Олеся Найдюк ■ КУЛЬТУРА ■ №30, 2017-07-23
Рефлексії на тему сувальських пісень
Нещодавно у дворику Інституту музикології Варшавського університету відбувся концерт учасників майстер-класів традиційного співу з Сувальщини. Виступ став результатом і завершенням тримісячних занять (практичних і теоретичних), що проходили в університетській етнографічній лабораторії під керуванням Анастасії Някрасави, яка є докторантом закладу й етноспівачкою родом із Білорусі. Для нас, студентів з різних країн (Польща, Литва, Україна), що зустрілися у Варшаві завдяки різним життєвим ситуаціям і навчальним програмам, ці заняття відкрили новий світ польської культури, культури власне багатонаціональної, у якій кожен впізнав щось своє, рідне.
Загалом практика дослідження, а відтак автентичного відтворення традиційної селянської музики передбачає фольклорні експедиції, себто безпосередні виїзди в конкретну місцевість з метою запису матеріалу від носіїв традиції. Нам же ці записи дісталися, можна сказати, даром. Завданням було вибрати серед пропонованих щонайменше три пісні і спробувати їх реставрувати. Під реставрацією мається на увазі самостійна транскрипція пісень (запис тексту, водночас і нотного) та їх виконання, звісно, зі збереженням локальної музичної стилістики і мовного діалекту.
Сувальщина – історичний і вельми мальовничий реґіон, розташований біля північно-східного кордону Речі Посполитої. Територія межує з Литвою і Білоруссю, а так само – з Росією. На різноманітних туристичних сайтах автори рекламних статей звертають увагу потенційних мандрівників передусім на красу природи сувальського краю, порівнюючи його з Підкарпаттям. Серед живописних місць – озеро Ганча (виявляється, найглибше не лише в Польщі, а й у всій Європі), Тисова гора, так звана «польська Фудзіяма», хоч вона й не є вулканом; натомість серед історичних архітектурних пам’яток – монастир камедулів, де колись була резиденція польських королів і великих литовських князів, собор Святого Олександра (з початку ХІХ століття). Поза тим, саме тут є найбільший у Польщі пам’ятник гідротехніки – Августовський канал довжиною понад 100 кілометрів, що з’єднує річки Віслу, Нарву і Бебжу з Німаном. Але особливістю Сувальщини є саме полікультурність, синтез традицій народів, які її населяють. Крім поляків, тут здавна жили литовці, білоруси, українці, росіяни, німці, татари, євреї та роми. Недаремно ці землі ще називаються місцем, де Схід зустрічається з Заходом.
Чи не найбільш очевидно ця мозаїчність проявляється у фольклорі, зокрема в сувальських піснях.
Треба сказати, що розшифрування текстів пісень (український фольклорист Михайло Хай, щоправда, іронічно ставиться до терміна «розшифровка», мовляв, до кінця невідомо, що насправді робимо – розшифровуємо чи, навпаки, зашифровуємо) виявилося справою не такою вже й легкою навіть для польських слухачів майстер-класів. Мовний діалект Сувальщини у відношенні до «звичайної» польської – це, як говірка наших гуцулів, порівнюючи з літературною українською. Тут багато русизмів, білорусизмів, зокрема впливу литовської та української мов.
Привертає увагу так само часте використання зменшувальних форм: mateńka, ślozeńka, oczeńka, zieziuleńka, siroteńka, kumeńka, traweńka, rodzineńka, głoweńka, szabeleńka, słoneńko, nóżki, rączki та інше. Утім, така лінгвістична практика, очевидно, властива для слов’янського фольклору загалом.
Класифікація пісенних сюжетів у сувальській традиції подібна до класифікацій пісень в інших національних культурах і субкультурах. Дослідники розрізняють колискові, сирітські пісні, пісні про кохання, пісні про бажання одружитися, пісні про перешкоди одруження і нещасливий шлюб, пісні про втрату вінка (цноти) і про розставання, весільні пісні, календарно-обрядові (коляди, великодні, жнивні), а також пісні жартівливі, військові, похоронні.
