Розмовляла Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ 2010-10-19
{mosimage}
Те, що тут робиться для збереження нашої ідентичності, вирізняє нашу школу з-поміж інших, – говорить директор Білобірського комплексу шкіл АНДРІЙ ДРОЗД у розмові з Анною Вінницькою.
За нами перші місяці навчального року, який – особливо для директорів шкіл, де навчаються діти нацменшин, – є нелегким. На жаль, в українських шкіл значно більше проблем, ніж у польських, оскільки наші школи перш за все борються з малою кількістю учнів. Проте, здається, це не єдині проблеми?
-АНДРІЙ ДРОЗД: Для нас, тобто школи без районізації, початок навчального року є дуже важким. Ми ніколи не знаємо, скільки учнів буде вчитися в нашій школі. До нас приходять учні протягом усього року. Цього року найгірша ситуація – у початковій школі, де на сьогодні навчається всього 23 учнів – така кількість утримується вже протягом двох років. Однак я маю надію, що за рік буде на 2-3 учні більше. У гімназії цього року закінчив навчання клас із 14-ти осіб, натомість до першого класу прийшло 7 дітей. Таким чином, зараз у гімназії навчається майже 30 учнів. У ліцеї вчиться 50 учнів і така кількість утримується вже кільканадцять років.
Звичайно, початок навчального року – це насамперед організаційні справи, у тому числі боротьба за відповідний бюджет, оскільки він залежить від кількості учнів. Нагадаю, що за наші школи відповідають два органи самоврядування: початкова школа та гімназія підлягає під ґміну, натомість ліцей – під маршалківське управління. Якщо йдеться про фінансування, то складніше з ним у початковій школі та в гімназії. І все ж, протягом останніх 2-3 років місцева влада нам дуже допомагає, що нас особливо тішить: це показує, що школа потрібна не лише нам, але й місцевій владі, бо ж це наше спільне багатство.
Отже, якщо йдеться про ставлення місцевої влади до початкової школи та гімназії, – зокрема, що стосується фінансування, – то можемо говорити про прихильність?
– Так. Це мені, як директорові, та вчителям дає можливість працювати насамперед без непотрібної напруги, бо, як уже я згадував, гроші йдуть на учня. Тому тішить, що місцева влада при меншій субвенції, яку ми отримуємо у зв’язку з малою кількістю учнів, додатково підтримує і фінансує нашу школу. Це дає надію, що школа існуватиме далі. Також допомагає маршалківське управління, яке виділяє гроші на модернізацію об’єктів (тобто ремонт школи й гуртожитку), на закупівлю необхідних меблів. Більшість заяв, які ми подаємо до маршалківського управління, там розглядають позитивно. Справді, ми не можемо нарікати на брак допомоги: як управління, так і ґміна намагаються підвищувати стандарт школи та гуртожитку, а таким чином полегшити дітям навчання в нашій школі.
Проте постійно бракує грошей на діяльність художніх колективів, зокрема на платню для інструкторів, закупівлю нових костюмів. Місцева влада не виділяє на діяльність цих ансамблів окремих грошей. До речі, небагато є проектів, які б підтримували діяльність художніх ансамблів. Тому колективи втримуються перш за все завдяки громадській праці інструкторів, однак таким шляхом не можна збагачувати їхньої бази. Якщо йдеться про фінансування ансамблів, то найбільшу матеріальну підтримку ми отримуємо від ГУ ОУП. Натомість місцева влада фінансово допомагає, зокрема, під час виїздів на окремі концерти (доплачує до поїздки).
Протягом багатьох років дирекція школи висуває різні пропозиції. Вони адресовані насамперед тим батькам, які не посилають дітей до Білого Бору. Здається, що нарешті можемо говорити про мале зрушення, оскільки до школи поступила дитина з Мєндзибожа – села, яке досить довго не посилало дітей до Білого Бору.
– Був потрібний час для того, щоб батьки нарешті дозріли до такого рішення. Після довгої неприсутності нарешті в нашій школі маємо учня з Мєндзибожа та Бжезя. Сьогодні і батьки, і діти задоволені таким рішенням, тому думаю, що з кожним роком у нас буде збільшуватися кількість учнів із цих місцевостей: а там їх чимало.
Які сьогодні найбільші проблеми стоять перед школою?
– При сьогоднішньому демографічному спаді та економічній кризі в державі найгіршою є непевність – що настане за рік, зокрема після самоврядних виборів? Крім того, чи кількість учнів, які навчаються в нашій школі, буде збільшуватися? Нарешті: чи зміниться свідомість наших батьків, які постійно задумуються, віддавати чи ні своїх дітей до нашої школи? Чи далі батьки трактуватимуть нашу школу як “крайність” – коли дитину не приймуть до “кращої” школи, щойно тоді посилають її до Білого Бору. Тому закликаю: посилайте своїх дітей до нашої школи, оскільки рівень навчання в ній високий! Підтвердженням високого рівня навчання є те, що наші учні згодом вступають у вищі навчальні заклади. Крім цього, сам процес навчання – як дидактичний, так і виховний – і те, що ми робимо для збереження нашої ідентичності, вирізняє нашу школу з поміж інших. У польській школі дитина не здобуде таких широких знань про Україну та Польщу, як у нас.
“Наше слово” №43, 24 жовтня 2010 року {moscomment}
