Бути жінкою серед військових

Ольга РусінаУКРАЇНА№15, 2017-04-09

<strong> Оксана Чорна вважає, що війна – не жіноча справа. Проте вона вміє стріляти з різної зброї і водити танк</strong>. Фото з архіву Оксани Чорної

Оксана Чорна вважає, що війна – не жіноча справа. Проте вона вміє стріляти з різної зброї і водити танк. Фото з архіву Оксани Чорної

Оксана Чорна – старший науковий співробітник в Інституті економіки та прогнозування – потрапила на війну спершу як волонтер, потім склала присягу і пішла на фронт у складі 28 окремої механізованої бригади Військових сил України. Вона згадує:
– У 2014 – 2015 роках жінок взагалі не було. Вже потім, з 2016 року, у нас з’явилася одна дівчина – повар, друга – санітар-інструктор, третя – офіцер (тепер займається працею з персоналом).
Війну традиційно вважають «чоловічою справою», і дівчата у лавах Збройних Сил України з’являються найчастіше як медики (чим займається й Оксана), працюють у штабах. Оксана згідна з цим.
– Війна – це не жіноча справа. Ті винятки, які я бачила, мають більше «чоловічий» характер… На війні страшно, боляче, холодно, треба бути фізично витривалим. Часто нема доступу до води, до туалету. Зазвичай історії жінок на війні такі: вона пішла за чоловіком або ж чоловік загинув, а вона пішла. Я чула історію про матір, яка пішла на фронт як медик після загибелі сина.
Такою є історія Валерії Бурлакової, до війни – журналістки «Української правди», яка пішла на війну слідом за хлопцем. Він загинув, вона залишилася на фронті.

Офіційні цифри
В українському суспільстві широка дискусія про участь жінок у війні на Донбасі почалася восени 2015 р., коли Міністерство оборони України оприлюднило офіційні дані: в антитерористичній операції (ато) на той момент взяло участь майже 1000 жінок. Загалом службу у ЗСУ проходило близько 14500 військовослужбовиць. Також 35 жінок займали керівні посади в Генштабі, Міноборони чи підрозділах ЗСУ.
Вже 2016 р. ці цифри виросли: лави ЗСУ налічували майже 18 тис. військовослужбовиць. Серед них – понад 2 тис. офіцерів та понад 14 тис. солдатів. Жінки становлять, водночас, усього 8,5% від загальної кількості військових.
Реальна кількість жінок на війні вища, оскільки багато з них воює у добровольчих батальйонах, яких не взяла до уваги статистика міністерства. Згідно з даними соціологічного дослідження «Невидимий батальйон», жінки найчастіше страждають від дискримінації саме з огляду на фізичну слабкість та усталені гендерні стереотипи; їх не допускають до прийняття важливих рішень, чимало з них не оформлені офіційно, або ж оформлені не на ті посади, які фактично займають. Олена Білозірська воює в Добровольчому українському корпусі (ДУК) «Правий сектор» і жартує в соціальних мережах на тему своїх «нежіночих» обов’язків:
«Привіт дядькам-ексистам, які вважають, що від жінок на фронті нема користі. Сьогодні нам довелося багацько копати. Це робота якраз „для мене”: земля тверда, а я слабка, копаю повільно і витрачаю на це багато сил (…) Але при всьому тому від мене сьогодні таки була користь: я брала вже викопану землю і накладала її в мішки, які підуть на укріплення. Напакувала 25 мішків. У кожен мішок влазить чотири з верхом відра землі. Отже, я сьогодні накопала, наносила і накидала в мішки сто відер землі. Головне – мотивація і правильний підхід до використання бійців!».
Окремою проблемою є питання інфраструктури і побутових потреб: часто бракує одягу чи взуття потрібних розмірів.

