Христина Заник, Павло Лоза, Григорій Купріянович ■ ПОДІЇ ■ №35, 2017-08-27
■ Варшава
Міністри оборони України та Польщі вшанували пам’ять вояків Армії Української Народної Республіки, які спільно з Військом польським зупинили наступ більшовиків майже 100 років тому – 1920 р.
У Варшаві 14 серпня зустрілися генерал армії та міністр України Степан Полторак і міністр оборони Польщі Антоні Мацєревич. Після зустрічі вони спільно вийшли до преси. Говорили про військово-промислову співпрацю та загрози з боку Росії.
«Я високо оцінюю результати даної зустрічі, яка в черговий раз доводить, що Польща була, є і буде стратегічним партнером для України», – зазначив С. Полторак.
Міністри згадували про спільну боротьбу українців та поляків проти більшовиків.
Пізніше вони поклали квіти до могили генерала Марка Безручка і воїнів УНР на Православному кладовищі у Варшаві – українських союзників Польщі.
Наступного дня, 15 серпня, у День війська польського у військовому параді взяла участь також прапороносна група з українським прапором від Збройних сил України. Планується, що 24 серпня А. Мацєревич відвідає Київ, щоб на українському параді представити Польщу.
Також 15 серпня українська громада у Варшаві молилася та поклала квіти і запалила свічки на могилах вояків УНР на православному цвинтарі.
«Тут поховані науковці, літературознавці, міністри певних міністерств, тобто не лише вояки, – зазначив голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. – Ми є свідками, беремо участь у своєрідній естафеті поколінь. Є спогади, що люди, які тут поховані, ходили молитися до цієї церкви ще у військовій формі у 20-ті роки. Пізніше тут з’явилася повоєнна українська громада. Серед неї – Микола Сивіцький, Олег Пушкар, Сергій Мартинюк – це наступне покоління, яке зберегло пам’ять про петлюрівців. Зберегло пам’ять про цей міжвоєнний український світ у житті польської столиці і передало його нам. Наступне покоління – це Юрій Рейт, Олександр Колянчук, Омелян Вішка, Роман Шагала не лише зустрічалися на цих могилах, не лише про ці могили подбали, але на щодень надихають нас піклуватися про те, щоб відбулася чергова естафета поколінь. Вони надихають нас, щоб ми відтворювали красу цих місць, але не лише в камені, а також в акціях, подіях, які в сучасне українсько-польське життя вноситимуть нові ідеї».
Варто згадати, що 1920 р. воїни УНР спільно з польськими солдатами захищали Європу від більшовиків, сподіваючись на те, що зможуть вибороти і незалежність України, про яку Петлюра домовлявся з Пілсудським. Проте 1921 р. поляки та більшовики підписали Ризький договір, за яким поділили українські землі. Українському війську довелось відходити на захід і його інтерновано у таборах Польщі.
Христина Заник
■ Ланцут
У день свята війська польського і згадки про «диво над Віслою» 15 серпня в Ланцуті (Підкарпатське воєводство) відправлялася панахида за вояків Армії Української Народної Республіки, які загинули під час Варшавської битви у серпні 1920 р.
Молились на міському цвинтарі, де стоїть кілька десятків безіменних козацьких хрестів і пам’ятний знак з двомовним написом «Вірним синам України – старшини». Панахиду відправляли греко-католицькі священики – капелан війська польського для греко-католиків о. Мирон Михайлишин і капелан Прикордонної служби Польщі о. Іван Тарапацький.
Хлопці, які тут спочивають, вибирали свободу, будучи синами України. Мали надію, що, воюючи спільно з маршалком Пілсудським, виборють свободу для України. На жаль, цього не діждалися, – говорив о. М. Михайлишин, який звернув увагу на те, що, молячись на могилах козаків Симона Петлюри, насправді ніхто не знає, хто в них похоронений (на хрестах нема прізвищ).
У подібному тоні висловився капелан Прикордонної служби Польщі.
– Вони відмовилися від своєї свободи задля свободи Польщі та України. Шкода, що союзники, які були спорідненими зброєю братами, так скоро забули про своїх українських побратимів. Може, у наступні роки будемо тут не тільки ми, але й місцеві жителі Ланцута. Ці українці заслуговують на пошану також тих, хто завдяки їм сьогодні живе у вільній польській державі, – сказав о. І. Тарапацький. – Уся Польща цього дня говорить про «диво над Віслою». Проте ті, що спричинилися до цього «дива», борючись з ворогом і віддаючи своє життя за перемогу, спочивають тепер у забутті.
Священик звернув увагу, що українська громада мало знає про існування козацьких могил у Ланцуті. Слід згадати, що в молитві, після якої прозвучав Державний гімн України, взяло участь лише 5 чоловік, у тому числі один місцевий поляк.
Козацькі хрести і пам’ятник зберігаються на меморіалі війська польського, який є частиною комунального цвинтаря. Тут прибиранням і впорядковуванням могил петлюрівців займаються «чорні запорожці» з Перемишля.
Сьогодні важко назвати прізвища похоронених там бійців армії УНР та УГА, які були в’язнями табору для інтернованих у Ланцуті. Протягом кількох років існування табору тут часто вибухали епідемії тифу, холери та дизентерії. Від лютого 1919 р. до середини 1920 р. у ньому померло 405 українських воїнів. Уперше померлих хоронили поблизу бараків. Історичні публікації інформують, що у виділеному на цвинтарі місці передусім ховали офіцерів. До серпня 1920 р. там похоронили понад 120 українських військових. ■
Павло Лоза
■ Люблін
У Любліні 15 серпня 2017 р., у 97-му річницю Варшавської битви поляки та українці поклали квіти на могилах польських та українських солдатів. Вшанували пам’ять союзників у війні 1920 р., які спільно захищали свої Батьківщини перед більшовицькою навалою.
З ініціативи відомого польського громадського і державного діяча Кшиштофа Становського біля могил воїнів армії Української Народної Республіки на православному кладовищі в Люблині зібралися представники польської та української громадськості міста. Поруч польського та українського прапорів К. Становський нагадав вклад 15-тисячної української армії під проводом головного отамана Симона Петлюри у перемогу над Червоною армією в серпні 1920 р. Згадав, зокрема, полковника армії УНР Марка Безручка, який був командиром оборони Замостя.
Біля пам’ятника воїнам армії УНР покладено вінки і засвічено лампади. Звучала також заупокійна молитва.
З ініціативи української громади зібрані спільно подалися до могил польських воїнів, які загинули у війні 1920 р. На могилах польських солдатів присутні поклали вінок, запалили лампади і вознесли молитву…
Григорій Купріянович
