74 роки від вбивства українців у Руді-Ружанецькій

ІСТОРІЯ ■ №42, 2018-10-21

10 жовтня 1944 р. в Руді-Ружанецькій (Підкарпатське воєводство) солдати польської Громадянської міліції та місцеві поляки вбили 33 українців (за іншого версією – 32). Рідні убитих лише після виселення дізналися про долю своїх близьких, але місця їх поховань не знають донині.

10 жовтня 1944 року до Люблинця-Нового прийшла Громадянська міліція (MO) з Чесанова (Cieszanów) і Руди-Ружанецької (Ruda Różaniecka). В селах Люблинці Новому і Старому арештували 35 осіб, зокрема і греко-католицького священика о. Олександра Козенка, як заручників за трьох викрадених і вбитих польських офіцерів (за іншою версією – лісників та гайового), і повели їх до Руди-Ружанецької. Про це читаємо, зокрема, у спогадах Агафії Грицько (дівоче прізвище Комар), опублікованих у книжці «1947. Пропам’ятна книга» авторства Богдана Гука.

«Міліція з Цешанова (місцева говірка на пл. Cieszanów – ред.) та поляки з Руди забрали 10 жовтня 1944 року 33 хлопів з піль та села, багато з будови нашого сусіда. Гнали їх на Кусопуди, потім на Долини й на Руду. По дорозі взяли з присілка Жари Шеремету й Ванкевича. Попав їм також солтис зі Старого Люблинця, що якраз вибирався на сесію до Цешанова», – згадує жінка.

Двох людей, в тому числі греко-католицького священика, звільнили, щоб ті могли передати жителям Люблинця ультиматум. Обов’язковою умовою було – повернутися цим двом особам до кінця дня – на день раніше поляків. В іншому випадку вони погрожували розстріляти всіх інших українців (один із заручників був убитий при спробі втечі). Інших українців міліцейські тримали у відділі міліції в Руді-Ружанецькій. Після закінчення терміну ультиматуму всі заручники були розстріляні. Поляки вимагали повернення трьох викрадених, про яких згадується вище, і провину за їх зникнення поклали на українців (хоча невідомо, що з ними насправді сталося).

«Правда, рано на другий день було чути стріли, але ми не вірили, що то їх постріляли, бо хто міг додуматися, що
могло дійти аж до такого вбивства. Солтиса дочка Чабаниха та Когутиха їздили питатися за них до Руди. Їм сказали йти додому, бо їх хлопів на Руді не нема!» – читаємо у спогаді Агафії Грицько.

Рідні вбитих та мешканці Люблинця дізналися про долю своїх близьких та сусідів лише після 1947 року, у Західнопоморському воєводстві, куди були виселені у рамках акції «Вісла».

«Потім у селі Швеція коло Валча мешкали поляки з Руди, які нам казали, що бачили наших люблинчан з пов’язаними дротом руками, вони зістали там всі побиті. Один із них мав навіть утікати, був у білому светрі, але не втік. Стільки ж сиріт тоді лишилося у нас! І ніхто не міг довідатися, що сталося з батьками й братами», – згадує пані Агафія.

Жертви були поховані поруч поста міліції у старі окопи. Через якийсь час тіла викопали і перевезли в інше, невідоме місце. Залишків не знайдено до сьогодні. Символічна могила вбитих українців у Руді-Ружанецькій знаходиться на території греко-католицького цвинтаря у Люблинці-Старому.

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*