РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №7, 2019-02-17
Поетеса Женя Васильківська (1929 р.н.) належить до літературного угрупування української еміграції під назвою «Нью-Йоркська група». Це угрупування виникло вмісті Нью-Йорк і залишалося з 1959 року неформальним об’єднанням українських еміграційних поетів. Свої твори члени Нью-Йоркської групи писали українською мовою в стилі світового модернізму й надавали їм інтелектуальний та елітарний характер. Поети зосереджувалися на естетичній вартості своєї творчості і свідомо уникали суспільних та політичних тем. Це був їхній протест, і деколи реакція на політизованість української літератури в підрадянській Україні. Нью-Йоркська група відрізнялася від творчої еміграції тим, що не створила маніфесту та не мала власної літературної програми. Оскільки її члени були цілком різні в стилях творчості та поглядах, група досягла високого рівня розвитку й видавала свій щорічник «Нові поезії» (1959–1971), щоб згодом друкуватися в щомісячнику «Сучасність» та квартальнику «Світовид».
З 2016 року я займався перекладом збірки найбільш легендарної поетеси Нью-Йоркської групи Жені Васильківської. Легендарної через її єдину збірку «Короткі віддалі», яку вона видала в Нью-Йорку в 1959 році. Нарешті в січні 2019 року я вже можу запрезентувати збірку читачам як двомовне видання «Короткі віддалі/Krótkie dystanse» (Люблін, 2019). Двомовна книга побачила світ у престижному люблінському видавництві «Episteme», її оформила львівська поетеса й художниця Оля Фразе, а за роботою спостерігала сама авторка. Адже вона знає польську мову з дитинства, і її допомога в коректуванні мого перекладу була неоцінима та врахована як важливий елемент видавничої співпраці. Я жартував, коли поетеса дзвонила до мене з Вашингтона, що такий довгий вихід книги підкреслить два ювілеї: 90-річчя від дня народження пані Жені й 60 років від виходу збірки у видавництві Нью-Йоркської групи. На цей жарт пані Женя відповідала, що жодних ювілеїв вона не сприймає.
Під час перекладу збірки народилося літературознавче спостереження, що творчість еміграційної поетеси є культурним надбанням та явищем цілої української літератури. Чому творчість Жені Васильківської можна називати культурним явищем? Можливо, тому що поетеса лишається авторкою єдиної збірки віршів «Короткі віддалі», однак при цьому є відомою поетесою. Вона видала збірку в 1959 році, проте її вірші досі є актуальні й свіжі, неповторні та таємничі.
Женя Васильківська (Євгенія Осгуд) – це українська еміграційна поетеса, літературна критикиня, перекладачка, членкиня літературного угрупування «Нью-Йоркська група».
Народилася 6 січня 1929 року в місті Ковель на Волині в родині відомого українського художника ХІХ ст., який малював козацькі теми в українському малярстві, Сергія Васильківського (1854–1917). У 1944 році переїхала з батьками до міста Лінц в Австрії, де закінчила середню школу. Її дорога на Захід пройшла через Холм і Люблін, але поетеса цього не пам’ятає, бо евакуаційний ешелон поїзда кінця Другої світової війни, яким вона їхала, пройшов через ці міста вночі. У 1951 році родина Васильківських емігрувала з Австрії до Нью-Йорка. У США поетеса закінчила філологічні студії (французьку філологію) у Колумбійському університеті. Захистила докторську дисертацію на тему творчості французького поета Сент-Жона Перса. Працювала політичною консультанткою уряду США у справах Східної Європи, з окремим урахуванням України. Свої поезії друкувала в щорічнику «Нові поезії» (Нью-Йорк, 1961–1962).
Женя Васильківська залишається авторкою єдиної збірки віршів «Kороткі віддалі» (Нью-Йорк, 1959) та книги перекладів твору Жана Ануя «Антігона» (Мюнхен, 1962). Займалася також перекладами англійської, іспанської та французької поезії. Особливо цікавилася творами Жака Превера, Федеріко Гарсіа Лорки, Сент-Жона Перса, Габріели Містраль та Іва Бонфуа.
Успішно займалася літературною критикою, хоча цієї теми не розвинула у своїй творчості. Брала участь у багатьох проектах Нью-Йоркської групи та друкувалася в усіх її антологіях, які виходили протягом тривалого часу, від відомої антології «Координати» (Нью-Йорк, 1969) до авторських антологій про творчість Нью-Йоркської групи Олександра Астаф’єва та Марії Ревакович у 2000-х роках.
Власний поетичний світ Жені Васильківської закривається у збірці віршів «Kороткі віддалі». Це безумовна й болюча історія дитинства, передана мовою вдумливої поезії. У збірці поетеса посилається на природу Волині та звертається до свого українського народу як священного символу. Оспівує річку Турію, історичну Волинь, старовинне місто Ковель, де провела дитячі роки, та апелює до творчості Лесі Українки, адже Колодяжне – садиба Косачів зовсім поруч із Ковелем і Луцьком. Її поезія за допомогою ліричних описів найчастіше заглиблюється в особистий досвід. Поетичний світ Жені Васильківської базується на метафізичному розумінні явищ природи та власних ритмах серця. Поезія авторки нагадує про давню пам’ять і про втрачені краєвиди її рідної України. Поетеса виразно й природньо говорить про тільки їй знайомі символи, але також про родину та еміграцію. Оспівує пороги рідного дому, волинські сходи й заходи сонця, повсякденне рустикальне життя, яке їй закарбувалося з дитинства. Чутливість поетеси спирається на описах деталей, оскільки вони залишаються стимулом до далеких спогадів і є азимутом її серця.
Гортаючи нещодавно завершену й видану книгу Жені Васильківської, я відкриваю вже по-новому її глибоку лірику, її поетичну мудрість і власне польські переклади, над якими я так довго працював.
