Григорій СподарикІСТОРІЯ№34, 2015-08-23

Автори теперішніх та минулорічних знищень українських увічнень у Польщі говорили про боротьбу зі «звеличуванням злочинців» та «увічненням пам’яті убивць польського народу». Однак історія знищених місць вказує, що головне звеличення українців – це потреба встановити гідне поховання і жест людської шани до мертвих.

Панахида біля пам’ятника борцям УПА в Білостоці, 2013 р. (фото з архіву Фонду духовної культури пограниччя).
Панахида біля пам’ятника борцям УПА в Білостоці, 2013 р. (фото з архіву Фонду духовної культури пограниччя).

Символічними тут можуть бути увічнення у близьких одне до одного селах Грубешівського повіту Люблинського воєвідства – Білостоці і Лісках. У першому з них є пам’ятник борцям УПА, які загинули там у бою з НКВС. На місці насипано могилу. На ній стоїть невелика арка з тризубом і написом «Слава героям», а за нею – кам’яний обеліск із написом «Полеглим борцям УПА за волю України 26 лютого 1946 року». Під такою присвятою, написаною також польською мовою, видніє 41 прізвище вояків та їхні псевдоніми. Внизу розміщений підпис: «Вдячні нащадки». Складовою увічнення є металевий хрест з написами: «Слава героям, впавшим за волю та незалежність України» та «Тут спочивають воїни УПА, які загинули у бою з НКВС. Вічна їм пам’ять». Минулого року зловмисники замалювали присвяту на обеліску та псевдоніми упівців. Таким чином пригадали довгу традицію, оскільки первісні форми білостоцького увічнення знищували зразу після виселення українців 1947 р. і кілька разів уже в період незалежної Польщі. У Лісках зате були похоронені 86 українців, які загинули там 1944 р. Їх могила – біля колишньої греко-католицької дерев’яної церкви, збудованої 1872 р. Сьогодні українці, відвідуючи ці місця, ставлять лампадки й моляться під час літургії і панахиди. У Лісках відвідують також могилу отця-митрата Мирослава Ріпецького та його дружини Євгенії. Священика в рамках Акції «Вісла» депортовано з села разом з парафіянами до Хшанова на півночі Польщі. Там він розпочав підпільне пастирювання, приймаючи вірян з усієї Польщі. Крім релігійного, організував теж культурне та громадське життя депортованих. За це його переслідувала тодішня польська влада. Отже, вшанування загиблих, молитва, повернення до джерел та уклін духовному провідникові у важкі часи – це є справжні об’єкти «білостоцько-ліських звеличувань». Подібне можна сказати щодо знищеного раніше пам’ятника в Молодичі Ярославського повіту. Пам’ятник відкрито 2002 р., чому сприяв уродженець Молодича та багатолітній голова гуртка ОУП у Лелькові на Вармія і Мазурах Андрій Ожеховський. Увічнення дещо нагадує тризуб, складається з поєднаних двох ґранітних плит і хреста. У присвятах українською та польською мовами написано: «Воякам УПА, полеглим у 1945–1947 рр.» та «Молодицьким парафіянам, що трагічно загинули у 1945–1947 рр.». У першому випадку згадано 23 похоронених, у другому – 37.
Спеціально цієї пошани до загиблих не бачать ті самі або подібні зловмисники, які реґулярно вже п’ять років знищують меморіал у Грушовичах. Роблячи минулого року складовою осквернення напис «Смерть катам Волині та Донбасу», аж надто промовисто оповілися за московською мораллю, замість християнської. Нагадаймо, що відкриття меморіалу в Грушовичах, з ініціативи Спілки українців політв’язнів і репресованих, відбулося 1994 р. Частиною увічнення є висока арка, на якій поміщено тризуб. На плитах внизу перед знищеннями виднів напис «Героям УПА. Слава борцям за волю України!» і були перераховані військові курені УПА з Закерзоння за прізвищами їхніх керманичів – «Коника-Байди», «Рена», «Залізняка» та «Прірви-Беркута». Коли меморіал був уже встановлений, польська влада звернула увагу на те, що це зроблено без відповідних дозволів, тому довший час вимагала його ліквідувати. Польська Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ) та українська Міжвідомча комісія у справах увічнень 1999 р. у спеціальному протоколі погодилися залишити пам’ятник у його дотеперішньому вигляді. Однак суперечливості й акти нищення меморіалу продовжувалися. Секретар РОПБіМ Анджей Кунерт 2013 р. заповів усунення цього пам’ятника, як й інших подібних, установлених без дозволу стосовних польських органів. Рік пізніше був уже менш радикальним і щойно тоді в його висловах появився давно відомий факт – меморіал у Грушовичах стоїть на місці поховання дванадцяти упівців. Мабуть, ця ситуація, найкраще показує, що вагомим фактором напруги навколо українських увічнень є багатолітня невизначеність, зрештою, по двох боках кордону, державних чинників. Це вони вже давно повинні були вирішити, як вшановувати загиблих, беручи до уваги вразливість кожної зі сторін.

З іншого боку, часом навіть леґальність увічнення не дає йому захисту від вандалів. Таким прикладом може бути гора Монастир біля села Верхрати Любачівського повіту Підкарпатського воєвідства. У червні ц.р. зловмисники знищили місцеву могилукурган 62 воїнів УПА, які загинули 2 березня 1945 р. у боротьбі з НКВС. Розмалювали хрест і розбили меморіальну дошку, присвячену пам’яті загиблих мешканців Верхрати. Увічнення 1993 р. вирішила відновити тодішня Спілка українських політв’язнів сталінського періоду. Від її імені Дмитро Богуш, не отримавши відповіді від реставратора архітектурних пам’яток у Перемишлі, сприйняв це, як дозвіл, і в серпні 1994 р. почав відновлювати пам’ятник. Тоді справою зацікавилась місцева влада, що для Д. Богуша завершилося штрафами, судом, апеляціями, зупиненням робіт і наказом демонтажу. А 1998 р. справа Монастиря стала предметом переговорів між Об’єднанням українців у Польщі та РОПБіМ. Остання остаточно доручила демонтаж недокінченого меморіалу і встановила новий, узгоджений сторонами. Тут варто відзначити, що автори червневих знищень у Монастирі укотре продемонстрували свою лицемірність, оскільки одним з їхніх лозунгів є боротьба з нелеґальними увічненнями УПА. Щось подібне продемонстрували й державні органи, які погодилися на це увічнення і його спонсорували.

Пам’ятник у Вербиці після осквернення. Фото Андрія Божика
Пам’ятник у Вербиці після осквернення. Фото Андрія Божика

Мабуть, ті самі виконавці знищень у Монастирі та Грушовичах, а принаймні одночасно, промовані проросійськосепаратистським порталом Novorossia.today, відповідають також за осквернення пам’ятника в Радружі (Любачівський повіт). І знов-таки це вандальське і злочинне зневаження реального місця поховання. Пам’ятник у вигляді хреста на зразок тих, які ставляли воїнам Української галицької армії, стоїть на могилі вбитих упівців. На таблиці згадані так само вихідці Радружа, які в роки ІІ Світової війни загинули в боях з НКВС, польським військом, пропали безвісти або загинули в Сибірі. Останнє з сумнозвісних знищень мало місце на початку липня у Вербиці (ґміна Любича-Королівська). Там зокрема є збірна могила вояків УПА, які загинули у 40–50 рр. ХХ ст. Українці з Канади і США 1995 р. поставили на цьому місці пам’ятник з написом «У боротьбі за волю України в селі Вербиця з різних частин УПА загинуло понад 100 осіб. Вічна їм пам’ять!» та списком 48 прізвищ. Перша форма цього увічнення у вигляді хреста на бетоновій базі постала тут два роки раніше. Вояки УПА похоронені також у місцевій могилі стрільців Української галицької армії з 1918–1919 рр. Ще 1990 р. на кладовищі у Вербиці колишні мешканці поставили пам’ятник, присвячений депортованим у рамках Акції «Вісла».
* * *
Редакція «НС» досі не отримала відповіді від РОПБіМ на запитання про кроки, прийняті щодо знищених українських увічнень. Досі не було також жодного офіційного засудження. Зате в середині липня на наші запитання у справі пам’ятників відповіло Міністерство внутрішніх справ Польщі та поліція в Любачеві. Міністерство повідомляє, що питанням займається його внутрішнє відділення у справах захисту прав людини. Спираючись на інформації воєвідської коменди поліції у Ряшеві, інформують також про проведення обстеження, фотографічної документації і допиту свідків у справі знищень в Радружі та Монастирі. Любачівська поліція в тій самій справі згадує про розіслані запитання до ряду установ (також до ОУП та РОПБіМ) щодо власника, леґальності і того, чи пам’ятники стоять на фактичних могилах: «Щойно після отримання відповідей на ці питання буде можливим прийняття правильного мериторичного рішення про подальше правове ведення», – написав молодший аспірант Роберт Пасек.
Це доволі поверховні інформації, але хочеться вірити, що державні органи все ж активно працюватимуть над актами наруги над українськими увічненнями, якщо навіть багато з них з’явилося без стосовних дозволів чи враховування польської вразливості. Бо це в суспільному вимірі значно менш небезпечні явища, ніж поява псевдо-патріотів, які молотами розбивають хрести на людських могилах.

(Матеріал на основі архіву «НС», книжки Романа Дрозда «Українці в Польщі щодо свого минулого (1947–2005), статті історика Інституту націо нальної пам’яті Казимежа Краєвського «Українські місця національної пам’яті на території Польщі» та матеріалів, розміщених в Інтернеті

Поділитися:

Категорії : Історія