Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №28, 2017-07-09
Цього вечора зал Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса був заповнений ущерть. Гості сцени буквально стиснули увагу присутніх жорсткими емоційними лещатами. У якийсь момент було незрозуміло, що з тобою діється і що ти думаєш про це, аж раптом по щоці покотилася сльоза.
Танець духа далекої індіанської цивілізації відлунював болем сьогоднішньої України, який так тонко відчули творці з далекого від Львова містечка Ґоленева на річці Іні в Польщі. Зі звуків акордеона, скрипки, барабанів, експресії людського голосу та тіла творилося це містичне дійство, у якому крізь нещадну відвертість відчаю за катарсисом десь все ж вибруньковувалась надія.
Театр «Брама» з Ґоленева біля Щеціна, заснований понад 20 років тому Даніелем Яцевичем, виявився мистецьким магнітом для творчих людей, яких пригнічує рутинне життя без пізнання його глибин, та одним із найважливіших альтернативних театральних осередків Польщі. Він не раз ставав лауреатом найвизначніших фестивалів альтернативного театру і показував свої вистави в Театрі восьмого дня, Інституті ім. Єжи Ґротовського, осередку театральних практик «Ґардзениці».
Починаючи від 2011 р., «Брама» реалізує проект європейського волонтаріату, приймаючи молодих митців з різних країн. Так у виставі «Ghost dance» Д. Яцевича ритуальний танець поруч з польськими акторами Александрою Слюсарчик, Патриком Беднарським, Войцехом Росінським, Якубом Шамбеляном, Пйотром Снєґулою творить Дженні Кріссі зі США, яка вже не один рік працює в Ґоленеві, та Кімберлі Лонгейра з Венесуели. А ще – Анастасія Медведєва та Олег Нестеров, які познайомилися з Даніелем Яцевичем, коли навчались у Харківському національному університеті мистецтв ім. Івана Котляревського. Як згадує Олег у книжці «Дорога Брами» (Marta Poniatowska, «Droga Bramy») до 20-ліття театру, він ще під час майстер-класів «Брами» для студентів у Харкові відразу відчув, що це саме те, що він шукає. Тож потім було волонтерство і початок праці в театрі – саме тоді, коли почалася війна на Донбасі (О. Нестеров походить власне з Луганщини). Режисер допоміг з Картою побуту. А 2014 р. приїхала також Анастасія Медведєва і тоді вони робили акцію «Pomorze Zachodnie Ukrainie» («Західне Помор’я Україні» – ред.). Зараз обидвоє ведуть дитячу тему в осередку, який гостинно відчинив для них однойменну зі своєю назвою браму, ведуть позакласні заняття у школах.
Цього разу театр «Брама», котрий уже має досвід співпраці зі студентами і випускниками Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського, повіз свою нову прем’єру на Міжнародний фестиваль театрів «Платформа 77» у Харкові, а по дорозі туди так сильно і зворушливо виступив у Львові. На зворотному шляху завітав також у Славуту на запрошення міського голови. У Харкові ж була спроба викликати поліцію, бо спектакль якомусь глядачеві здавався політичною провокацією. Вистава, яка починається з тихого юначого: «Я не хочу на війну. Я не вмію стріляти…», що буквально пришиє вас до крісла й затримає подих. А найбільш промовистою сценою «Танцю духа» стане та, коли в замкнене коло байдужості світу вриватиметься чиясь відкрита душа. Акторка стрибатиме й стискатиме партнера в обіймах свого тіла, наче вона – серце. Одне на двох. Одне на всіх. А він зупинятиме його і буде кидати й відштовхувати її. Наче вириватиме серце. Бо в цьому світі йому не місце.
Струнку пронизливу музичну лінію у виставі веде Леся Шульц, яка була колись у Львові учасницею вокального секстету «Менестрелі», що успішно ґастролював за кордоном, уже 12 років живе у Ґоленеві та вважає своєю місією співати українською в Польщі. Вона брала участь у польському телевізійному талант-шоу «Must Be The Music», записала етно-альбом «Zielone wino» з гуртом «Lesja Folk» та авторських пісень – «Incognito». У «Танці духа» Леся спробувала себе як цікава характерна акторка і, здається, цей досвід потрібний і «Брамі», і їй. ■
