 років свого існування „Загорода” стала місцем міжпоколінних зустрічей підляських українців», – підсумовує Ю. Місіюк. ■
Коментарі
Cвято вшанування рівноапостольного князя київського Володимира у скансені в Козликах на Підляшші. 29 липня 2017, фото Юрія Гаврилюка
http://www.nasze-slowo.pl/fotogalereja/?album=65&gallery=61