Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №18, 2017-04-30

До Битівського повіту (Поморське воєводство) 1947 р. приїхало 6 транспортів: 347 сімей (1467 людей). Уже від початку 50-х років у Битові відправлялися Служби Божі, на які приїжджало близько 1500 українців. Після 1955 р. в 11 селах повіту відбувалося навчання української мови. Який сьогодні стан місцевої української громади?

40 км велосипедом до церкви

Українці до Битова потрапили з Ліської, Перемиської, Сяніцької та Сокальської землі. Звичайно, всі прояви релігійного життя греко-­католиків у Польщі після 1947 р. були незаконними і за них карали. У Битові, однак, було зовсім інакше. Оскільки разом з переселенцями з Сянока приїхали також два греко-­католицькі священики, то вони почали відправляти богослужіння спершу в римо-­католицькому костелі в Битові, а потім – у каплиці дитячого будинку, де могло поміститися всього 10 чоловік.
Від нинішніх парафіян церкви Святого Юрія в Битові можна почути спогади про те, що колись у неділю до поїздів, які прямували до Битова, залізниця причіпляла по два­-три додаткові вагони, щоб перевезти всіх мандрівників, більшість з яких їхала на греко­католицьку літургію. Інколи траплялося, що хтось на Службу Божу доїжджав 40 км велосипедом.
Як виглядає сьогодні ситуація парафії, яка від 1989 р. користується своїм храмом (колишнім євангельським костелом)?
Місцевий парох греко-­католицької церкви о. Роман Малиновський під час коляди 2017 р. відвідав 182 родини (це приблизно 290 людей). Для порівняння можна додати, що 5 років тому ця кількість була дещо більшою. Тоді священик завітав до 200 родин, а сама парафія нараховувала близько 600 осіб.
– Якщо порахувати зараз усіх, певно, було б нас півтисячі. Але тепер є багато родин, які вже не приймають священика «з колядою». Тому їх вже нема в парафіяльному списку, – говорить о. Р. Малиновський.
Здебільшого родини перестають приймати греко­-католицького священика «з колядою» тоді, коли помирає найстарший член сім’ї, який пам’ятав виселення. Це трапляється не лише у змішаних родинах, але й в українських. Кількість осіб на недільних літургіях зменшилася, перш за все, через появу інших греко­-католицьких парафій майже у всіх сусідніх повітах, а також унаслідок еміґрації людей. У 80­ті рр. більше як 20 молодих осіб виїхало з Битова до Канади і США. А від 2000­х рр. помітна міґрація молодих людей до більших міст на навчання, які потім уже не повертаються в Битів.
Як говорить місцевий парох, «у Битові не так ще погано». Підтвердженням його слів може бути статистика греко­-католицької парафії в сусідньому місті Члухові. На Члухівщину 1947 р. потрапило 5904 українців. Першого дня Великодніх свят цього року на літургії у Члухові було тільки 150 осіб. Натомість у Битові, де після Акції «Вісла» опинилося біля півтори тисячі переселенців, на перший день Великодня у церкві було 290–300 вірних.
– Не можу нарікати на національну свідомість людей у нашому реґіоні. У парафії є трохи людей середнього покоління, тому парафія ще скоро не пропаде, – переконує о. Роман Малиновський, який служить парохом у Битові з 1989 р.
Священик сьогодні навчає релігії дітей і молодь. На уроки релігії приходить 16 дітей початкової школи, 7 гімназистів та 7 учнів середніх шкіл. Від двох років у повіті зростає кількість українців-­імміґрантів. У великих містах саме громадяни України підсилюють громади і церковні спільноти. Інколи завдяки їм у парафіях відправляються додаткові Богослужіння. Навіть постали нові парафії. Але такий сценарій не завжди стосується і буде стосуватися менших міст. У Битівському повіті працює більше як 1000 громадян України. Цього року першого дня Великодніх свят на літургію прийшло біля сорока осіб. Другого дня свят, у понеділок, не було нікого. На щонедільні літургії приходить кілька осіб.
– Не думаю, що вони в нас будуть оселятися. Насправді працюють тут чотири­-п’ять місяців, а потім виїжджають додому. Поки що українці­-імміґранти свою перспективу бачать у більших міських осередках, де й підсилюватимуть наші парафії, – ділиться спостереженнями священик.

Мовне питання
Першою місцевістю повіту, у якій влада дозволила вивчати українську мову, був Божитухом. На заняття 1955 р. приходило 16 учнів. Два роки пізніше навчання відбувалося вже в 10-­ти інших місцевостях. З огляду на брак зацікавлення навчанням рідної мови з боку батьків і дітей, усі пункти існували не довше ніж чотири роки. Навчальний пункт української мови у Битові постав 1964 р. і працює з невеликими перервами до сьогодні. Протягом багатьох років він був єдиним на території повіту. Сьогодні тут навчається 20 учнів початкової школи з трьох ґмін.
– Ще два роки тому була група гімназистів. Зараз таких учнів не маю, – говорить Мирослава Ганаско, вчителька пункту в Битові, яка вважає, що причиною малої кількості учнів є демографічна криза.
– У 90­ті роки я мала навіть до 60 дітей. Тоді в кожній сім’ї було 3–5 дітей. Сьогодні статистично у сім’ях – не більше як двоє дітей, – говорить педагог.
У Битові вивчають українську мову теж двоє учнів середньої школи. Тепер існують також пункти в місцевостях Божитухом та Нєдажино, де навчається 26 дітей.
Оксана Гузек, вчителька української мови, вважає, що учнів може бути більше вже з вересня, коли повернеться система 8­класних початкових шкіл.
– Тепер вони в нас лишатимуться довше, тому буде їх більше. Сподіваюся теж, що від вересня в Божитухомі збереться 5 нових малюків. Думаю, що наша перспектива на наступні 5 років є стабільна, – говорить О. Гузек і стверджує: – Насправді в нас учнів повинно бути більше, бо загалом сімей з українським корінням є більше. Навіть самі люди дивуються, що в селах живе стільки українців, а чомусь вони не записують своїх дітей на рідну мову.

Вчителі української мови помічають так само проблему з рівнем знання мови. За словами Мирослави Ганаско, тепер в її пункті вільно володіє українською 30% учнів, стільки ж знає мову пасивно, а 40% не знає її зовсім.
– Колись кожна дитина вміла говорити українською, і не треба було пояснювати значення окремих слів. Сьогодні початок навчання більш схожий на уроки іноземної мови. Дітям треба підготувати словнички, які пояснюють навіть основні слова. Буває, що вони, крім уроків, не мають жодного контакту з українською мовою, – заявляє вчителька, яка зауважує, що з огляду на відкриття ЄС для України, українську мову починають вивчати й поляки.
– У нас троє таких учнів. Ці діти не мають жодного українського коріння. Їх батьки теж приходять на уроки, щоб чогось навчитися. Батьки дуже ретельно ставляться до уроків української мови. Хочуть, щоб їхні діти знали цю мову, – каже М. Ганаско.
Вивчити українську мову допомагають битівським учням тижневі виїзди в Україну, в рамках яких діти увесь тиждень ходять на уроки разом зі своїми українськими колеґами. Цікаво, що в Битові більше дітей вивчає катехізис, ніж українську мову.
При пунктах навчання діють так само дитячі ансамблі. У Битові – це колектив «Жоржина», а діти з Божитухома і Нєдажина виступають у гурті «Любисток». У Битівському домі культури близько 20 років існує танцювальний колектив «Барвінок». З цього року тут будуть проводити заняття для кількох дошкільнят.
Слід згадати, що в Божитухомі вже два роки організовують міні­фестиваль дитячої творчості, на який приїжджають колективи пунктів навчання української мови з інших місцевостей.

Громада та її активність
Вік українців Битова статистично схожий на вік громади в інших місцевостях, населення яких становить до 20 тис. людей. Тепер серед членів української меншини в повіті найбільше людей віком понад 50 років. Є теж група дітей і молоді, яка навчається в місцевих школах. Найменше є осіб віком 20–40 років. Молодь Битівського повіту на роботу і навчання найчастіше виїжджає до Ґданська, Кошаліна, Слупська, Щеціна, Познані та Варшави.
– У нас дуже мало молоді. Не бачу перспективи їхнього включення в якусь громадську працю. Тому ми поставили на старше покоління, – говорить Галина Гарасим, скарбник битівського гуртка Об’єднання українців у Польщі. – Зокрема два роки тому в місцевій домівці організовано «Клуб сеньйора» та «Самопоміч». Проте вони тривали тільки рік.
– У нас і людей старшого покоління щораз менше, тому ми не продовжували проекту, – уточнює активістка місцевої ланки ОУП. Коли говорити про діяльність нашої організації, тепер офіційно, крім Битова, існує гурток ще в Рабаціні. Але й він може невдовзі ліквідуватися. Раніше структури ОУП працювали так само в інших трьох місцевостях.
Від 2011 р., після десятилітньої перерви, громада має свою домівку, яка примістилася в Битівському домі культури. Там відбуваються різного роду зустрічі, майстер­-класи, покази фільмів, репетиції для дітей тощо. Не знати, як довго українці матимуть своє місце зустрічей, оскільки діячі ОУП власним коштом уже не можуть утримувати приміщення.
Сам Битів відомий багатьом українцям у Польщі «ватрою», організованою в Удорп’ї. Цього року відбудеться XXVII «Битівська ватра». Спочатку була це виключно зустріч при вогнищі для українського середовища. Тепер це багатоденне дійство відкрите для всіх.
– Дехто може вважати, що нам такий захід не потрібний. Але це, безперечно, місце зустрічі українців, які приїжджають навіть з Вармінсько­-Мазурського воєводства. «Ватрою» ми заявляємо про нашу присутність, – висловлює свою думку Г. Гарасим, організаторка заходу.
Діячка битівського гуртка уточнює, що приклад німецької меншини показує, що варто інвестувати в популяризацію своєї культури.
– Колись німецька меншина мала в місті свої ансамблі, діяло їхнє товариство. Але вони не відкривалися для інших. Можливо, тому їх нині вже тут нема, – говорить скарбник битівського гуртка ОУП. – Думаю, що людині важче вижити лише у своїй культурі, якщо вона закрита для інших.
За словами українського діяча, українську меншину сьогодні вважають однією зі складових міста, тому панує нормальна атмосфера. Завдяки ініціативі гуртка ОУП та підтримці місцевого пароха й церковної ради 2012 р. в місті одну з вулиць названо іменем Йосифа Сліпого. Таке рішення 2011 р. Рада міста Битова ухвалила одноголосно. ■

Поділитися: