Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №30, 2017-07-23
У Тшеб’ятові 8 липня урочисто відзначали 60-ліття греко-католицької парафії та 70-річчя Акції «Вісла.» В урчистості взяли участь сотні місцевих віруючих, а також гості з сусідніх парафій, у тому поляки. Відзначення очолив вроцлавсько-ґданський владика Володимир і єпарх бучацький Дмитро. Прибули греко- і римо-католицькі священики та євангельський пастор. Відчувалася радість і гордість існування, але також були сльози спогадів. Після літургії та офіційної частини відбувся концерт київського гурту «Шпилясті кобзарі», виступ якого публіка нагородила оваціями. Для всіх учасників свята організатори приготували солодкий почастунок, каву і чай.
Акція «Вісла» все ще жива у спогадах людей. Батько пана Івана Шахмата був виселений з Довжиці (коло Тисної), а мати – з Бальниці (біля Команчі). Як переселенці питали, куди їх везуть, їм відповідали, що над море, а там їх потоплять… Привезли до Мжежина. Українці, побачивши море, почали плакати. Ореста Копилець, дочка п. Івана, на урочистість приїхала з трьома дітьми. На жаль, похилий вік дідусів не дозволив їм взяти участі у святкуваннях. Але вся родина відвідає їх після завершення відзначень. Очевидців Акції «Вісла» стає щораз менше, тому дуже важливо про них пам’ятати. Потрібно так само зберігати свої традиції, мову і не боятися говорити про свою національність.
Василь Більо, голова місцевого гуртка Об’єднання українців у Польщі (ОУП), родом з села Бальниці неподалік Команчі. Коли виселяли українців під час Акції «Вісла», пан Василь мав 5 років… Село зруйноване. На місці зруйнованого цвинтаря і церкви колишні мешканці поставили пам’ятний знак. Пан Василь теж поставив хрести своїм рідним. Сьогодні він приїжджає на своє подвір’я і плаче… Петро Більо, син п. Василя, народився вже у Тшеб’ятові, а своєю присутністю віддає честь і шану своїм дідам (мамина родина походить з Люблинця-Нового, а батькова – з Бальниці). «Ми мусимо зберігати пам’ять про наших дідів. Своєю присутністю хочемо їм показати, що плекаємо традиції, якими вони дорожили все своє життя. Саме в такому дусі ми хочемо виховати своїх дітей», – говорить П. Більо, а його жінка Наталія Титанич-Більо додає: «Хоч наша доня Анастасія ще маленька, ми хочемо, щоб вона знала, звідки походить її підрізане коріння, щоб знала, що це коріння бере свій початок у Березці та Ветлині».
В урочистості взяли участь представники самоврядної влади, зокрема бурґомістр Юзеф Доманський, директор Тшеб’ятівського осередку культури Рената Корек та почесний консул України в Щеціні Генрик Колодій. Після літургії учасники зі синьо-жовтими прапорами пройшли містом до домівки, де історик д-р Ярослав Сирник прочитав доповідь про Акцію «Вісла». На думку історика, Акцію «Вісла» не можна розглядати без переселення в УРСР близько 500 тис. українців у 1944 –1946 рр. Ми б тоді забули про дві третини людей, яких саме в ці роки розселено по всій Україні, у тому й на українських степах та в Донецькій області. А щоб відчути велику трагедію, з якою змагалися наші діди і батьки під час Акції «Вісла», вистачить згадати села Терку, Люблинець, Павлокому, Пискоровичі, Гораєць та інші, де загинули невинні мешканці.
Родина пана Богдана Патри – родом із Тростянця Перемишльського повіту. Кожного року вона старається туди поїхати. Навіть після багатьох років пан Патра зворушується, коли говорить про Акцію «Вісла», бо, як розповідали йому батьки, ніхто не знав, куди і чому їх виганяють з рідної землі. Батьків поселили у Тшеб’ятові в хаті, яка не мала ні вікон, ні дверей. Люди мусили наново організовувати тут своє життя, спочатку власне, потім громадське, а пізніше й церковне. Станіслав Шиманський, покійний вже вуйко пана Богдана, був тим, хто одним з перших старався отримати офіційний дозвіл на заснування в місті греко-католицької парафії.
Отець Богдан Фецюх, парох греко-католицької парафії, до Тшеб’ятова приїхав 19 років тому зі Львова. Батько священика був родом з Бескидів, а під Львів був переселений з околиць Горлиць.
«Сьогодні парафія нараховує 141 родину (біля 260 осіб). Надіємось, що тут народжуватимуться діти, адже це запорука розвитку кожної парафії, – усміхаючись, говорить о. Б. Фецюх. – На жаль, у Тшеб’ятові важко знайти працю, тому молодь після навчання в академічних містах вже не повертається додому. Попри те, що наша громада невелика, ми кожного року на храмове свято організовуємо празники. Після літургії всі разом сідаємо за великий родинний стіл у нашій домівці і розмовляємо, бо це зміцнює громаду. Хочемо, щоб наші традиції передавалися черговим поколінням. Якщо не будемо цього робити й не будемо розмовляти з нашими дітьми українською мовою, то пропадемо».
Парафія тепер стоїть перед великим викликом – її чекає ремонт церкви, яка міститься у давній ґотицькій каплиці. Святиня з кінця XIII ст. вимагає капітального ремонту. Потрібні кошти для цього – 1 мільйон 300 тис. Сама парафія не спроможна зібрати отакі гроші, тому звертатиметься про додаткове фінансування.
Пан Василь Мацинський народився 1945 р. у Бальниці. Його мати мала шестеро братів, яких 1946 р. разом з бабусею виселено в Україну. Цього ж року з журби помер дід. Пан Василь нині живе у Тшеб’ятові. Коли разом з дітьми поїхав у рідні сторони, на місці зруйнованого села стояв лише ліс: «Нас мало не бути, однак на Помор’ї народилися вже мої внуки, а ми й надалі відвідуємо свою родину в Україні…» ■
