Поклонилися білобірській «Матері скитальців»

ПОДІЇ ■ №40, 2018-10-07

Кожного року вірні долають десятки, а то й сотні кілометрів з усього Помор’я, щоб взяти участь у святі Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі та поклонитися іконі Богородиці «Матері скитальців». У цьому році віряни вперше мали можливість ще й придбати виготовлені в Україні копії білобірської ікони. Саме вона є матір’ю не тільки нинішніх блукаючих, але й тих, що прибули сюди 1947 року.

Знімки Івана Сирника

Для тисячі паломників не страшна навіть погода – попри те, що напередодні свята вона різко погіршилася, це не налякало віруючих (до того ж сильний вітер знищив велике шатро, в якому кожного року пригощали паломників). Відчуття особливої молитовної, духовної та національної єдності незмінно притягує від 1957 р. чергові покоління до Білого Бору. Хоча на місцях є вже свої парафії, сюди продовжують приїжджати тисячі паломників, щоб відчути себе у великій спільноті – як молитовній, так і національній. Тут надихаються силою і возносять свої прохання до Богородиці «Матері скитальців»: про здоров’я, єдність, закінчення війни в Україні… Скільки паломників – стільки прохань.

– Цей рік особливий, бо 325 років тому була повністю повернута єдність із Римом Перемиської єпархії. Більшість наших парафій відвідали мощі святого священномученика Йосафата Кунцевича, апостола єдності та мученика за єдність церков. Однак нині усвідомлюємо, що має місце людська криза, оскільки християни ще не об’єднані, а поділені на конфесії, і їм важко зробити маленький крок, щоб разом стати при трапезі Господа. Тоді можна поставити питання: як маємо бути разом на небі, якщо не вміємо бути разом на землі під час літургії, яка є Небом на землі, де об’єднує нас євхаристійний Христос. Криза людська проявляється також у суспільних реляціях – особливо це знову відчувається в польсько-українських відносинах. Тому всі ми повинні усвідомлювати, що наш світ весь час потребує Бога, людей божих, віри, любові, миру та єдності. Мусимо наново подивитися на Бога та іншу людину й наново вчитися відкривати Бога та людину, як це робила Марія, – сказав парох греко-католицької парафії, о. Маріуш Дмитерко, вітаючи владику Вроцлавсько-Ґданської єпархії кир Володимира Ющака (який очолював білобірські святкування), священнослужителів та всіх гостей.

Для паломника головною є молитва, тож білобірські святкування починаються вже в суботу Великою вечірньою з литією. До цього відбулася зустріч молоді, яку підготувала театральна група «Навпаки» з Ґданська – артисти
виступили також після вечірні. Молоді артисти словами поетів висловили свої сумніви, прохання, радості та запитання до Бога, все було прикрашено подячним молитовним співом.

– На мою думку, білобірська церква – це магічне, містичне, просто неймовірне місце. Коли я вперше зайшла до церкви, то не могла зібрати думок та будь-що сказати, – розповідала кілька років тому Маґдалена Капка, реставратор пам’яток старовини з Торуні, яка якраз напередодні свята разом із Робертом Рогалем, теж реставратором пам’яток старовини, проводила відновлення образів на фасаді церкви, запроектованої проф. Юрієм Новосільським. Таким чином, храм набув остаточного кшталту, й нині саме перед іконами, які видніються на фасаді церкви, відбуваються щорічні святкування.

– Кожен із нас покликаний Богом до якогось завдання й місії. Ми є синами та дочками святої Греко-католицької церкви, яка в минулому переживала горе, й неодноразово таке ж горе спіткає її і нині. Тому ми маємо бути її членами особливо тепер – живучи на поселеннях далеко від рідних земель, у час, коли так важко зберегти свою церковну та національну ідентичність, коли свої жнива збирає асиміляція, а частина молодого покоління ставиться байдуже до батьківських традицій, та коли часами в цілому важко бути християнином. Ми обрані членами цієї церкви й не можемо відступитися, тому що ми – в Христа зодягнені. Кожен із нас також покликаний до індивідуального служіння як церкві, так і народові, – проповідував кир Володимир. Владика говорив про родинне покликання та священицьке й монаше служіння.

– Проблема однак у тому, що дуже часто не чуємо скерованого до нас слова Божого й тому нехтуємо приналежністю до своєї церкви, парафії та народу. Байдужими теж стають рідна мова, свята, участь у недільних Богослужіннях і загалом християнське життя, – казав кир Володимир. Тому кожного з прочан владика закликав задуматися над своїм
покликанням: чи є кожен із нас таким християнином, греко-католиком, парафіянином та членом родини, яким його
хотів би бачити Господь.

– Ми не уявляємо собі, як це – не бути на святі. Тут молитовно зміцнюємося. З Білого Бору повертаємося сильнішими людьми. Це наша особиста зустріч із Богом, – казали зворушені паломники.

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*