Валерія Кірічєва ■ ГРОМАДА ■ №2, 2019-01-13
Кожен новий рік для представників національних меншин у Польщі – як нове випробування в пустелі: шукають способи, як їм вижити на палючому сонці без води. В цьому випадку – без необхідного державного фінансування.
Щороку вони б’ють на сполох, буцімто ціни ростуть, а дотації від держави такі самі, а як розвиватися, якщо квота реально меншає: ціни і витрати зростають, а сума дотації − залишається така сама?
Цього року Міністерство внутрішніх справ та адміністрації вирішило, що українська меншина в 2019 році отримає менше грошей на свої культурні проекти. Зокрема – не отримає грант на інтернет-портал «Простір» (якому виповнилося 5 років і який здобув уже немало читачів). Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима говорить, що й так просили менше коштів на цей проект, ніж необхідно для його розвитку, але все ж отримали негативну відповідь. За його словами, міністерство вважає, що достатньо грошей призначило на українську
національну меншину, до того ж зауважило, що проектів від усіх меншин стало більше, а коштів з бюджету держави на забезпечення культурних, видавничих та освітніх проектів залишилося стільки, скільки й у минулих роках.
Навіть тих грошей, які отримує Об’єднання українців у Польщі, недостатньо для повноцінного утримання своїх постійних проектів. Крім того, Міністерство внутрішніх справ та адміністрації виплачує кошти для національних меншин лише з березня наступного року, що означає – гроші на два зимових місяці необхідно шукати самостійно. Наприклад, на збереження видавничого процесу тижневика «Наше слово», за словами Петра Тими, щороку доводиться брати кредит на утримання видання: «Ми кожного разу так робимо, тому що рік закінчується в грудні, а з січня ми маємо й далі утримувати працівників: є так звані сталі (постійні) витрати. Ми не можемо сказати, що протягом січня-лютого не платитимемо людям зарплату. Кошти потрібні теж для оренди офісів, там де ОУП не має власних приміщень. А нові кошти ми отримуємо в березні. До того ж у Польщі нещодавно вийшов закон про підвищення мінімальної зарплати, за яким ми не можемо платити людям менше, ніж прописано в законодавстві.
Це означає, що необхідно ще більше коштів. Адже, крім виплати зарплат, ще є внесення до ZUS (соціальне страхування). І ніхто не питає, де ми візьмемо ці кошти».
Інша проблема – відсутнє збільшення суми дотації на проекти, які мали б розвиватись. Якщо проекти з’являються, то вони живуть на аматорському рівні або у форматі фольклору та народних фестивалів, а це стагнація, а не розвиток, – розповідає Григорій Купріянович, голова Українського товариства в Любліні. Його пропозиція – у створенні інституцій культури національних меншин, які матимуть окремий статут та фінансування: «Ми не відкриваємо Америку. Достатньо подивитися на Угорщину, Словаччину чи Румунію, тому що в цих країнах є установи, які можуть бути зразком для нас. Вони створили гарантії існування для нацменшин – для нас це чудовий досвід, якого в Польщі поки що немає. Мені здається, необхідно піднімати також питання, які стоять на порядку денному, і поступово наближатися до побудови набагато кращої системи. Також, крім інституції культури національної меншини, додатково треба розглянути питання збільшення квоти з бюджету держви, яка призначається на національні меншини. Бо, як ми бачимо, нинішня система є вбивчою для меншини в тому сенсі, що вона тільки „консервує” певні речі. І давайте не забувати про інфляцію, плюс суспільні запити, які теж змінюються, та квоту, яка не дозволяє нам розвиватися», – підкреслює Григорій Купріянович.
За словами історика, зараз ведуться роботи з реконструкції Народного дому в Перемишлі. На неї кожного року у рамках грантової стежки інвестиції МВСіА виділяє квоту трохи більшу 300 тис. злотих. Натомість, для прикладу, українська меншина в Румунії отримала від уряду – не на грантовій основі, а на інституційній (лише для цієї мен-
шини) 1 млн євро.
Також голова об’єднання українців у Польщі Петро Тима розповідає, що
важко створювати нові проекти, які б ішли в ногу з часом, маючи суми в кількадесят тисяч злотих. Цього часто не вистачає для розвитку різних культурних напрямків.
Гранти вже не рятують, а навпаки – дестабілізують ситуацію, – такої думки дотримується Ян Сичевський, голова Білоруського суспільно-культурного товариства: «Ми на стадії фольклору, який є антитезою художньої культури на вищому рівні – професійному. Таке відбувається, коли бракує інституцій культури. На сьогодні є культура висока, якщо мова йде про літературу, але немає розвитку в художньому, музичному та інших напрямках презентації культури. Прикро констатувати, але з року в рік ми помічаємо дестабілізацію: наприклад, товариство, яке репрезентує нацменшину Білорусі, у 2018 році отримало дофінансування на окремі завдання, пов’язанні з культурою, на 10–20% менше, ніж у попередні роки. Не може товариство, яке існує понад 60 років, дійти до такого стану», – зазначив Ян Сичевський.
Маріоля Абкович, активістка спільноти караїмів у Польщі, пропонує такий варіант, що необхідно взагалі прибрати грантову систему, якщо вона не дає шансів для повноцінного існування: «Ми маємо постійні проекти й бюджет, який нам виділяють у Міністерстві внутрішніх справ та адміністрації, і він не підпадає під переіндексацію. Тому піднімаємо питання про те, щоб замість малих грантів нам виділяли
гроші на один великий проект у виглядіконкретної суми. Також хотілося б, щоб була створена легша та гнучкіша система розподілення коштів, виділених міністерством. Ми хочемо працювати на постійних засадах, і для цього необхідна інституція культури. Тоді ми могли б дбати про власну культурну спадщину, берегти її та розвивати. Бо нині, як я помітила, відбувається процес стагнації, нарощування бюрократичних обмежень та вимог. Багато внесків, поданих до Міністерства внутрішніх справ та адміністрації, не реалізуються. Нас
інколи ставлять у незручну ситуацію. Або якщо я отримаю трошки більше грошей на свій проект, ніж у минулому році, це означає, що в когось з нацменшин ці гроші забрали й віддали мені», – розповідає Маріоля Абкович.
Лідери меншин вже роками наголошують на потребі створення нової моделі співпраці організацій нацменшин та державної адміністрації, адже за нинішніх умов проекти доведеться або заморожувати, або залишати на рівні фольклору, національної кухні та музичних фестивалів, адже на більше грошей може не вистачати. Усе, що зараз функціонує, як розповідають представники нацменшин, живе не на повну, тому що постійно доводиться чимось жертвувати або шукати приватних спонсорів. Та меншини хочуть розвиватися і єдиний вихід вбачають у змінах системи виділення коштів, створенні інституцій для кожної з них на державному рівні.
Коментарі
Ja mam pytanie do szanownych redaktorów pisma. Ile pieniędzy z budżetu Ukrainy jest przeznaczone na kulturalny i oświatowy rozwój tych śladowe ilości Polaków (większość z nich została brutalnie wyrzucona ze swoich siedzib, o czym ukraińcy starają się nie pamiętać, natomiast z lubością powtarzają bajki o zbrodniach operacji “Wisła”), którzy mają pecha mieszkać na Ukrainie? Czy ktoś w Polsce zapytał się publicznie czy Polacy mają ochotę ze swoich podatków finansować pisma, które mają antypolskie nastawienie? Pan (?) Tyma z tego co kojarzę jest posłem. Mógłby więc ze swojej kieszeni finansować wasze pismo. Natomiast rozbroił mnie niejaki Kuprianowicz. To jest dopiero szczyt hipokryzji!. Człowiek który opluwa Polaków i jednocześnie wyciąga rękę po ich pieniądze. Kto temu człowiekowi bez krzty honoru przyznał tytuł naukowy?
Mam nadzieję, iż obecny rząd będzie prowadził przejrzystą politykę. Tyle ile pieniędzy przeznacza Ukraina dla Polaków, tyle Polska dla mniejszości ukraińskiej. Pozostałe środki proszę sobie organizować poprzez zbiórki wśród swoich ziomków. Pracuje ich w Polsce ok 1,5 mln., więc jak każdy da 10 zł to nie będzie problemów z finansami. Jest w Polsce więcej problemów (m.in. dożywianie dzieci w szkołach) na które bardziej potrzebne są pieniądze.