Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №23, 2017-06-04
Відзначення 70-ї річниці Акції «Вісла» в Ольштині
Близько 56 тисяч українців із 140 тис. насильно депортованих зі сходу Польщі розселено у різних місцевостях нинішнього Вармінсько-Мазурського воєводства. Їх розподіляли, розлучали на ольштинському вокзалі, навпроти якого стоїть нині українська святиня. Протягом 1948–1949 років сюди доїжджали у пошуках родин ті, кому судилося пережити пекло концтабору в Явожні, названого «невинно» центральним табором праці. Дехто, як говорить «явожнянин» Василь Кулешка, не доїхавши до рідних, помирав у привокзальному бараці, якого нині нема, необережно, після недоїдання за дротами, наївшись досхочу, конаючи потім у муках.
Одних гнали до озер, інших на Жулави, до Балтійського моря. Нещасні боялися, що їх везуть, щоб потопити. Вигнанці ще не знали, що над ними тяжіє інший вирок. Суцільна асиміляція максимум за 20 років. Та минуло вже 70, а ми є і віддаємо шану нашим предкам, жертвам тієї трагедії, за яку досі не почули офіційного перепрошення. І нині державна влада некомуністичної Польщі вперто не хоче визнати цього комуністичного злочину проти людства (хоч сама, як твердить, комуністів ненавидить). Навпаки, доводиться чути про виправдання злочинців у кабінетах і виконавців у формах – з-перед 70-ти років, які, мовляв, помстилися за Волинь.
Ольштинські травневі заходи вшанування жертв злочину 70-річної давності були заплановані парафією УГКЦ, Ольштинським відділом і ланкою Об’єднання українців у Польщі (ОУП) як загальнореґіональні. До участі в них були запрошені священики з навколишніх двадцяти парафій, представники сусідніх відділів – Ельблонзького і Мазурського, а також ланок ОУП. Участь у молитовних урочистостях взяли ольштинський парох о. Іван Галушка, кентшинський та асунський парох о. Ігор Гарасим ЧСВВ з о. Мирославом Підлипчаком ЧСВВ, о. Ярослав Гостинський (ілавський та острудський парох) і о. Роман Стороняк (моронзький парох). Як довелося почути, дехто побоявся взяти участь у заході через запис у запрошенні, в якому мовилося про «спільне засудження тоталітарного комуністичного злочину – Операції «Вісла». Це стосується і делеґацій від частини ланок ОУП, які були запрошені організаторами. Були представники Ольштина, Ельблонґа, прикордонних Генсик, Оструди, окремі особи з Бартошиць чи Решля…
«Друзі, будьте цього дня з нами», – заохочували організатори гостей. Того дня в Ольштині з вигнанцями та їх нащадками були віце-маршалок ВармінськоМазурського воєводства Мирон Сич, радник посла України в Польщі Микола Ярмолюк, віце-президент Ольштина Ярослав Слома, уповноважений маршалка у справах національних меншин Віктор-Марек Лейк, директор Управління культури Волинської обласної держадміністрації Валерій Дмитрук, Анатолій Глива – директор Волинського національного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
Депутат до Сейму Польщі Януш Ціхонь передав лист, у якому, зокрема, написав: «[…] przesiedleńcy, w stosunku do których zakazane było używanie słowa „Ukrainiec”, musieli zorganizować sobie własne życie rodzinne w zdewastowanych po wojnie wsiach. Zakazano również działalności kościoła greckokatolickiego, podtrzymującego więzi kulturowe i religijne… Po 70 latach można powiedzieć, że Ukraińcy nie tylko przetrwali, zachowując swoją tożsamość, ale aktywnie włączyli się w życie regionu».
Нотки гордості за депортованих українців, за те, що витривали і зберегли свою тотожність, звучали у словах учасників скорбної зустрічі. Мирон Сич (та й інші), вимагав, щоб врешті державні структури однаково відносилися до всіх своїх громадян.
Формулу пам’ятника до 70-х роковин Операції «Вісла» перед ольштинською церквою і навпроти залізничного вокзалу, на якому, як на базарі в Стамбулі, 1947 р. ділили «ясир», придумав Ольштинський відділ ОУП при акцептації пароха і парафіяльної ради. Графічно оформив його ольштинянин Збіґнев Піщако. Присвята жертвам Операції «Вісла» – це уклін у сторону вигнанців, які зазнали депортацію і були безправно позбавлені Отчини, будучи, до речі, громадянами Польщі. Це теж уклін жертвам Явожна, розстріляним, закатованим, запротореним до буцегарень і сибірських концтаборів, героям національно-визвольної боротьби. Невипадково на пам’ятнику поміщено рядки з вірша поетеси Мілі Лучак. Вона з сім’єю зазнала особливих знущань аж до виселення під час Операції «Вісла» на Острудщину, а звідти повернулася до Перемишля.
Концерт-реквієм з участю оркестру і солістів Волинського національного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка і Волинської обласної філармонії в Луцьку, ольштинського барда Сергія Петриченка й ольштинського гурту «Сузір’ячко» став вінцем пам’яті про жертви Операції «Вісла». Він також показав, що перед нащадками депортованих є майбутнє, яке вибороли їм їхні діди і батьки. Як показали ольштинські сумні урочистості, приурочені 70-річчю безправного насильного виселення, серед живих ще є чимало свідків тієї трагедії.
Серед учасників подій було близько сотні свідків трагедії Акції «Вісла». Молоді люди подарували їм квіти. ■
