Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №40, 2016-10-02
Уже втретє від 1946 р. в селі Трійці колишнього Добромильського, а сьогодні Перемиського повіту відправлялося богослужіння на місці, де стояла стара сільська греко-католицька церква.
Нащадки колишніх мешканців села прибули 11 вересня. Сьогодні вони живуть, зокрема, біля Самбора. Їх згуртував до приїзду о. Михайло Цебенко, священик Української православної церкви Київського патріархату. Цей нинішній парох у парафії в селі Мужилові на Яворівщині – нащадок великого роду Цебенків, яких у Трійці до 1946 р. було не менше як 80 чоловік. Марія Цебенко під час депортації вивезла з собою в Україну Євангеліє та інші церковні речі.
Трійця вперше згадується 1376 р. Уже тоді тут стояв православний монастир. Церква Святої Трійці, збудована 1792 р., простояла до 1973 р., коли її зруйнували ті, хто облаштував тут колгосп, який мав постачати продукти для партійного центру в Арламові. За інформаціями, що їх зібрали трійчани, цвинтар бульдозери зіштовхнули в яр. Місце, де молилися гості з України, сьогодні заросло кущами, є тут також одне зламане бурею дерево, а кругом – поле трав. Після панахиди отець Цебенко сказав: «Ми тут удома, це є наше вдома». Разом з ними молилися там монахи з монастиря Святих Кирила і Мефодія в Уйковичах.
Серед трійчан були дочки Ганни і Павла Цебенків. Вони народилися вже в Україні, але дізналися про Трійцю з розповідей. Люба вказала рукою, де був панський ліс. Знала про це, тому що мати розповідала їй, як ходила туди пасти худобу. Марія, нині Винарчик, згадувала, як з Цебенків узяв дочку і жив у Трійці споріднений з Коциловськими Павло Адам’як, сам родом з Пакошівки побіля Сянока. Коли майбутній владика Йосафат навчався в Перемишлі, до нього приїжджав з Пакошівки батько, і вони разом відвідували тоді Адам’яка у Трійці.
Група отця Цебенка подалася також у сусіднє село Ямну-Долішню. Там вони помолилися на цвинтарі та на тому місці, де стояла церква. Цікаве й оптимістичне є те, що трійчани готуються писати книжку про своє село. Збирають архівний матеріал. Отож, можна сподіватися їхнього приїзду і наступного року, можливо, разом з нащадками не менш славних сіл Ямни-Долішньої та Ямни-Горішньої. ■
