Петро Тима ■ ПОДІЇ ■ №9, 2015-03-01

Нова організація, надії і сподівання. ОУП – спроба балансу

Демократичні процеси, які мали місце в Польщі наприкінці 80-х рр. ХХ ст., спричинили ріст громадської і національної активності також нас, українців. У громаді вирувало бурхливе життя, з різних сфер знімалися зашморги, виникали нові ідеї, організації. На різних рівнях велася дискусія навколо того, як далі діяти, як добиватися громадських прав і права на збереження мовної та культурної ідентичності. На мою думку, символом, фундаментом осмислення подій цього часу є стаття Мирослава Чеха «Чи і чому потрібна нам нова (і яка) організація», надрукована в «НС» 7 січня 1990 р., напередодні I з’їзду ОУП. У свою чергу, символом внутрішньої розмови громади були т.зв. круглі столи «в живу», які проводилися у Ґданську та Варшаві. Метою цих нарад було розроблення нової формули праці УСКТ – тодішнього вже не монополіста на громадську активність, чи пак, покликання нової організації. Мотивом, який постійно звучав наприкінці існування УСКТ, стали слова: «нам потрібна нова організація».
Наші тодішні активісти вирішили створити нову загальнопольську організацію українців. Ураховували при тому зміни в державі (знаком чого був, зокрема, перехід питань національних меншин з Міністерства внутрішніх справ до Міністерства культури і мистецтва) та внутрішні фактори – появу нових організацій, плюралізму поглядів та ідей на життя громади. До того, брали до уваги фактор минулого – доречність не перекреслювати те, що в роботі УСКТ було корисним для громади та збереження українства.
Дивлячись з перспективи 2015 р. на 25 років ОУП, можна ствердити, що оці два чинники – досвід і спадщина УСКТ, а також потреба йти разом з духом часу – постійно наявні були в житті організації та її членів протягом згадуваного періоду. По-різному в різний час, щоправда, складалися пропорції між ними, проте вони були помітними протягом усієї дотеперішньої історії ОУП.
Нова, покликана до життя в лютому 1990 р. організація, Об’єднання українців у Польщі, загалом зберегла структуру часів УСКТ, перебрала на себе також продовження головних проектів попередника, як-от: видавання тижневика «Наше слово», організування фестивалів української культури (проводжених у Сопоті, Перемишлі й останнього в Кошаліні), «Молодіжних ярмарків», опіка над аматорським артистичним рухом, символом якого був і є Чоловічий хор «Журавлі» та «довгожилі» колективи, серед них Ансамбль пісні і танцю «Ослав’яни» і ще кілька інших. Крім перевірених у минулому, з’явилися й нові форми активності, про які в часи комунізму не могла йти навіть мова, або були вони реґламентовані. Для прикладу, завдяки старанням активістів ОУП збільшився обсяг української мови й проблематики в телеефірі Польщі. Здобутками, які варто позитивно оцінити, особливо у контексті розпорошення, стали телепередачі «Теленовини» у Варшаві, «Український вісник» у м. Ольштині. З подачі ОУП до «старих», ще з 50-х років, дійшли нові радіопрограми українською мовою в Кракові та Вроцлаві. З нових проектів слід назвати ініціювання структурами ОУП кількадесяти різного роду культурних заходів у різних реґіонах, підтримку скаутської організації «Пласт», співпрацю зі самоврядуванням Польщі та національними меншинами. Окремим фактором стала реальна співпраця з Україною, ОУП налагодило контакти з дипломатичними представництвами України в Польщі, міністерствами, неурядовим сектором. Завдяки тому багато заходів, організованих нашими структурами, підняло свій рівень, зріс авторитет української громади в польському суспільстві. Нова якість минулого періоду – це співпраця ОУП із самостійними українськими організаціями, особливо важливими були спільні дії з головою Українського товариства д-р Григорієм Купріяновичем та Об’єднання лемків Стефаном Гладиком, на рівні Спільної комісії уряду і національних меншин, а також спільні відзначення майже всіма організаціями роковин Акції «Вісла» 2012 р. Перелік форм співпраці протягом 25-ліття вартий аналізу.

З відродженням Греко-католицької церкви у нових реаліях демократичної Польщі протягом 25-ліття нових форм набрала співпраця з ієрархами і духівництвом. Культурні й освітні проекти, патріотичні врочистості, відстоювання прав громади на навчання мови, співпраця і допомога Україні – у цих сферах структури ОУП вміло співпрацювали з Греко-католицькою церквою. Відродження структур Православної церкви на рідних землях – Холмщині, розвиток на Підляшші та Сяніччині – створило також передумови співробітництва між ОУП і православними громадами.
Окремою сферою активності ОУП стало повернення історичної пам’яті громади. Відновлення могил, наукові конференції, книжкові публікації і відстоювання справи засудження Акції «Вісла», правди про табір у Явожні та потреба компенсацій для осаджених без судових вироків – це знакові події з цієї сфери активності особливо 90-х років. Нове поле активності відкрилося після виникнення незалежної України (співпраця з державними структурами, самоврядуванням, науковими установами, громадським сектором в Україні). Від початку існування ОУП мало також змогу вільно спілкуватися з українською діаспорою, співпрацювати з різними організаціями, перебрати їхній досвід, чи отримувати різноманітну допомогу.
Завдяки старанням батьків, учителів і громадських активістів, ми як громада маємо немалі досягнення на ниві розбудови шкільної інфраструктури. Школи в Перемишлі, Ґурові-Ілавецькому, Бартошицях, а також «старі» в Білому Борі, Лігниці – це важливий фактор у збереженні мовної та культурної ідентичності. Школи виконують не лише роль освітнього закладу, але й установ культурного і національного збереження. Важливою частиною освітньої системи, до розбудови якої приклало руку ОУП, були і є пункти навчання української мови.
Важливим процесом 25-ліття була, безперечно, розбудова матеріальної бази та умов праці. ОУП стало власником майна у Варшаві, Щецині, Ельблонзі, Тшеб’ятові, Мокрому, Ґіжицьку, Зеленій Горі та Мриглодах. Частину приміщень – і тих власних, і тих орендованих – відремонтовано й осучаснено, що мало неабиякий вплив на можливості розвитку організації. Після багатьох років старань і небувалої активності, ОУП 2011 р. стало юридичним власником Народного дому в Перемишлі. В історії перемиської будівлі почався новий відлік – ремонт, пошуки коштів, формули діяльності.

Політична активність багатолітніх членів Головної ради ОУП Мирослава Чеха та Мирона Сича, а перед тим проф. Володимира Мокрого, котрі стали депутатами Сейму РП, спричинилася до того, що наші проблеми і постулати зовсім по-іншому ставилися на рівні польської владної вертикалі й у відносинах з Україною. Наші партнери в Польщі та Україні вважають ОУП серйозною організацією, яка доклала свою лепту до процесу українсько-польського примирення, чого доказом є нагороди активістів, надані президентами України та Польщі, участь представників Оуп у важливих міждержавних заходах.
Ювілей організації – це добра нагода для підсумку її праці на всіх рівнях, у різних сферах активності та з різних перспектив (з перспективи членів, але й науковців, які спеціалізуються в тематиці меншин), що дасть шанс створення в міру об’єктивної картини.

Баланс – це не тільки перелік успіхів
Баланс – це не лише перерахування плюсів, здобутків, досягнень, але також аналіз промахів. Спад тиражу тижневика «НС» та модифікованого «Українського календаря» (який з 90-х виходить як «Український альманах»); відсутність у лавах організації багатьох свідомих українців, загальне поширення польськомовності, старіння рядів – це лише деякі з наявних проблем. Активність у середовищі лемків т.зв. сепаратистів, провал концепції активізації за професійним ключем – список міг би мати продовження. Проблемою слід вважати і свого роду порушення пропорції між формами активності ОУП (на користь розважальних заходів). Помітним став слабкий розвиток інших сфер активності, про що намагалися розмовляти учасники VII з’їзду організації. Переконання, що культурна діяльність – це не лише організування концертів, але й інші форми розповіді про нас самих і про сучасну Україну (підкреслення – П.Т.) не у всіх структурах організації мали належне зрозуміння. Причини тут, звичайно, об’єктивного і суб’єктивного характеру, проте закривати очі, говорити, що «все добре, все чудово», не варто, особливо тоді, коли хочемо ставити діагноз і говорити про перспективу організації.
Напередодні 25-ліття слід також задуматися, чи співробітництво різних структур ОУП не бажало б кращого (Головної управи, Головної ради, відділів, ланок). Проблемною як на рівні центру, так і в реґіонах інколи буває координація дій та особливо стратегічне планування з участю всіх українських структур у Польщі. Помітною стає схема згортання форм співпраці, конкурування за фонди, чи просто нерозуміння важливості постійного діалогу всередині громади. Частина названих проблем виникає з нестачі часу, зростання бюрократичних вимог, а частина – від накопичення дрібних непорозумінь, образ, чи просто втоми від поєднування професійного життя з громадським. Інколи причиною є брак ресурсів, щоб в організаціях ввести сучасні форми менеджменту, постійна робота під дулом фінансового дефіциту й термінів тощо.
За програш на рівні відносин з державою можна назвати те, що не засуджено Сеймом РП і не ліквідовано усіх наслідків Акції «Вісла» та нема рішень відносно покликання інститутів культури національних меншин. Ґрантова схема – це свого роду тупик, дає шанси існувати, але не розвиватися. Усі спроби міняти цю схему виявилися невтішними. Брак серйозних рішень у цій сфері – це також результат малих можливостей підтримки для нас з боку України.
Фундаментальні зміни, наприклад, у способі фінансування державою нашої активності вимагають нашої – ОУП – присутності і впливу на тих, хто формує політику держави. Нам потрібні депутати на всіх рівнях владної вертикалі, але також експерти, які допоможуть правильно ставити вимоги.

Коли брати до уваги присутність у Польщі України та українців, її громадян, на початках ОУП, а також наявність української тематики в польському суспільстві чи медіальному просторі, то реалії 1990 р. та 2015 р. – це два фундаментально різні світи. Цю різницю всім членам організації треба враховувати, коли хочеться бути в реальному часі. Згідно з помітними тенденціями за кілька років – щонайменше в кількох великих осередках: Варшаві, Кракові, Вроцлаві – кількість громадян України, які постійно проживають у Польщі, може переважити кількість українців автохтонного походження. Ідеться про освічених, активних і зорганізованих у структури громадян, які до того без проблем функціонуватимуть у польських реаліях, робитимуть кар’єру, не забуваючи при тому про своє коріння. Доказом є існування на даний момент уже декількох постійно активних організацій громадян України (Фонду «Наш вибір», Товариства друзів України), чи входження громадян України в попередні проекти (наприклад, відновлення Володимиром Денекою ансамблю «Черемош» і водночас покликання ним громадської структури). Співпраця з оцими людьми – це пріоритетна справа, коли брати до уваги можливості розвитку і сили українства у Польщі. Позитивні напрацювання вже є, чого доказом – Фонд «Наш вибір», спільні проекти і взаємна підтримка. Не можна, однак, не помічати, що трапляються теж інші тенденції, спроби дискредитації ОУП з боку деяких громадян України, нехтування, чи просто мале зацікавлення спілкуванням з меншиною. У деяких містах з’явилися також типові бізнес-проекти, учасників яких не цікавить активність громадських організацій, культура чи освіта. Співпраця з громадянами України вимагає взаємоповаги, вразливості, але й… знання специфіки і розуміння, що світ не стоїть на місці. З цими знаннями по обох боках (також серед частини членів ОУП) буває по-різному. Діаспорний досвід праці на симбіоз церкви, громадських організацій, етнічного бізнесу та медіа вимагає ще вивчення, тому що індивідуалізм, консерватизм та дії в різних структурах і починаннях надто сильно в нас помітні.
Частина з нас рівнем знання мови та української культури зупинилася або на рівні 90-х, або ще навіть у часах УСКТ. На жаль, тема української мови і саморозвитку ніколи належно не обговорювалася ні на зборах в ОУП, ні в нашому тижневику. Закриті, «захоплені» собою, радше не будемо партнером ні для польських організацій, які щораз краще працюють з партнерами в Україні, ні для громадян України, які біля нас житимуть. Із таким капіталом не побудуємо перспективи на наступні роки для ОУП. Брак проектів ОУП (точніше їх мінімальна кількість), які б меншину ознайомили з проблематикою міґрантів або українських студентів у Польщі, ніяк не можна вважати марґінальною проблемою.

Перспектива. Як до неї іти?
Щоби було наступних 10 чи 25 років ОУП, нам потрібно до «старих» форм активності додати нові ідеї та нових людей. Де їх взяти? Взяти їх можна з… розумного відзначення 25-ліття. Відзначення не варто, перш за все, звести лише до ритуальних дій. Усе ж таки більше тут потрібне переосмислення і різноманітні події («круглі столи», зустрічі експертів тощо). Коли відбудеться на різних рівнях організації аналіз, що становить нашу силу, а що слабкість, і де лежать ресурси поліпшення – перший крок буде зроблено. Наступним кроком будуть експертні практичні вказівки про можливі способи поповнення рядів, зміцнення структури, а також про фінанси організації.
Гортаючи сторінки «НС» з 1990 р., маючи перед очима активність ланок, відділів, ГР та ГУ ОУП між 1990–2015 рр., можна сміливо ствердити, що, попри частину невдач, потребу коректи того, що хочеться, а на що ми спроможні, немалу частину ідей, які прозвучали у відомій статті М. Чеха, вдалося реалізувати. Проте слід пам’ятати, що не обійшлося без втрат. Головною з них слід вважати відхід у вічність одного з будівничих ОУП Мирона Кертичака. Саме його відхід, з одного боку, показує схему активності і те, що успіхи ОУП будуються, у великому рахунку, надзусиллям обмеженого кола активістів, а з другого, збереження організації вимагало сил, розуму і сильного переконання, що це все має сенс. Колод під ноги ставили багато і чужі, і, бувало, свої.
Початки ОУП – це проблеми зі скороченням штатних працівників, які працювали в УСКТ, яких перебрало ОУП. Це не відбулося безболісно, однак виходу не було, бо ж зі змінами у країні кардинально змінювалася й система фінансування починів організацій меншин. Схему, як вижити в перехідний період, треба було придумати і втілити в життя. Натомість слушним було переконання тодішніх керманичів організації – першого голови Юрія Рейта, секретаря ГУ, опісля голови Мирона Кертичака, що жодна неурядова організація з таким обсягом дій довго не попрацює, якщо в неї не буде штатних працівників (про це засвідчують різні важливі, бувало, проекти, що після кількох заходів припиняли своє існування). Нові правила ведення організацій, іноді кількамісячний брак фінансування, парад некомпетентних чиновників – усе це виснажувало не одного члена організації. М. Кертичак, як говориться, не «відпускав» і заплатив за це здоров’ям і передчасним відходом від нас. На різних рівнях організації лідери також несли на собі цей важкий багаж відповідальності за збереження й розвиток ОУП. До 25-ліття повинні бути названими всі імена.

У справі того, чи було й далі варто воювати за збереження структури в реґіонах (доволі розбудованої), повинні висловитися активісти громади, які мають досвід праці. Одначе варто вистерігатися теоретизування й будування паперових схем. За чверть віку активності ОУП було багато таких проектів від громадських комітетів на початку 90-х рр., покликання української політичної партії до ідеї федерації українських організацій. Ті, хто має реальний досвід активності в неурядовому секторі, розуміють, що частина цих ідей була від початку приречена на невдачу. На папері воно писалося, у реальному житті не було людей, бази, відповідного клімату. Доказом тези про нашу непідготовленість до вищої стадії співробітництва є малоефективні схеми не лише співробітництва різних українських організацій Польщі, але навіть організацій-прихильників ОУП. Не можна теж прикривати очі на випадки проблем у співпраці відділів нашої організації. Послабилася або, у випадку деяких, взагалі не існує співпраця, спільно не обговорюються стратегічні питання. У таких реаліях федерація чи інша форма від народження кульгала б на обидві ноги. Попри цю констатацію, ніяк не можна забувати, що наша українська організаційна дійсність у Польщі все ж таки різноманітна. ОУП не має й не матиме монополії на різні види активності, тому формулу співпраці всіх структур, які працюють серед членів нашої спільноти, нам ще треба виробити. Щоб це сталося, мусить існувати поточна свідомість необхідності такого.
Роковини ОУП завдяки проведенню «круглих столів», подібних до тих з 80-х років, допоможуть (я у тому переконаний) зрозуміти, яка ситуація в плані внутрішнього українського плюралізму в реґіонах. Ці зустрічі, крім аналізу минулого, повинні дати змогу налагодити нову схему співпраці між українськими організаціями, церквами й лідерами, котрі воліють працювати соло (проте працюють на зміцнення українства у Польщі). Нам потрібна відкрита розмова й посилений аналіз, на якому етапі ми знаходимося та що варто змінити. Фіналом такого процесу повинно стати накреслення плану дій для ланок і відділів конкретних реґіонів, тобто те, що реально ОУП може зробити в найближчі роки.
З кінця 2013 р., крім міркувань, як нам бути у Польщі, перед нами стоїть нове завдання. Ми мусимо відповісти собі на запитання, як реально можемо допомогти Україні? Майдан, опісля збройна аґресія Росії з усіма її наслідками, потреба нести допомогу як державі, так і окремим людям, поява сотень тисяч біженців зі сходу – це серйозні виклики і для нас. Ці виклики вимагають від нас змін в організації і всій громаді, тому що раніше ОУП на масову скалу не займалося гуманітарною допомогою. Зараз чи хочемо того, чи ні, мусимо навчитися організаційно цим займатись. На жаль, Україна та її громадяни ще довго потребуватимуть нашої підтримки. Досі ми допомагали спонтанно, хто як умів, і як підказали партнери. Тепер, коли хочемо системно цим займатися, треба задуматись, кому і за які кошти зможемо її надати. При тому ми зобов’язані дальше вести активність, скеровану на наших людей, відстоювати у Польщі наші інтереси. На нашому подвір’ї теж не бракуватиме великого калібру питань – довершення ремонту НД й побудування схеми праці установ культури української меншини – це проекти на роки, на перспективу ОУП й українства у Польщі. Усім нам потрібна розмова про пройдене, а також про майбутнє. Заохочую до такої розмови. ■

Поділитися: