Ярослав Присташ, головний редактор «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №48, 2013-12-01
Дев’ять років після Помаранчевої революції українське суспільство знову прокинулося і вийшло протестувати проти блокування інтеґрації України з Європою. Виглядає на те, що влада зігнулася під шантажем Росії, а це не сподобалося суспільству. Після великого розчарування «Майданом» 2004 р. мало хто сподівався, що український народ знову вийде на вулиці мітинґувати. Навіть тодішні учасники протесту говорили, що більше не будуть вже такими наївними, щоб брати участь у подібних маніфестаціях. Одначе цим разом ідеться про геополітичний вибір України: чи має залишитися в структурах постсовєтських і постколоніальних, чи будуватиме модерну європейську державу? Характерне, що обидва протести скеровані проти тої самої особи – Віктора Януковича.
Головною ціллю демонстрацій є змусити владу змінити її рішення про зупинення процесу зближення з Європейським Союзом. Важко сподіватися, що прем’єр-міністр Микола Азаров і президент Віктор Янукович змінять своє рішення. Хіба що вони отримають від брюссельських політиків (а точніше від канцлера Німеччини Ангелі Меркель, яка вирішує подібні справи) великого хабара на підтримку української економіки. Уряд Азарова довів майже до банкрутства України, а тепер ображається, що Європа дає йому замало грошей. Малоймовірно, що російська блокада в економічному плані повалить на коліна Україну. Адже росіяни також потребують українських труб і споживчих товарів. Однак українські олігархи потиснули на Януковича, що не готові ще до європейських стандартів і обіцяють, що протягом року підготуються. Це мало правдоподібне. Накопичені за довший час занедбання не вдасться виправити протягом року. Просто олігархи хочуть максимально витиснути можливості своїх підприємств і шукати нових ринків на Сході. Як би там не було, влада проіґнорувала суспільні настрої і, дбаючи лише про добро своїх кланів, потрапила в ту саму пастку, що й 2004 р. А тим більше, не врахувала, що суспільство за той час змінилося.
Теперішні маніфестації, які відбуваються по всій Україні, показують: у народі прокинулася протестна сила. Виросло нове покоління молоді, яке з часів свого дитинства пам’ятає події і настрої з 2004 р. Що принесуть нові протести? Які перспективи змін появляться після вільнюської зустрічі на верхах? Якщо маніфестації не принесуть очікуваного результату, то мобілізацію народу варто було б використати під час президентської виборчої кампанії. Проблема в тому, що вона почнеться через два роки і важко буде так довго втримати максимальну активність суспільства.
Що в цій ситуації особливо турбує, то погрози Азарова застосувати силовий варіант. Якщо він його таки введе в дію, то це буде кінець не тільки його уряду, але і самого Януковича.
Виникає питання, що на це скаже Європа. Західні політики образилися на Януковича і не бачать в ньому серйозного партнера, оскільки той щоразу міняє свої рішення. Варто, щоб Захід застосував більш практичний підхід і все-таки подумав, як знайти розумне рішення. Може таки варто витягнути руку до Януковича? Вміння поступитися є ознакою мудрості. Хоч, звичайно, не за всяку ціну.
А мені пригадуються гарячі, емоційні акції у Варшаві, по всій Польщі, так само, як і в інших європейських країнах. Протести 2004 р. почали поляки, тепер у всій Польщі – самі громадяни України. Оце для мене якісний доказ того, що українське суспільство дозріло. ■
