Степан Заброварний ■ ІСТОРІЯ ■ №4, 2013-01-27
150-ліття від народження Теофіла Кормоша
Не часто трапляється, щоб одна людина – навіть тоді, коли вона безкінечно віддана громадській справі – протягом свого недовгого життя зробила так багато для загального добра. Саме такою людиною був
д-р Теофіл Кормош, який прожив усього 64 роки, а пам’ять про нього величають збережені пам’ятки громадських будівель у Перемишлі.
Т. Кормош народився 26 січня 1863 р. у священицькій сім’ї в селі Речичанах Городоцького повіту, але дитячі роки провів у Арламівській Волі Мостиського повіту, де його батько був тоді парохом. В науці й розвагах швидко проминули молодечі роки в гімназії та в університеті, вже на 22-му році життя (1885) Т. Кормош завершив навчання на юридичному факультеті Львівського університету, а після кінцевих іспитів відбув судову практику. Перед тим, як відкрив свою адвокатську практику (1892), почав працювати – спочатку в адвокатській канцелярії д-ра Чайківського, а відтак у д-ра Долинського в Перемишлі.
Незалежно від професійної праці, від самого початку перебування в Перемишлі горнувся до громадської діяльності. З природи живий і веселий, любив перебувати й розважатися в молодіжному товаристві, що йому не перешкодило у складенні іспитів на ступінь доктора права (1887). Два роки пізніше, 1889 р., одружився з Олесею Гординською: їхній спільний дім був відкритий для близьких друзів і просто знайомих. Черговим місцем, де Т. Кормош зустрічався зі своїми однодумцями, стало приміщення товариства «Руська бесіда», яке тоді було в руках москвофілів (перемиські русини загалом у своїй більшості сповідували ідеї русофільської течії народного руху, а їхнім провідником від 1874 р. був професор державної гімназії Микола Антоневич, який уже наступного року заснував у Перемишлі «Общество ім. М. Качковського», що ще більше зміцнювало розповсюдження москвофільських ідей).
Перед молодою українською інтеліґенцією в Перемишлі, як і в усій Галичині, постало завдання – розвивати українофільський рух через усвідомлення широких мас населення. Інституціями для здійснення цієї мети мали служити школи, різні культурно-освітні заходи, а також Церква. Саме тоді (1888) до Перемишля прибув д-р Григорій Цеглинський, щоб організувати паралельні українські класи в польській державній гімназії – вони в майбутньому мали перетворитися на окрему українську гімназію. Серед інших першочергових завдань управителя тих класів було заснування бурси для учнів, які переважно походили з навколишніх сіл. Першим діячем, котрий повністю зайнявся цією справою, був не хто інший, а власне д-р Т. Кормош. Його стараннями засновано товариство «Бурса св. о. Николая» в Перемишлі – з метою давати допомогу українській молоді, яка навчалася в місцевих школах. Статут товариства, прийнятий Намісництвом 3 липня 1888 (№39055), передбачав такі форми допомоги: удержання бурси та платного інституту, а також виділення допомоги у грошах або в натурі вбогим учням. Головою товариства обрано Ю. Несторовича, а секретарем – д-ра Т. Кормоша.
Уже першого навчального року (1888/89) відкрито бурсу на вул. Татарській (на т.зв. Новаківці), до якої прийняли 11 учнів. Протягом наступних трьох років (1889/90–1891/92) орендовано будинок о. Григорія Шашкевича на вул. Татарській, де проживало 28 учнів. Щойно 1892 р. закуплено, частково в кредит, будинок на вул. Баштовій, 25 з великим городом. Протягом наступних років доходи товариства зростали завдяки дарункам різних осіб, серед них згаданого о. Г. Шашкевича й о. Костянтина Чеховича (пізніше – єпископа), повітових рад Перемишля і сусідських повітів, Крайового сейму та доходів з концертів гімназійного хору по великих містах Галичини. З допомогою банкових кредитів бурсу розбудували, уже 1898 р. до неї можна було прийняти 82 учнів. Черговим завданням товариства було збудувати платний Гімназійний інститут на тій же вул. Баштовій, 34, який був готовий 1905 р.
«Будівельна» і кредитна діяльність Т. Кормоша не завершилася на цьому, тим більше, що перед українською громадськістю Перемишля для задоволення всіх потреб ставали чергові завдання. Від 1881 р. тягнулася справа заснування Інституту для дівчат і зведення відповідного дому. Перед новою управою, обраною 27 січня 1892 р., яку очолив крилошанин греко-католицької капітули о. К. Чехович, поставлено завдання – чимскоріше спорудити будинок і підготовити організаційно-науковий план діяльності інституту. Другим завданням зайнявся член виділу Г. Цеглинський, він упорався з ним чудово. Були готові плани будівництва й підписано угоду з будівельною фірмою. З юридичною допомогою товариству поспішив д-р Т. Кормош, він же увійшов до складу будівельного комітету як юридичний дорадник. Будівництво розпочалося 1893 р., а через два роки (1895 р.) будинок Руського (потім Українського) інституту для дівчат був готовий.
Немало часу й праці присвятив д-р Т. Кормош іншим українським товариствам, а серед них і Братству ім. св. о. Николая. Він належав до старшини братства, завдяки своїм організаційним здібностям оживив його та зміцнив майновий стан організації. Братство мало змогу надавати вбогим учням грошову допомогу та засновувати школи. На посесії братства, на вул. Тихій (нині – Смольки), 1910 р. зведено будинок для народної школи ім. Шашкевича. Подібно на вул. Стрихарській, біля церкви на Болонні, постала споруда для приміщення українських громадських установ.
Не лише будівельними справами займався д-р. Т. Кормош, він був присутній і діяльний у всіх культурно-освітніх товариствах Перемишля, як-от «Просвіта», Українське педагогічне товариство «Рідна школа». Виїздив на села засновувати читальні «Просвіти», читав доповіді в освітніх та економічних справах. Був членом-засновником співацько-музичного товариства «Боян» і членом управи Музичного інституту ім. Лисенка. Очолював повітові організації «Селянська рада» і «Народна організація».
Та найбільше уваги присвячував розвиткові економічних товариств і організацій, на чому найкраще знався. Він добре розумів роль і значення кредитних установ у ситуації, коли українське село вимагало допомоги в піднесенні господарства і розвитку освіти й культури, а весь час бракувало необхідних коштів. Першою банківсько-кредитною установою, що її д-р Кормош заснував 1894 р., було «Общество взаємного кредиту „Віра” з обмеженою порукою в Перемишлі». Сьогодні може дивувати сама назва «общество», та автор цього проекту свідомо вжив це слово, замість «товариство». Ішлося йому про те, щоб призбирати якомога більше коштів, що могли запевнити не селяни, лише багатші міщани, серед котрих найбільше було маєтних людей саме з москвофільськими поглядами, як Никола Антоневич, сім’ї Черлюнчакевичів та інші.
За прикладом і взірцем «Віри» поставали кредитні установи в інших містах і містечках Галичини. Засновникам допомагав у цій справі виданий Т. Кормошем «Практичний підручник для товариств задаткових…» із взірцевим статутом і практичними порадами. Його іменем і називали ці кооперативи «кормошівками». Сама ж перемиська «Віра», завдяки піклуванню й заходам її творця так зміцнилася, що набула в Перемишлі три будинки й фінансувала будівлі інших господарських товариств, шкіл та культурних установ. Уже 1898 р. з ініціативи д-ра Кормоша, з участю о. А. Захаріясевича та о. І. Липецького була заснована Спілка для господарства і торгівлі в Перемишлі, яку 1911 р. перенесено до Львова. Там, після з’єднання з торговельним відділом товариства «Сільський господар», вона перетворилася на Крайовий союз господарськоторговельних спілок. Протягом багатьох років Т. Кормош виконував функції директора цього кооперативного центру, а відтак – заступника голови наглядової ради, хоч весь час проживав у Перемишлі, а до Львова доїжджав і задержувався, коли було треба, на якийсь час. З його участю була заснована також інша кредитна організація – Крайовий союз кредитовий у Львові (1898), що об’єднував усі «кормошівки».
Черговим заходом у Перемишлі з участю Т. Кормоша було утворення 1900 р. товариства «Народний дім». У цій установі Т. Кормош був тільки членом наглядової ради, але в його руках опинилися всі юридичні й фінансові справи, які він справно вирішував. Завдяки цьому й фінансовій допомозі «Віри» та кредитам з інших банків у швидкому темпі був побудований і 1904 р. освячений величавий на той час будинок Народного дому, де знайшла приміщення низка українських установ і товариств. Автор біографії Т. Кормоша і його сподвижник Денис Коренець писав: «При цій будівлі він витратив чимало своїх власних грошей, часу й здоров’я, бо буквально днював і ночував на тій будові і ні одної верстви цегол не можна було покласти без його відома». У цьому ділі Т. Кормош мав багато помічників, зокрема були серед них проф. Олекса Ярема (автор статуту товариства і касир), його рідний брат о. Омелян Кормош, дир. Г. Цеглинський.
Та на цьому не закінчилася самовіддана праця Т. Кормоша для української громади. Ще 1904 р. з його участю у Львові засновано Крайовий союз ревізійний, що став центром всієї української кооперації в Галичині. Він був причетний також до утворення Товариства взаємних убезпечень «Дністер» у Львові, а при ньому – банку «Дністер». Завдяки старанням Т. Кормоша 1906 р. постала ще одна банківська установа – «Українська щадниця», яка спеціалізувалася в надаванні довготермінових кредитів українським установам, а також фінансувала парцеляцію великих земельних маєтків, допомагаючи селянам довготерміновими кредитами на їхню закупівлю. Перед самою війною Т. Кормоша обрано депутатом до Галицького крайового сейму.
Під час війни в 1914–15 рр. він перебував у Відні, де, зокрема, організував діяльність «Просвіти». У листопаді 1918 р. очолював Українську національну раду в Перемишлі, яка виконувала адміністративні функції в правобережній частині міста до часу зайняття її польськими військами (вночі з 11 на 12 листопада). Після війни він у Перемишлі заснував Повітовий союз українських кооперативів та діяв у багатьох інших українських установах і товариствах.
Д-р Теофіль Кормош помер 26 листопада 1927 р. і був похований на центральному цвинтарі в Перемишлі. Промовляючи над його могилою, Роман Дмоховський сказав такі слова: «Почитати пам’ять мужів, заслужених для народу, є не тільки потребою серця, але також потребою добре відчутого обов’язку, затягненого супроти них довгу вдячності». Тож не забуваймо про тих заслужених мужів, бо вже багато їхніх могил на перемиському цвинтарі безслідно зникло. ■