Жінки в армії: бути чи не бути

<strong>Під час складання присяги</strong>

Під час складання присяги

Досвід інших країн доводить, що жінки можуть і повинні бути інтеґровані у військові структури. У Великій Британії 1653 р. з’явилися перші жіночі військові шпиталі. Вже у 1917 – 1919 рр. були сформовані Королівський допоміжний корпус ВМС, Жіночі королівські військово-повітряні сили і Жіночий леґіон секції автотранспорту чисельністю 100 тисяч осіб.
Ізраїль також є яскравим прикладом фемінізованого війська: 26% офіцерів армії – це жінки. Армія оборони Ізраїлю ЦАХАЛ на 35% складається з жінок. Водночас, великою мірою це пов’язане з тим, що Ізраїль – серед небагатьох країн, де військова служба обов’язкова для обох статей.
У США на початку грудня 2015 р. міністр оборони Ештон Картер заявив, що жінкам стануть доступними нові позиції, у тому числі в піхоті, спецпідрозділах та розвідці.
У НАТО 1976 р. постав комітет з питань жінок у Збройних Силах НАТО, який потім перейменовано на Комітет НАТО з гендерних питань.

Людський фактор

Оксана, яка бачила війну на власні очі, вважає, що кожний повинен робити те, що може і вміє найкраще:
«Я відійшла від праці дослідника і вченого ще коли почався Майдан. Наука – це дуже добре, але яка користь буде від цієї науки, якщо всім загрожуватиме смерть? Буде війна – всі ці будівлі інститутів будуть знищені. Можна, звісно, робити вигляд, що дуже важливо, якого кольору шпалери в кімнаті, але якщо до цієї кімнати прилітає снаряд „Граду”, це вже не має значення. Якби хтось робив те, що я роблю на війні, краще за мене, я б цього не робила. Але я бачу, що навіть одне, три, десять урятованих життів – це результат моєї праці. Зрозуміло, що без моєї присутності вони б боролися так само. Зброя є, армія воювала би все одно; волонтери просто роблять так, що виживає більше бійців. Я допомагаю – і бачу результат. Тому я на війні».
Вона розповідає історію про медика, з яким мала працювати: під час бою, коли треба було їхати вивозити поранених, він так боявся, що не сів до машини. Оксана пішла до керівництва і заявила, що потребує іншу людину – вона мусить працювати з напарником, у якому може бути впевнена. Вона, утім, не засуджує хлопця: на повагу заслуговує вже те, що він поїхав на фронт.
«Не буває, звісно, так, що ти в один момент опиняєшся в гущі подій, бігаєш і всіх рятуєш. Ти йдеш до цього поступово, вчишся аналізувати свої почуття. Приїжджаєш на один день – страшно. Відтак на кілька днів, потім залишаєшся у них на тиждень. Іноді так страшно, що тремтять руки, не можеш сісти за руль. Але ти вчишся цьому страху, вчишся боятися, а з часом навіть виїзд під обстріл оцінюєш холодно: що може бути небезпечно, а що ні. На пораненого вже не дивишся з думкою „о Боже, він весь у крові”, а як на механізм, який пошкодили. І тобі треба цей механізм поремонтувати, врятувати. Ти ж не дивишся на поламану машину, думаючи: „о Боже, відвалилось колесо”, а оцінюєш, як це можна поремонтувати.
Дуже важливою є довіра, яку відчувають до тебе солдати й офіцери. Один офіцер сказав мені: „Коли ти була волонтером, ми відчували, що ти будь-якої миті можеш поїхати звідси”. Коли я склала присягу і пішла служити – це був певний рубікон, момент, коли я підтвердила, що не залишу їх і не поїду. Для них це було дуже важливо.
Я не можу сказати, що я там роблю якісь героїчні речі, я виконую звичайну роботу, але є багато роботи, якої я не роблю: приміром, я не копаю окопів, не ходжу в наряди.
Увесь час тягне назад… Я тепер демобілізована, а вже кілька разів їздила на передову як волонтер. Я відчуваю, що володію скарбницею певного досвіду, і його не можна просто так взяти і забути. Я знаю, що можу допомогти. Це не означає, що я якийсь суперхірург і можу оперувати людей – я просто знаю, що зможу прийняти правильне рішення в потрібній ситуації». ■

Опубліковано в Україна.

2 відповідь на: Бути жінкою серед військових

  1. Валерій Харченко кобзар пише:

    Дорогий мій Народ України!!! Коли ми спілкуємось і стараємось знайти спільну мову всі чомусь розповідають за гостинність Грузії, Литви і нашої рідної України! Перебуваючи в Коломиї на святкування 125 річчя, нашого письменника Чайківського книга « За сестрою». Після конференції і мого концерту я познайомився з його внуком і пішли ми разом по місту Коломия, розмовляючи про майбутнє нашої держави і сподіваючись на те що не будуть розриватись наші дружні відносини і братні почуття не дивлячись на велику відстань між областями України. Ясно що рівень культури і духовності неможливо порівняти з тим містом де я проживаю. 500 річчя січі це було перше свято яке в наших душах відкрило близькість наших сердець. В 90х роках сидячи на копійках і купонах ми робили більше в мільйони разів чим зараз, тому що не були байдужі один до одного . Не було в ті часи мобільних телефонів і електронної пошти але у нас жила душа гордості і поваги. Ніколи не забуду як ми знайомились і швидко обмінювались адресами запрошуючи один одного з великою радістю. Зустрічаючи діаспору в купонні часи всі дають адреси і питають тебе чим можна тобі допомогти. І коли мене віз до дружини в реанімацію 16 лікарні грузин( родом з Тбілісі), він був шокований від того що побачив, де ми живемо. Повністю згорівший будинок і та ми живемо третій рік. Каже мені : Валерій мені не потрібні від вас гроші, в нашій державі люди не народжуються байдужими ми допомагаємо один одному завжди. Після таких слів я зрозумів велику різницю в психології відданості справжніх друзів . Нехай ваш розголос інформації і гарячі серця дадуть підйом небайдужої нації до ближніх ваших друзів і не забувайте свого барда і простого кобзаря що він не один! Ваш кобзар волонтер АТО. Який підтримує наших воїнів захищати і перемагати Україну від окупантів! Є в мене і Ви! Допомагайте хто чим зможе і всі журналісти які мають честь і совість українця ,віру в чистоту і перемогу Добра над злом і заздрістю підтримають нас коли ми разом! Ми Завжди Разом!! Допоможіть Валерій Харченко, місто Дніпро, Україна телефон 098 505 2947!!! VISA
    ELECTRON PrivatBank фінансова допомога Western Union
    4731 2171 1429 5338
    5168 7420 2289 3782 карточка для доларів, ПриватБанк перевод через PrivatMoney термінали QIWI і QIWIWalle
    ОЩАДБАНК 4790 7000 0202 7994 АЛЬФАБАНК 5168 0011 9437 1741 http://www.facebook.com/xarchenko/videos/vb.100000761756447/1119700848065296 https://www.youtube.com/watch?v=IjrFPTYRko0&feature=youtu.be

  2. Валерій пише:

    Дорогі мої УКРАЇНЦІ!!! Давайте будемо Людьми!!! Всім нам дуже складно буває в житті ! Раніше ми не так цурались один одного як зараз. Це гірка правда… коли ми звертаємось до депутатів через їхніх помічників всі наші звернення відправляються до вашої оселі з великими обіцянками без їхнього контролю. Мене дивує байдужість людей які представляють партії в інших областях і телефонують мені що вони нічим не можуть допомогти тому що не мають право, це що вимирання нації? Третій рік в сарайчику живе кобзар з дружиною після інсульту! Як же тоді право на життя. Ніхто не розуміє що такими діяннями руйнується сама держава. Байдужість і безхребетність це втрата душі ! Дуже вас прошу давати мою інформацію по групам і своїм друзям! Ніхто не хоче зрозуміти що в нас була комісія лікарів обслідувати мою дружину Вікторію Костенко всі були в шоці! Дружину щоб вилікувати потрібні умови для життя !!! Допоможіть нам вижити!!!! Допоможіть мені дуже вас прошу, потрібна ваша підтримка! Валерій Харченко, місто Дніпро, Україна телефон 098 505 2947!!! Слава Україні!!!
    VISA
    ELECTRON PrivatBank фінансова допомога Western Union 4731 2191 0607 4010 карточку я поміняв на нову ви її зараз бачите!

    5168 7420 2289 3782 карточка для доларів, ПриватБанк карточка для євро 5168 7420 2480 4167 SWIFT- ПриватБанк https://www.youtube.com/watch?v=zyf4KCIr8vY https://www.youtube.com/watch?v=nFCQxnCm0yw перевод через PrivatMoney термінали QIWI і QIWIWalle
    http://www.facebook.com/xarchenko/videos/vb.100000761756447/1119700848065296

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *