Розмовляв Ігор Ісаєв ■ УКРАЇНА ■ №9, 2014-03-02
Микола Княжицький – відомий український журналіст, автор низки значних українських медіапроектів, нині також депутат «Батьківщини» – про маніпуляції в інформаційному просторі й про нові українські проекти, що почали діяти на хвилі революції.
«НС»: В українському громадському просторі в останні тижні дуже часто звучать слова, що мені нагадують бандитські 90-ті роки: це «переслідування», «переховування», «наводка» (донос – ред.). Ви можете порівняти сьогодення з тим періодом в Україні?
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ: Це не можна порівнювати. У 90-ті ми мали бандитизм. Деколи в бандитській системі були використовувані правоохоронні органи. А зараз правоохоронці самі перейняли бандитські методи, демонструючи агонію системи, у якій існують. Тоді ми мали пострадянський бандитизм, а тепер – це Латинська Америка часів диктатур.
У такій ситуації з’являються, закономірно, теорії змови, є багато інформації, яку важко перевірити. Як має поводитися журналіст?
Якщо людина зникла, потім її знайшли побитою, а правоохоронці не розслідують справу – це факт. Наша система побудована на маніпуляції. Починаючи з часів Кучми, олігархи, які є власниками великих мас-медіа, підкуповують журналістів, зокрема тих, які називають себе незалежними. В чому плюс революційної ситуації – тут інформаційна маніпуляція не завжди діє. Є барикада: з цього боку стоять свої, а з того вороги. Тут не скажеш, що вороги – не такі вже й погані, а свої – не такі хороші. Ця ситуація чітко виявляє, хто є ким.
…вона чорно-біла?
Вона значно «чорно-біліша», ніж коли-небудь. Можна маніпулювати людьми, які йдуть до виборчої урни, елітою, яка пише статтю. Маніпулювати дядьком, який бере вила в руки, дуже складно.
Наскільки журналісти іноземних засобів масової інформації, на Вашу думку, були підготовлені до подій в Україні?
Думаю, що готовими були ті, хто приїхав у касках і бронежилетах. Мене тішило, коли журналісти заанґажованих мас-медіа були в ефірі, а українці ставали в кадр і говорили: «Це неправда, це брехня!». Зі мною був такий випадок: коли я говорив з журналістом російського опозиційного каналу, люди нас обступили й чекали, доки все, що я скажу, піде в ефір. Приїжджають заанґажовані журналісти і з Заходу, шукають правих радикалів. Проте, якщо це були об’єктивні журналісти, вони приїжджали на Майдан і часто починали мислити по-іншому.
Ви вірите в існування абсолютно незалежного ЗМІ в Росії?
Так, вірю, тільки такий ЗМІ не матиме частот і доступу до кабельної мережі. Такі медіа існували навіть в СРСР: їх друкували на машинках, але вони не могли нормально поширюватися.
А в Україні?
В Україні вільніше, наприклад, в Інтернеті. Проте, якщо ви хочете мати незалежний телеканал, то українська ситуація тут нічим не відрізняється від російської.
На хвилі українських подій почали мовлення, зокрема, «Громадське телебачення» і ваш телеканал «еспресо.tv». Є так само низка ЗМІ, що роблять акцент на своїй чесності, на «чесних новинах» (лозунг 5 Каналу – «канал чесних новин», ред.). Що це, прагнення сконсолідувати свою аудиторію?
Може, вони роблять це для фальшивої популярності, щоб показати свою значущість? Я так ніколи не діяв, я вважаю, що люди самі мають визначати, чи журналіст чесний.
От у «Громадському телебаченні» розгорілася дискусія щодо журналістської об’єктивності: як чинити, коли ти підтримуєш Майдан, але принципи наказують дати слово опонентам.
Коли журналіст їде до Харкова і надає слово негідникові й популістові Кернесу (відомий антиукраїнськими заявами мер Харкова – ред.), то він просто поширює наклеп і образи. Журналіст не повинен брати участі в таких негідних справах. Коли хтось закликає до знищення українців, журналіст має це припинити й сказати йому «до побачення!».
І «Громадське», і «еспресо.tv», які транслювалися на Майданах, набули популярності. В Україні рано чи пізно, маємо надію, ситуація стабілізується. Що ці мас-медіа мають зробити, щоб не стати історією, залишившись «майданним телебаченням»?
Поява згаданих ЗМІ готувалася ще перед початком цих подій, незалежно від них. Кожен мав уже свою концепцію і розраховував на конкретного глядача. Люди побачили тих, хто працював добре. Треба добре працювати й далі: канал або витримає конкуренцію і виживе, або закриється. В Україні, на відміну від решти світу, є монополія на розповсюдження інформації. Тому я переконаний, що одним зі здобутків цієї революції має стати скасування монополії на мовлення: державні телерадіокомпанії мають перетворитися на суспільного мовника, а Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – не залежати від олігархів. Я думаю, що нам вдасться цього досягти, так само як і незалежності економіки та судів. ■
