Моє майже вчительське посланіє

Кася Комар-Мацинська, аніматорка культури, ҐданськПОГЛЯДИ№41, 2017-10-08

З нещодавно прочитаного «Карбіду» Андрія Любки запам’ятався мені фраґмент, як батько головного героя Тиса казав йому увійти до річки і пливти проти течії, а коли це малому не виходило, навчав, щоб у житті завжди «пливти з рікою», ніколи проти неї. Хоч це не дуже романтична порада, задумуюсь, чи іноді не варто нею користуватися.
Залишімось ще трохи в темі течії. Чи були ми на це готові чи ні, досить раптово залила нас хвиля нової української еміґрації. Разом з нею припливли до нас нові можливості та виклики. Про це все можна б писати товсті книги, на що тут, звісно, немає місця. Але один з викликів, особливо близький моєму майже вчительському серцю, заслуговує на більшу увагу або хоч декілька слів у цьому фейлетоні.
Перед канікулами в деяких великих містах Польщі з’явилася ідея заснування українських класів при польських школах. Що цікаво, іноді ініціатива виходила з позаукраїнських кругів, від поляків, директорів шкіл, у яких вже навчалися діти міґрантів. Бувало також, що ці директори про свій задум інформували вчителів у пунктах навчання – з проханням приєднати дітей з меншини до свого проекту. Одначе реакція з нашого боку виявилася… ну що ж, виявилися такою, якої можна було сподіватись. «Це не для нас, це для українців з України», – казали тутешні українці, «зосередьмося на нашому пункті», та один з моїх улюблених – «берімо приклад з Канади, там чудово функціонують суботні школи». Крім того, з’являлися переважно практичні сумніви «хто буде цих дітей щоденно возити», навпереміну з амбіційними міркуваннями: «чи ця школа має відповідний рівень».

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Опубліковано в Останній номер, Погляди.

Одна відповідь на: Моє майже вчительське посланіє

  1. Наталя пише:

    Касю, Ви порушуєте важливі теми і цікаво подаєте матеріал. Пишіть ще!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *