Павло Лоза ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №40, 2019-10-06

«Зараз у суспільстві дозволені прояви негативного ставлення та вчинки, яких не було протягом останніх двох десятиліть. Я не можу з цим змиритися», – говорить Ксеня Довгань-Доманська, членкиня гуртка Об’єднання українців у Польщі (ОУП) у Любіні та Об’єднання лемків. Українка балотується на вибори до Сейму у виборчому окрузі № 1 у Нижньосілезькому воєводстві.

Деякі кандидати самі кажуть, що виборці не вчитуються в програми, тому треба робити щось незвичайне, щоб бути поміченим. Балотуючись на самоврядних виборах, ти була «войовницею Ксенею», у вишиванці й зі своєю донею на руках. А зараз на виборчій афіші з’явилася лемківська кривулька.

Так. Я вирішила одягнути її з наступної причини. Не думала, що буду балотуватися. Тільки в кінці серпня дізналася, що стартуватиму. Мала три дні, щоб подумати. Передусім спитала членів сім’ї, чи вони не проти. Також порадилася з добре відомим у нашому середовищі Адамом Вевюркою з Лігниці, з яким багато співпрацюємо. Він сказав, що немає чого думати, бо це тільки покаже мобілізацію нашого українського та лемківського середовища. Якщо в парламенті є один представник меншини, він може бути атакований. Знаю, що так було, наприклад, з Мироном Сичем, якого критикували за походження, історію. Абсолютно немає чого приховувати й мені. 27 серпня я вирішила, що буду балотуватися, і мусила одразу показати, що значать для мене найважливіші виборці. А хто для мене найважливіший? Це наше українське та лемківське середовище. Тому на моїх фотографіях з’явилася кривулька.

У самоврядних виборах ти балотувалася передусім від місцевих виборчих комітетів. Перемогла один раз у 2010 році та чотири роки була депутатом міської ради в Любіні. Зараз виступаєш від Громадянської коаліції…

Це не тому, що я вже 10 років є членом Громадянської платформи. Я як українка-лемкиня не маю іншої альтернативи, дивлячись на ставлення теперішньої влади до справ меншин, на те, як зростають націоналістичні настрої в суспільстві, та що все це дозволено владою. Відомо, хто зараз при владі. Незважаючи на соціальну політику, яку пропонує правляча партія, ми за цю соціальну підтримку платимо велику ціну. І не йдеться про гроші. Дозволені прояви негативного ставлення, яких не було протягом останніх двох десятиліть. І я не можу з цим змиритися. Тому як член меншини не мала іншого вибору. Комітет, від якого балотуюся, дає мені можливість репрезентувати моїх виборців як меншину, як працедавців, як батьків.

Пригадую, що, балотуючись у самоврядних виборах, ти сама готувала для себе найважливіші пункти програми. Зараз коаліція вирішує, що туди ввійде. Чи є щось для нацменшин?

Звичайно, є загaльна програма виборчого комітету, так звана «шістка Схетини», та інші додаткові програмні пропозиції. Це все відпрацьоване централізовано після консультацій із різними середовищами. Я підтримую цю програму. Найбільш близькі мені її пункти, котрі стосуються жінок, пенсіонерів і питань здоров’я. Натомість кожен із нас у своїй кампанії може звертати увагу на локальні справи, які є для кандидата пріоритетом. Для мене найважливіше – це підтримка меншин. Щоб члени різних громад могли більше користуватися бюджетними коштами для реалізації своїх завдань і планів. Це з року в рік стає щораз більшою проблемою для меншинних організацій. Дуже добре знають про це діячі Об’єднання українців у Польщі та Об’єднання лемків. Щороку бюджет на українські, лемківські ініціативи зменшується. Через це вони стають менш привабливими. Проблема стосується також питання української освіти в Польщі. Для мене важливо, щоб у Сеймі був хтось, хто подбає про справи меншин, зокрема української та лемківської. Як про це дбав Мирон Сич, а пізніше Володимир Мокрий і Мирослав Чех.

Наступна справа, це адміністраційні перепони, з якими стикаються українці, котрі приїжджають до Польщі, а тaкож ті, хто має тут роботодавця. Громадяни України дуже потрібні польській державі, зокрема економіці. А коли українець отримує дозвіл на роботу лише на три місяці, то від цього не виграє ніхто. Я про це знаю, бо сама була роботодавцем.

А зараз про кампанію. Готуючись до самоврядних виборів у Любіні, ти добре знала, хто проживає у твоєму виборчому окрузі, та для цього електорату могла внести до програми пункти, які стосуються саме їх. Зараз твій округ набагато більший. Знаєш, хто твої виборці?

Дійсно, мій виборчий округ великий. Від Боґатині біля чесько-німецького кордону аж до Ґлоґова на Одрі. У моєму окрузі є також міста, села, у яких, знаю, живуть наші люди. Це, звичайно, Лігниця, Проховіце, Любін, Пшемків, Польковіце, Рудна, Сцінава та інші. І для мене дуже важливо, щоб наші люди поширювали інформацію про те, що я балотуюся. Працюю у штабі Пйотра Бориса, який висунув свою кандидатуру з мого округу під № 1 на листі. Я просто допомагаю йому в кампанії. Кожні вихідні відвідуємо п’ять–шість міст, беремо участь у різних заходах, зустрічаємося з людьми на вулиці, розмовляємо з ними та слухаємо про їхні локальні проблеми. Завжди кажу, що я – представниця української та лемківської меншини, й пояснюю, з яких міркувань балотуюся. Розповідаю – звідки я, ким є і які мої пріоритети.

Яка їхня реакція?

Досі не зустрілася з жодною негативною реакцією. Я навіть сказала б, що бачу зацікавлення цією темою. Мої співрозмовники питають, як це можливо, що я як представник другого покоління, народженого на виселенні, почуваю себе українкою, лемкинею й розмовляю рідною мовою. Крім зустрічей, я дуже активна в мережах, зокрема у Facebook. І тут теж не було персональних нападів на мене з огляду на моє походження, навіть коли я стала балотуватися. Дискусії відбуваються навколо питання політичних партій та комітетів. Не відчула жодного «хейту». Я знаю, що коли Мирон Сич був депутатом і в Сеймі відбувалися дискусії навколо історичних питань, то він піддавався нападкам. На ньому тоді лежала відповідальність пояснювати історичні нюанси й закликати інших депутатів до усвідомлення певних речей.

У твоєму окрузі проживає багато українців, зокрема лемків. Минулого року в самоврядних виборах були випадки, що українці балотувалися від правлячої партії, хоча відомі її погляди на справи нацменшин і на українську тему взагалі…

Розумію, що серед наших людей є такі, які мають відмінні політичні погляди, ніж я. Це особиста справа кожного, не хочу про це дискутувати й не осуджую політичних настроїв членів нашої громади. Я просто хочу сприймати наше сeредовище як одну цілість, без огляду на світогляд. Лише поясню, чому виступаю від виборчого комітету Громадянської коаліції. З огляду на те, що я громадянка Польщі українського походження, почуваюся безпечніше, балотуючись зі списків цього комітету. Вважаю, що нинішні вибори будуть вирішальними. Бо якщо «Право і справедливість» матиме більшість у Сеймі, то зможе обмежувати свободу також у питаннях, які стосуються нацменшин. А прецеденти цього вже є. Наприклад, ця партія хоче вирішувати, хто може працювати журналістом. То чому б їй не приймати рішення, як надавати фінансування меншині?

Ти сказала, що допомагаєш кандидатові, який балотується з першого місця у твоєму окрузі. Не вважаєш, що інколи нас використовують у виборах, знаючи, що ми можемо набрати голоси серед українського електорату?

Можливо. Проте для мене краще, щоб мої голоси дісталися комітету, який мені ближчий, для якого толерантність з огляду на національність чи віровизнання не є проблемою. Я вибрала цю організацію, бо знаю, що члени партій та політичних угрупувань, які ввійшли до Громадянської коаліції, не ділять суспільство за національною, релігійною чи якоюсь іншою приналежністю його членів. Бо всі ми рівні.

Фото надане Ксенею Довгань-Доманською

Поділитися: