«Менше говорімо про асиміляцію, а більше про наші можливості»

Кася Комар-МацинськаРОЗМОВА№7, 2018-02-18

Про жінок і бізнес, сучасні громадські організації, Ґданськ та українців у Польщі, їхні потреби й засоби. Про натхнення, компаси і… радіоактивні матеріали – розмовляємо з психологом бізнесу Ларисою Вуйцік, українкою з Ґданська, яка вже 6 років управляє фондом «Ad Fontes», підтримуючи всебічний розвиток жінок, а з 2016 р. керує проектом «Biznes Kocha Kobiety», який поширює компетенції жінок у бізнесі.

Дехто говорить, що любов є сліпою. Інші – навпаки, що кожна любов – це свого роду вигода. А як щодо жінок, бізнесу та їхньої любові? «Biznes Kocha Kobiety» без огляду на все, може, любить за щось конкретне?

Лариса Вуйцік. Фото з домашнього архіву
Лариса Вуйцік. Фото з домашнього архіву

Лариса Вуйцік: Правдою є, що бізнес – це поле діяльності чоловіків. Вони споконвіку ним займалися. Це вміння передають собі з покоління у покоління. Ми в нашому проекті «Biznes Kocha Kobiety» говоримо жінкам: якщо вони хочуть бути успішними в бізнесі, мусять багато вчитися, поборювати свої недоліки. Велику увагу приділяємо тому, в який спосіб передаємо знання. Ніколи не говоримо, що жінки є просто круті та створені до бізнесу, що все в них завжди буде вдаватися. Навпаки, кажемо, що жінки в бізнесі – це ще не норма. Даємо їм нові компетенції і знаряддя. Підказуємо, як грати картами, які роздало жінкам життя.

Як народилася ідея цього проекту?
Спільно з товаришкою ми 2012 р. заснували фонд «Ad Fontes», який загалом мав підтримувати жінок у саморозвитку. При чому все без порожніх арґументів у стилі «повір у себе, ти – чудова», без труїзмів «говорених до дзеркала». Протягом навчання провела я багато досліджень, які пояснюють розуміння мотивації людини, ми передаємо ці знання під час семінарів i тренінґів. Так і під час праці фонду ми помітили потребу зустрічей учасників з фахівцями в бізнесі. Тому 2016 р. створили окремий бренд під назвою «Biznes Kocha Kobiety».

Чи проект є фінансований із зовнішніх джерел?
Ні, він самофінансується, заробляє на себе. Тобто проводимо тренінґи, відкриті для всіх, але теж для корпорацій. Ходимо до підприємств, робимо їм аудит і після нього організуємо необхідні вишколи. Спочатку ми здобували ґранти, але швидко помітили, що з тим у Польщі щораз важче. Тому вирішили творити такі проекти, які будуть «продаватися».

Співпраця бізнесу і громадських організацій – це пристрасний роман (тобто мода) чи добре подружжя (довший тренд)?
Сучасним організаціям треба дивитися на бізнес і вміти з ним співпрацювати. Конвергенція дій організацій та приватних підприємств – це вже тренд. Я читала такі дослідження, які говорять про зменшення членів громадських організацій протягом останніх 10 років на 60%. Це дуже багато. Питання: чому та що з тим зробити? А з другого боку, бізнес зараз дуже любить хвалитися суспільною активністю. Це відкриті двері для організацій, які при бізнесі можуть функціонувати і навчитися більше про фінанси, маркетинг, менеджмент тощо. Як уже говоримо про тренди, то хотіла б я звернути увагу на ще одне – транспарентність. Це знак часів і змоги знайти в Інтернеті майже все та майже все перевірити. А треба знати, що люди вже не хочуть бути частиною дискусії, хочуть бути частиною розв’язань.

Яке має значення те, що проект «Biznes Kocha Kobiety» народився у Ґданську?
Я далека від того, щоб казати, що все найкраще постає у Ґданську. Але звісно, є тут добра енергія, щоб розправити крила. Маю товаришок, у яких татарське, грузинське, в’єтнамське коріння, і нам у такому багатокультурному середовищі добре. Також завжди мені приємно, коли у святковий період заходжу до нашого бізнес-центру і, чекаючи на ліфт, чую теж українські колядки. Це невеликі речі, які впливають на добре функціонування.

Як можна описати Ґданськ з погляду українців?
У Ґданську добре складається співпраця молодшого і старшого покоління. Це найкраще видно на прикладі розвитку «Молодіжного ярмарку». Словом, є засоби і можливість успішно працювати. Але треба завжди пам’ятати, що в людях є потреба мати вплив на довкілля. Тому лідери повинні пильно до них прислуховуватися. Коли люди відчувають, що їх ніхто не слухає, то говорять щораз тихіше і перестають проявляти активність. Це загроза для всіх наших громад, не лише для Ґданська. Тут є дуже важливою роль лідера, він має ходити і розмовляти з людьми. Я, наприклад, про наші заходи повідомляю не тільки через оголошення чи соцмережі, але перш за все ходжу на різні зустрічі, говорю з людьми, розповідаю про наші проекти, виступаю як спікер, усе заради того, щоб притягати до нас людей.

Тобто ми як українці в Польщі повинні більше вчитися, а менш діяти інтуїтивно?
Очевидно. Тільки важливо, щоб не бігати як хом’ячок, на всі курси, а вміти знайти найбільш корисні. На фейсбук-сторінці «Школи українського бойового мистецтва» я знайшла таке: «в критичні ситуації ти не піднімешся до рівня своїх очікувань, а впадеш до рівня своєї підготовки». І про це ми теж мусимо пам’ятати, особливо в некорисній ситуації, у якій ми тепер опинилися. Те, як ми на неї реаґуємо з ОУП (Об’єднання українців у Польщі – ред.), як ми гуртуємось, є наслідком того, як ми функціонували протягом останніх років. Правда, добре розвиваються реґіональні культурні події, але, на мою думку, дуже бракує загальнопольського Фестивалю української культури, який завдяки своїй унікальності, виконував цілком інші функції, ніж, наприклад, «ватри». Він теж підносив нашу самооцінку, нас усіх консолідував. Я свідома, що проблемою були фінанси. Та все ж, якби добре це розпланувати, подбати про партнерів, можна б його успішно провести. Не повинні ми відмовлятися від важливих для нас справ, коли з’являються перші перешкоди. І тут можемо вчитися від інших меншин. Наприклад, від кашубів. Якийсь час тому вони ввели кашубськомовну програму в реґіональному телебаченні. Зразу помітили, що вона притягає дуже мало телеглядачів. Автори ідеї могли від неї відмовитися, але, навпаки, вони сіли й почали аналізувати, у чому суть проблеми. І здогадалися, що глядачам потрібні титри польською мовою. Через кілька тижнів програма з «найгіршої» опинилася в першій трійці найкращих. Треба і нам бути більш завзятими і йти до кінця.

Чим особливим відрізняються проекти українців у Польщі? Наскільки вони адекватні до змін, які відбуваються в суспільстві?
Знаю, що коли робимо якусь справу багато років, дуже важко помітити зміни у довкіллі та оцінити ситуацію. Щиро скажу, бракує мені прозорості комунікації. Маю на думці особливо соцмережі, де українські лідери повинні мати свої професійні профілі. Я не маю особистого профілю на Фейсбуці, лише професійний. Іноді жалію, що не можу поділитися на ньому знімками зі свят, проте це моє свідоме рішення. Залежить мені на комунікаційному порядку.
Дуже важливе так само чітке окреслення наших цілей. Тобто – якщо ціллю українців у Польщі є зберегти себе як нацменшину, не треба нам занадто відкриватись «назовні». Якщо хочемо лишитися групою, то мусимо зрозуміти, що група за своєю природою є закритою. Коли хтось до нас захоче приєднатися, повинен шанувати й пізнавати нашу специфіку. Правда, повинні ми також робити заходи, спрямовані до загального суспільства й показувати, ким ми є, але це мали б бути окремі проекти, з чітким переказом. Та перш за все, менше говорімо про асиміляцію, а більше про те, що маємо, – про наші засоби і переваги.

Чого бракує в організованому житті українців у Польщі?
Точно продуманих акцій. Як ця з хештегом #powerтаймо на «Молодіжному ярмарку». Навряд чи всі (хоч би більшість) з тих, хто брав до руки цей клич, розуміли, що воно справді означає. Я б ще сказала, що маємо проблему з синдромом «утраченого раю» та відчуттям кривди. Цей етап повинні ми закрити. Очевидно, пам’ятаймо про землі наших предків, але це не може бути єдина основа нашої тотожності. До речі, Ольга Соляр до часопису «Znak» писала статтю «Про вихід з депортаційного вагона». Думаю, нам усім бракує знання, як це робити. Пам’ятаймо, кожна людина побудована на багатьох кодах: генетичному, культурному, родинному, тому важливо говорити про це, ким були та якими були, що робили наші предки. Шляхом цих розмов повертатися до нашого коріння. Це важливо, тому що багато хто з наших предків перестав говорити про своє минуле внаслідок травми війни і виселення. Ми теж позначені цією травмою шляхом експресії генів, та мусимо цього бути свідомі. Проте наші предки передали нам не тільки травму, але так само багато позитивних вартостей, які живуть у нас і нас збагачують. Це свого роду наш компас, який допомагає добре жити. Якщо ми цього не зробимо, наше минуле буде наче радіоактивний матеріал, занесений у землю. Ми не побачимо його, але він все-таки впливатиме на нас, а ми не будемо розуміти пов’язаних з ним процесів.

Ким інспіруєтесь у своїй праці?
Дуже люблю дивитися, як ОНУКА поєднує народне і сучасне. Люблю стежити за тим, що робить Ірена Корбабич-Путко, яка залишила Торонто, переїхала до Києва, де стала директором зразкової Новопечерської школи. Минулого року я познайомилась з Юлією Ізмалковою – власницею дослідницького аґентства, яке використовує етнографію в маркетингу і бізнесі. Її знають у Польщі й у Європі.
Але найбільше надихають мене розмови зі звичайними людьми. Саме наслідком розмов з Юлею, яка приїхала з України і прибирає в нас в офісі, або з Альоною з Білорусі, буде наш новий проект. Отож, творимо сайт e-parasolka.pl, який почне працювати з весни цього року і матиме на меті поширювання корисної інформації для міґрантів зі Сходу. Буде це джерело всебічних знань для функціонування імміґрантів у Польщі, мапа з дороговказами: де шукати допомоги в різних ситуаціях та на різних етапах міґрації. Бачимо величезну проблему в тому, як заробітчани дають себе обманювати в різних справах. На нашому сайті хочемо так само помістити вказівки, як заснувати підприємство у Польщі, дамо посилання на перевірені юридичні та бухгалтерські фірми тощо. Думаю, це одна зі справ, яку треба негайно взяти на розгляд і треба діяти. Тому це робимо. ■

Схожі статті

«СКАЙ», нові митці та дискусія про українську ідентичність

ПОДІЇ ■ №47, 2018-11-25 16-17 листопада у Ґданську відбувся 42 український молодіжний фестиваль «JarmarockFEST». На найбільшу музичну подію року українців у Польщі прийшло понад вісімсот глядачів. Організатори...

Іспанія завершує період «амнезії минулого». Чого це вчить нашу громаду і Польщу?

ПОГЛЯДИ ■ №39, 2018-09-30 [caption id="attachment_29982" align="alignleft" width="300"] Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl[/caption] Іспанія закінчує етап політики так званої «історичної амнезії». Вона полягала в тому,...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*