Роксана Тхір ■ ГРОМАДА ■ №18, 2017-04-30
Крім рідної України, Владислав Андреєв дуже любив лелек, яких вважають її символом. А цим птахам особливо сподобалося жити в селі Живкові неподалік Ґурова-Ілавецького, яке комуністична влада 1947 р. заселила українцями.
Білі лелеки присутні в культурі від сивої давнини. З ними пов’язані різні народні леґенди і приказки. На прикладі відомого села Живкова спостерігаємо цікавий зв’язок людини з чорногузами. Пан Андреєв почав допомагати цим дивовижним птахам уже в 60-ті роки. «Тоді в селі було 120 жителів і лише 20 лелек, – розповідав він в інтерв’ю для німецького телебачення. – Згодом їх прилітало щораз більше. Я почав їм допомагати. Сьогодні жителів залишилось 20, а лелек – 120». Слід пригадати, що тепер тут є найбільша в Польщі популяція білих лелек.
Коли сім’я Андреєвих переселилась у нову хату, птахи подалися за нею, щоб поселитися серед людей, яким довіряють, і щоб віщувати їм щастя. Дбайливий господар допомагав пораненим птахам, рятував їх від біди, будував платформи під гнізда, ставився до них з особливою повагою. Потім він побудував дерев’яну вежу, з якої з зацікавленням орнітолога спостерігав за життям лелек. Вів також статистику їх перебування в Живкові, був експертом у цьому руслі. Помітили це і медіа Польщі та Німеччини, які називали його «Королем лелек». Він дуже радо ділився своїми знаннями і досвідом, розповідав смішні лелечі пригоди.
На запитання «Чому лелеки відлітають в Африку?», він завжди жартівливо відповідав: «Бо в Африці люди також хочуть мати дітей, а хто, як не лелеки, їх принесуть?»
Пан Владислав збирав фотографії, книжки, статті різними мовами, які представляли життя цих птахів. У Живкові створив він малий лелечий музей, який відвідували туристи з різних держав. Доказом цього є вітання різними мовами, які залишилися на сторінках музейної хроніки. «Я не мушу їхати у світ, бо увесь світ приїжджає до мене», – жартував пан Владислав.
У своїй колекції зберіг він також давні предмети і сільські знаряддя з місць проживання українців у період до акції «Вісла». Можна тут знайти важливі артефакти, зв’язані з українською культурою. Це вишиті рушники, обруси, сорочки, які є скарбницею нашого народу і віддзеркалюють прив’язання українців до традицій. Пригадаймо, що лелеку вважають живим символом України. Символічним теж стає день народження п. Андреєва – 28 квітня, тобто початок масової депортації українців з рідних земель 1947 р. І хоч він народився вже на півночі, на території колишньої Східної Пруссії, то думками завжди мандрував до батьківського, зниклого вже українського села Творильного в Бещадах. В українському дусі подружжя Андреєвів виховувало також своїх п’ятеро дітей, які навчалися в українській школі в Ґурові. Вони вчили їх любові й пошани до рідної культури та церкви.
«Він був приятелем також і нашого хазяйства, – згадують сусіди, подружжя Лопушинських. – Завжди поспішав з доброю порадою і подавав руку допомоги. Неоднократно рятував нас у кризових ситуаціях. Туристів вітав широкою усмішкою, балачкою про лелек та жартом, яким ламав перший лід».
Звісно, подружжя Андреєвих завжди раділо гостям, яких вони приймали щиросердечно. Туристи почуваються тут, як у родинному ґроні, тому охоче повертаються в цей чарівний і затишний куток Вармії, де чути лише шум дерев і клекіт лелечий. Це була улюблена музика пана Андреєва.
«Коханий пане Владку, – звертається до „Короля лелек” подружжя Лопушинських, – Ви назавжди залишитеся в наших серцях, думках, розповідях. Кожен клекіт лелеки принесе нам теплий спогад про Вас. Маємо надію, що Ви тепер знаходитесь у кращому світі, ближче до своїх крилатих приятелів та усміхаєтесь нам згори…».
«Сумно нам, коли вони відлітають, – сказав колись п. Андреєв. – Зате навесні усіх болить шия, бо з задертою головою, з нетерпеливістю виглядаємо, коли врешті-решт прилетять перші лелеки».
Владислав Андреєв устиг ще цього року привітатися зі своїми крилатими друзями. «Почекав на лелек і сам відлетів до неба…», – казали сумно жителі Живкова. У п’ятницю до села прилетіли ці перші вісники весни, а в суботу передчасно упокоївся в Бозі їх великий Приятель. Без нього важко тепер уявити собі Живково.
Уся наша українська громада єднається у скорботі з родиною Покійного. «Король лелек» назавжди залишиться в нашій пам’яті як весела, життєрадісна людина і справжній друг лелек! Вічна Йому пам’ять!
