Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ №23, 2017-06-04
Janusz A. Rieger. Mały słownik łemkowskiej wsi Bartne. Wydział «ARTES Liberal» Uniwersytetu Warszawskiego, Warszawa 2016, 258 s.
Професор Януш Ріґер – відомий діалектолог, мовознавець, автор знаменитої праці «Słownictwo i nazewnictwo łemkowskie» (1995) та співавтор фундаментального «Атласу бойківських говірок» («Atlas gwar bojkowskich», 1980– 1991), на цей раз опрацював матеріал, зібраний передусім Малґожатою Слонь-Новачек, яка записала понад 120 годин живої говірки в Польщі та Словаччині. Мета словника – зафіксувати словництво, яке вживалося перед виселенням Бортного.
У словнику – 4300 словникових позицій. Тут зібрано реґіональну будівельну, рільничу, пастирську, торговельну, обрядову, побутову термінологію. Цінне те, що, крім значень, вибрані терміни поширені в етнографічному контексті, тобто ми можемо дізнатися теж про обряди (весілля), забави («коровярка», «черемости», «вечіркы»), будову «хыжі» тощо. Автор розуміє, що лексикальний засіб – неповний, адже збирачі записували на аудіо носіїв лемківських говірок із зовсім іншою метою, ніж створення словника. Це видно. Вдалося, однак, зафіксувати нову лексику («короманджія» – великий клопіт, «сулепка» – діжка до складання бриндзи). У вступному слові професор вказує, що не всі фонетичні варіанти слів записані. Іноді самі інформатори виправляються, тобто видно вплив часу й сучасних мовних умов. Дійсно, не записано варіантів кількох слів, що появляються в цитатах (наприклад, «цямити» поруч з «тямити, «пряджа» поруч з «прядиво» або упорядник зовсім їх обминув («захвіяти»). Єдиний закид, який збіднює практичність словника – це непозначений наголос, адже лемківський наголос особливий.
Ріґер констатує мовні зміни, зокрема вплив польського закінчення – es у дієсловах минулого часу чи польських слів. Є також російські запозичення. Найбільше, на мою думку, є впливу української літературної мови та фонетичні варіанти українського мовного простору. Це переконує мене, що це, однак, говірки української мови, а не окрема мова. Не переконують мене ідеологічні арґументи, що в лемківських говірках є багато ориґінальних слів чи особлива фонетика або видозміна слів, а тому це окрема мова. У гуцульських говірках їх ще більше, і той, хто не стикався з ними, може мати проблему зі зрозумінням. Це саме стосується говірок польських горян Підгалля. Сам проф. Ріґер захоплений спробами кодифікації лемківських говірок у мову. Його як мовознавця можна зрозуміти. Для мене – це спроба вихолощення говірок з рідковживаної лексики і накидання норми там, де лемківські варіанти зовсім інші.
У вступі професор цитує інформаторів, які прямо кажуть, що їм ближче до Росії, не України, отож москвофільство І пол. ХХ ст. зробило своє. Зрештою, арґумент, що вони не українці, а «руснаки» чи «русини», «руски» спирається в цьому випадку лише на відмінній термінології. З соціологічного та психологічного погляду, якщо лемко вважає себе окремим народом, то це об’єктивний факт. Не можемо нікому втовкмачити, що є інакше. Я це приймаю, що є лемки, які не вважають себе українцями, і шаную їхній вибір. Головне, щоб вони своє лемківство не будували на антиукраїнстві, а таких, на жаль, знаю мало.
Повертаючись до словника, видно, що словниковий засіб носіїв лемківських говірок міняється на протязі років. Це фіксує словник. Сучасні полонізми чи прямі кальки це підтверджують. Деякі пояснення слів – завузькі або помилкові. Наприклад, «дурити» – це не тільки «durzyć», «zwodzić», але й «kłamać», «oszukiwać»; «юха», «юшка» – це не звичайний компот чи будь-який «płyn (do picia)», а узвар із сушених фруктів; «паршывый» – не тільки покритий пархами, але, як пояснює інформатор, а також образливий епітет; «плянтро» в сучасному значенні – це теж «поверх» (видно, не зафіксовано в цьому значенні). Грубою помилкою є опис «проскури», «просфори» як «opłatek», який не вживався серед греко-католиків та православних лемків. Ідеться, звичайно, про обрядовий хлібець або булочку.
Цікавим є багатство образної лексики: на покритку – «переспанка», «скопилена», нешлюбну дитину – «копривняк», «найдух» (галицизм), «найдушка»; особу, що випитує, чи батьки віддадуть дівчину заміж – «пробивач», макарони – «різанка», стара панна – «стара фуяра», сволок – «траґар», коров’яче вим’я – «вацок», сметана – «верхнина», вікно – «вигляд», яйце-бовтун – «запорток» (розмовне в українській мові), ложка – «вжыця», «жыця». Є трішки неологізмів, здебільше полонізми.
Словниковий засіб Бортного вписується взагалі в говіркову територію західної Лемківщини. Чи є якісь особливості бортнянської лемківської говірки, важко оцінити на основі словника. Для цього потрібний або атлас, або порівняльний аналіз з іншими селами. Також потрібним є дослідження лемківського словотвору нової термінології. Зі словника видно, що здебільшого лемки адаптують літературні польські, словацькі та українські слова.
Виникнення словника, як випливає зі вступу, це збіг обставин, тобто зібраний раніше матеріал дозволив зібрати лексику в одну книжку. Це, однак, не применшує вартості словника, а навпаки – таких словників нам потрібно більше. Після Акції «Вісла» він особливо цінний. ■
