Юрій Гаврилюк ■ КУЛЬТУРА ■ №38, 2017-09-17
Хотилюб – село поблизу Чесанова у Любачівському повіті, милозвучна назва якого вперше була записана у XVII ст. (можливо, це колишнє українське чоловіче ім’я).
Напередодні ІІ Світової війни хотилюбська громада була загалом українськомовна, але приблизно наполовину складена з греко-католиків і римо-католиків (крім того, проживало тут кілька єврейських родин). Після виселення українців місцеву церкву (дочірній храм парафії в Подемщині), збудовану у 1880-ті роки, але з іконостасом першої пол. XVIII ст., зразу же перейняли місцеві римо-католики. і вона збереглася. Без жодної опіки залишився цвинтар з понад сотнею кам’яних хрестів.
Їдучи наприкінці липня до Нового Брусна, щоб на місці перевірити, на якому етапі нині ремонт місцевої церкви, я побачив буса з українськими номерами, що стояв на обочині дороги. Коли я повертався і вирішив затриматися, машини вже не було, проте виявилося, що цвинтар – очищений з кущів, а хрести не лише втратили свою зелену «патину», їх стало помітно більше! Зрозуміло, що деякі були викопані з-під прошарку ґрунту, склеєні та поставлені у своїй первісній позиції або акуратно складені, чекали ще на завершення реставрації. Тому подумалось, праця тут кипить, а робітники, певно, поїхали обідати…
Робітниками виявилися студенти і викладачі гуманітарного факультету Львівського українського католицького університету, учасники Навчально-історичної експедиції. Отже, це не суто громадська ініціатива, як, наприклад, діючі на території Польщі табори «Вирію». Це елемент навчання, завдяки якому молоді історики отримуватимуть знання не лише в аудиторіях, а й у терені, відвідуючи місця історичних подій, пізнаючи територію, на якій колись проживали українці, та працюючи при покращенні стану залишеної ними матеріальної спадщини.
Тереном дії щорічних двотижневих експедицій, з яких першу організовано в липні 2013 р., стала Любачівщина, яку й сьогодні можна назвати справжньою країною українських скарбів, висічених у камені і «зрублених» з дерева. Одним з таких розточанських сіл-скарбниць є Гораєць із церквою з ІІ пол. XVI ст. (колись дочірній храм парафії в Жукові) та великим цвинтарем, на якому кам’яні бруснянські пам’ятники треба рахувати в сотнях. Їхня кількість – це віддзеркалення не лише чисельності села, яке нараховувало понад тисячу мешканців (переважно українців), але й рівня суспільно-культурної активності горайчан, адже, крім школи й осередку споживчої кооперації, також тут діяв Народний дім з читальнею «Просвіти».
Учасники експедицій, до складу яких, починаючи від 2015 р., входять теж волонтери з Краматорська, поселилися напроти церкви, у гораєцькому «хуторі» родини Пйотровських, організаторів літніх «Фольковиськ». У 2013–2015 рр. вони працювали на гораєцькому цвинтарі, на якому є понад 300 надмогильних пам’ятників-хрестів, більшість з яких виготовили бруснянські майстри. Крім того, у програмі експедиції кожного року заплановано екскурсійні поїздки для ознайомлення з архітектурною і мистецькою спадщиною Надсяння. Це, перш за все, Любачів, Млини, Перемишль, Радруж, Хотинець, а також Історичний музей і скансен у Сяноці. Не могло обійтися без зустрічей з українською громадою, зокрема в Народному домі, школі ім. Маркіяна Шашкевича та польським науковим середовищем у Перемишлі (Вища школа східноєвропейських студій) і Любліні (Інститут Центрально-Східної Європи). На думку д-ра наук Ігоря Скочиляса, який, як декан гуманітарного факультету, керував цими заходами, «учасники експедиції відчули весь драматизм і неоднозначність українсько-польських стосунків під час ІІ Світової війни та в перші повоєнні роки».
На карті екскурсійних поїздок 2015 р. опинився Холм, де учасникам експедиції представлено результати археологічних досліджень історичних пам’яток, пов’язаних з королем Данилом Романовичем та його нащадками. Студенти відвідали ще й могилу прем’єр-міністра Української Народної Республіки Пилипа Пилипчука (1889–1940) та будинок з меморіальною дошкою, присвяченою народженню в Холмі Михайла Грушевського. Тут так само відбувся українсько-польський семінар «Спільне минуле, культурна спадщина пограниччя та поділена історична пам’ять».
В липні 2016 р. учасники експедиції з’явилися на цвинтарі в Хотилюбі. Все почалося з вирубки дрібних кущів та зібрання сухих гілляк дерев, які ростуть на цвинтарі. За два роки упорядковано й піддано реновації понад 150 надмогильних пам’ятників, виготовлених в середині XIX – першій половині XX ст.
Багато з них було вже в землі, чимало потріскало. Отже, після двох двотижневих турів праці громадян України цвинтар утратив свій «романтичний» вигляд, хоч і раніше далеко йому було до зарослого справжніми джунглями цвинтаря в Осердові коло Грубешева. Можливо, у недалекому майбутньому й осердівський некрополь стане місцем праці львівських студентів, адже їхні робочі поїздки в Надсяння будуть продовжуватись у наступні роки.
Важливо, що наслідком має бути не лише повернення гораєцькому, хотилюбському та іншим цвинтарям їх колишнього вигляду, а, як запевняє координатор теренових виїздів, доцент кафедри нової і новітньої історії України Василь Стефанів, документальні матеріали, які під час експедицій зібрали студенти, стануть основою для написання курсових і дипломних робіт з локальної історії українсько-польського пограниччя (передусім XX ст.) та історії українських некрополів. На мою думку, повернення в інтелектуальний простір України буде для місцевої культурної спадщини вирішальним. Бо завдяки пам’яті живих усе, що проминуло і розділене відстанню або кордонами, перестає бути мертвим. ■
