■ ГРОМАДА ■ №44, 2017-10-29
У неділю 10 вересня упокоївся в Господі Антін Вуйцик, багатолітній член хору «Журавлі», голова ради хору, батько дириґента хору і дідусь хориста. У сороковий день смерті колишні члени колективу діляться спогадами про свого приятеля-«журавля».
Юрій Рейт:
Коли згадуєш приятеля, який пішов у потойбічний світ, перед очима з’являються ситуації, в яких ми були разом. Антін був людиною високої особистої культури і виважених поглядів, які вміло представляв. Був відважний, послідовний у реалізації справ, щодо яких не мав сумніву, дуже чесний у своїх діях, закоханий в українську хорову музику і гарячий патріот українських справ у Польщі. Пам’ятаю його зосереджений зір, коли вирішувалися важливі питання у складні для хору «Журавлі» моменти, а також тоді, коли були намагання знищити цей колектив. Але бачу і його теплу усмішку. Пізніше не один раз я відчував розважливу підтримку Антона й допомогу, коли доля призначила мене на важливий пост у заснованому 1990 р. Об’єднанні українців у Польщі (ОУП). Як сьогодні бачу на сцені чергові покоління «польських українців», зачарованих українською музикою, а хор «Журавлі» під батутом твого сина Ярослава насолоджує своєю майстерністю тисячі слухачів. хочу, Антоне, сказати лиш одне: «Дякую Тобі, Друже!».
Олександр Стець:
Ґданськ 1989 р. перед виступом «’Журавлів» на заключному концерті Фестивалю української культури. Голова ради хору Антін Вуйцік звертається до хору: «Бувають моменти в історії людей і народів, коли ніхто не може стояти осторонь. Такий момент настав нині. Ми на завершення фестивалю виконаємо Гімн України». Зворушення стискає горло. Антін додає жартома: «Слова всі знають?..»
Петро Гнатюк:
Коли Антін почав активно працювати ще в Українському суспільно-культурному товаристві (УСКТ), можна сміло сказати, що настала «нова епоха» в нашій громаді у Слупську. Він мав дуже критичне ставлення до людей, котрі тільки говорили, що треба щось зробити. Антін просто це робив, працюючи інтелектуально, організаційно, а так само фізично на різного роду заходах нашого суспільного і церковного життя.
Антін був людиною винятковою, безконфліктною, шанував думку інших, але вмів теж відстоювати свої ідеали. Безперечно, був авторитетом для багатьох людей, мав дар злагоджувати всілякі конфлікти. Праця з ним не була обтяженням, а приємністю.
Мирослав Петриґа:
Антін Вуйцик – то незвичайна людина. У перші роки існування «Журавлів» хор нараховував 70 чоловік. Це була справжня козацька компанія. Тільки Антін міг утримати контроль над нею. Він завжди говорив тихо і спокійно. І всі хористи тихо і спокійно підпорядковувалися його командам. З ним пережили ми найчудовіші роки діяльності хору. Тобі, Антоне, буде за це наша вічна пам’ять. Дякуємо, Друже Антоне.
Олександр Маслей:
Пригадую фестиваль у Сопоті 1989 р., коли комуністична система почала розсипуватися. «Журавлі», як правило, брали участь у фестивалі. Головою ради хору «Журавлі» був тоді Антін Вуйцик. На фестиваль приїхало багато глядачів не тільки з Польщі, але й з-за кордону. Прибули також «реєстрові козаки» з України (ми так називали артистів з України, яким Радянський Союз дозволяв виступати за кордоном). Уперше на фестиваль навідалося теж багато глядачів з Мюнхена.
Молоді хористи висунули пропозицію, щоби наприкінці виступу заспівати заборонений тоді Гімн України. Я передав Антонові цю пропозицію, потім підійшов до Богдана Гука і попросив його зорганізувати групу, яка почне співати гімн, щоб не виглядало, що це ініціатива самих «Журавлів». Пізніше переказав я цю інформацію Антонові.
Він сказав мені, що мусить справу переговорити з іншими членами ради хору – Юрком Рейтом, Ярославом Юрчаком, Ігорем Поливком. Рішення було непросте, страх був великий, бо могли урядово заборонити хору виступати, але й окремі ініціатори могли попасти на індекси Служби безпеки Польської Народної Республіки (СБ ПНР).
Довго тривала нарада ради хору. І врешті Антін каже мені: «Знаю, що люди на цю пісню чекають, найвищий час. Іди, організуй ініціативну групу. Як щось потім станеться, усе беру на себе». Я все це передав Б. Гукові.
На закінчення фестивалю виступали «Журавлі». Коли хор заспівав свою останню пісню, Б. Гук з групою молоді наблизився до сцени. Звучать оплески. Тоді ініціативна група Гукова починає співати «Ще не вмерла Україна». У той момент оператор озвучення Богдан Сютрик включає на всю пару «Запорозький марш». Він прозвучав. І Гукова група знов починає співати гімн. А Сютрик знову-таки запускає марш, але Гук виключає електричний струм. Тоді хористи і глядачі в Лісовій опері стали співати гімн «Ще не вмерла Україна». Присутні дякували оваціями і сльозами зворушення. Я дуже добре пам’ятаю ці хвилини.
Коли ми зійшли зі сцени, Антона зразу взяли в обороти голова Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) Євген Кохан та секретар Олександр Гнатюк. Антін вислухав їх бештання і спокійно відповів «То не ми, це люди почали співати…».
Недовго після фестивалю Б. Гуком міцно зацікавилася сб ПНР, про що свідчать матеріали Інституту національної пам’яті Польщі. Натомість Антін довго мусив перепрошувати за «витівку» хору. Сам він завжди підходив до справ дуже серйозно і розумно. Буде нам дуже його бракувати.
Якби не Антонове рішення і його відвага тоді, сьогодні історія би з нас насміхалась.
Вічная Тобі пам’ять, Антоне!
Фото Антона Вуйцика з архіву хору «Журавлі»
___________
АНТОНУ ВУЙЦИКУ
На прощання
Антоне
сльозавий стогін Дніпра чути
за Тобою
кучеряві мли москальської брехні
стеляться над його берегами
Антоне
Як журавель злети у небо
З молитвою «Журавлів»
«Журавлі» понесуть Тебе
До небесних воріт
Антоне
Іди там спокійний
Там болю немає
Скажи Господу про все
Що москаль і сусід виправляють
Спи в лебединому пуху
Разом з дзюрдзів’янами
Разом з приятелями «Журавлями»
Співай там Господу з «Журавлями»
Антоне
Незабаром і ми
Станемо там у рядах з Вами
До побачення
Антоне
До побачення
Вічная Тобі пам’ять
Олександр Маслей