Звичайно, така типологія умовна (як і будь-яка типологія) – сюжети часто перехрещуються один з одним, можуть бути пісні взагалі безсюжетні, або функцію тексту пісні часом визначити доволі складно.
Особливо характерними й виразними є пісні про жіночу долю. Зміна статусу панни на статус одруженої (зарученої) жінки означає переломний етап у її житті і символізує драматичний та багато в чому болісний перехід, грубо кажучи, з волі в неволю. Прикладом культурної гіперболи може бути сюжет пісні «Еj pohulaj jeleniu» (записано від Анни Андрушкевич):
Ej pohulaj jeleniu,
po tem bujnem jęcmieniu.
Jak jęcmienia nie stanie,
Hulać, bujać przestaniesz.
Ciebie łowcy ułowio,
twoja skóra na juchty (юхти – шматки обробленої шкіри – ред.)
twoje mięso do kuchni.
twoje rogi do ściany,
mój jeleniu kochany.
Ej pohulaj dziewecko,
póki jeszcze panienko.
Bo jak chłopka dostaniesz,
huliać, bujać przestaniesz.
Jak dostaniesz dobrego,
dziękuj Bogu za niego.
Інший приклад – «Wyszła z kościółeńka, siadła na kamieniu» (записано від Броніслави Єдинасти). Вальсова за характером, пісня фактично про втрату дівчиною успіху в представників протилежної статті. Розпустивши коси (коси – інструмент зваби – як символ панни), вона питає у хлопців, чому ж вони не звертають на неї уваги, а ті відповідають, що стороняться її, бо бачать обручку на правій руці. «Zaszumiała w sadeńku traweńka» (записано від Анни Андрушкевич) має наступний сюжет: заболіла якось голова у дівчини Марисі і зажадала вона певного заморського зілля. Поміж тим пообіцяла, що хто для неї те зілля дістане, то з тим до шлюбу піде. Зголосився один Ясь. Поїхав за море, купив зілля. А коли повернувся, виявилось, що Марися вже іде за іншого. Пішов він до неї на весілля, запросив до танцю і… відрубав голову.
Пісня «Pod suchym dębem stojała» про прощання з дівоцьким життям перед заміжжям дуже нагадує українську «Горіла сосна, палала». Тобто бачимо тенденцію до варіантності певних універсальних сюжетів, де відбувається підміна образів, одначе семантично подібних: сухий дуб замість охопленої полум’ям сосни.
Стосовно музичних особливостей сувальських пісень, тут можна зауважити переважання дводільності над тридільністю (що якоюсь мірою заперечує популярну концепцію про «мазурковість» польської народної музики, але треба брати до уваги інтернаціональну природу даного краю); чимало пісень є змішаними в метроритмічному плані. Їх співають, як правило, у відносно повільному темпі. Фактура – як одноголосся (дуже часто унісонний спів), так і багатоголосся, що може поєднуватися також в одній пісні. Наприклад, абсолютно містично, наче уві сні, звучить сирітська пісня «Zakukała zieziuleńka przez pola lecący» (виконує ансамбль співаків із Шиплішок), що за структурою, квартово-квінтовою гармонією, подібною до релігійних піснеспівів, нагадує різновид псалмів – сиротинські плачі. Як і для українських народних пісень, характерною виконавською манерою пісень Сувальщини є «ковтання» виконавцями останнього складу строфи.
Загалом для сувальських пісень властива радше наспівно-речитативна, аніж суто наспівна звукоподача. Вони нагадують своєрідні співані розповіді, кожна з яких – це окремий маленький світ, що, водночас, є частиною однієї спільної міфології. ■
▲ Краєвид Сувальщини. Фото Кшиштофа Мєжеєвського
