Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №34, 2019-08-25

«Закриваю очі й чую церковний спів, бачу кольори – я немов увійшла в ікону. У греко-католицькій церкві в Білому Борі виникає відчуття, що перебуваємо в іншій дійсності. Немов зустрічаємося тут із вічністю. Опиняємося поза часом», – так два роки тому казала Кристина Черні, мистецтвознавиця й дослідниця творчості Юрія Новосільського, під час відкриття виставки «Простір Бога за Юрієм Новосільським» у Щецінку. 25 липня церкву Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі внесено до реєстру архітектурних пам’яток.

Юрій Новосільський у листі до Ришарда Пшибильського, визначного польського есеїста й історика польської та російської літератури, писав: «Я тепер мало малюю, бо перетворився в архітектора. Вибудував я на Західному Помор’ї церкву. Реалізована вона докладно згідно з моїм проектом. (…) Це темний інтер’єр, бо вікна малі, джерело світла невидиме, приховане за карнизом, щоб запалені свічка або лампочка мали своє значення. Фасад має бути другим іконостасом, бо раз на рік, на Різдво Пресвятої Богородиці, прибуває там багато людей, і треба відправляти назовні. (…) Реалізація цього проекту є насолодою моєї старості й немовби підсумуванням мого мистецького життя. Загалом, це до певної міри синтез протестантської простоти і старохристиянської традиції» (щомісячник «Знак», № 7–8 за 2008 рік.). У відповідь Ришард Пшибильський написав: «Велике враження зробив на мене знімок, на якому видно не стільки деталі брили, скільки саме існування церкви. Стоїть вона на землі, яка насправді є пустелею під цим предивним небом країв уже північних, з нечувано блідою, майже завмираючою блакиттю. Увійшла в пронизливий смуток, проте є. Почала існувати. Думаю, що в ясний, сонячний день, коли з’являться вірні, забудуть про своє вигнання, про яке мусить їм нагадувати цей пронизливий пейзаж, перемінений святинею (…)».

Кристина Черні є авторкою біографії Новосільського «Кажан у храмі. Біографія Юрія Новосільського». У розмові зізналася: попри те що вона – мистецтвознавець і, можливо, картини повинні бути для неї важливішими, ніж слово, знайомство з Юрієм Новосільським почалося з його текстів та есе про теологію й сакральне мистецтво, а також з «Розмов з Єжим Новосільським» Збіґнєва Подґурца (книжка є записом розмов Є. Новосільського з З. Подґурцом, журналістом та відомим знавцем російської культури).

«Тексти настільки захопили мене, що Юрія Новосільського завжди буду сприймати насамперед через призму теології: для мене Новосільський є передусім «малюючим теологом», а не художником, який має релігійні зацікавлення. Можливо, тому найбільше цікавить мене його сакральна творчість. Можна почути, що Новосільський з’єднує Схід зі Заходом, однак, по-моєму, більш коректним було б сказати, що митець з’єднав Початок із Кінцем, тобто ранньохристиянське мистецтво візантійської традиції з авангардною. У творчості Новосільського ми бачимо прості форми, поєднання традиції вживання кольорів, притаманної XX ст. і першим вікам християнства. Новосільський завжди повторював, що нам потрібно повертатися до джерел, що ікона належить і римо-, і греко-католицькій, і православній церквам, оскільки до розколу всі ми були єдині, тож треба до цього вертатися», – сказала два роки тому в Щецінку Кристина Черні. І прикладом такої єдності є білобірська святиня.

Розмова з о. Маріушем ДМИТЕРКОМ – парохом
греко-католицької парафії у Білому Борі, храм якої 25 липня
внесено до реєстру архітектурних пам’яток.

Кожен, хто мав можливість побувати в греко-католицькій церкві в Білому Борі, вражений її красою, а все завдяки старанням видатного митця українського походження Юрія Новосільського, який запроектував та розмалював цю споруду. Яке це відчуття – бути парохом у такій святині?

Я гордий, що можу бути тут парохом, кожного дня відчувати велич як самої споруди, так і особи творця, видатного митця та іконописця, с. п. Юрія Новосільського. У співпраці з архітектором Богданом Котарбою він зробив щось надзвичайне – запроектував церкву. Ті, хто не обізнаний із християнською символікою, думають, що святиня сучасна та не пов’язана з жодною традицією. Натомість, якщо заглибимося в концепцію спорудження церкви, яку майже 30 років тому запропонував українцям Помор’я Юрій Новосільський, стає зрозуміло, що перед нами святиня, яка своєю архітектурою нагадує древні базиліки Царгороду IV–V ст., а також святині Сирії і Месопотамії.
Справді, я почуваюся вирізненим, маючи можливість бути парохом у білобірській святині й спасатися тут разом зі своїми вірними. Кожного дня відчуваю велич генія, який пропонує щось надзвичайне, до чого ми, українці, також дозрівали. Сьогодні євангельське вчення про спасіння та освячення відбувається в мурах святині, яка дихає древньою Візантією чи Сирією та Месопотамією. Почуваєшся маленьким камінчиком у величній споруді, частиною традиції, яка передається нам із древніх часів.
Тому особливий поклін тодішньому парохові, о. Йосифові Улицькому, який разом зі своїми парафіянами прийняв рішення про те, аби білобірську церкву запроектував саме професор Юрій Новосільський. Отець Йосиф Улицький уже тоді мав далекоглядне уявлення, що святиня навіть у такому невеличкому містечку, як Білий Бір, може стати особливим та водночас єдиним Божим місцем у масштабі цілого світу. Завдяки цьому маємо в Білому Борі особливий сакральний простір, де люди можуть відчути водночас простоту й велич, наближатися через них до Бога й самим освячуватися.

В інтер’єрі церкви переважають три кольори: темно-зелені стіни й стелі, білі перегородки та червоні дверні коробки. Іконостас містить тільки три ікони: розп’яття над царськими вратами, Христос і Діва Марія. У центрі храму знаходиться червоний тетрапод. Можливо, тому дехто сприймає церкву насамперед як сучасну святиню, а вона несе глибоку символіку, про яку Ви казали.

Таким чином митець хотів насамперед передати специфіку древніх храмів, які на той час відрізнялися більшою аскетичністю, ніж сучасні. Тоді теж не настільки розвинутою була іконографічна традиція: візантійську традицію та її пізніші впливи на Сході нині ми бачимо в помпезних і багатих храмах України та Сходу. Натомість митець хотів показати древній храм, який вже у IV–V ст. архітектонічно розподілявся на три частини: притвор, храм вірних та святилище. Саме через аскетизм нинішньої святині ми можемо відчути характер перших церков. Адже тоді ще не було іконостасів, а лише розбудовані поодинокі ікони, які християни творили, щоб прославляти божество віри й наближатися до Господа Бога.
У білобірській церкві, на стелі, на білому тлі маємо ще одну ікону: Великого Христа Пантократора Володаря світу, який споглядає на нас із висот. Храм запроектований у темній тональності, що відображає характер нашого земного життя: ми йдемо наче через темряву, долаючи страждання та людські обмеження. Але водночас прямуємо до світла в кінці нашої мандрівки, яким є Христос. Наближаємося до нього протягом усього свого життя.

Нині білобірська церква – це також місце, навколо якого відбувається культурне життя.

Звичайно, головним призначенням церкви є молитовне й літургійне життя. Тому кожного разу кажу туристам чи митцям, які відвідують наш храм, що це – не церква-музей чи, як казав проф. Юрій Новосільський, церква-ікона, яку треба тільки оглядати та захоплюватися нею. Святиня насамперед живе своїм літургійним та парафіяльним життям, вона омолена й освячена.
Однак крім літургійного виміру, який, звичайно, ідентифікує й оживляє простір цієї святині, особливим виразом прослави Бога є також різноманітність заходів культурно-мистецького характеру. Містицизм та атмосфера моління особливо відчуваються увечері, коли у святині напередодні храмового празника Різдва Пресвятої Богородиці кожного року відбуваються концерти духовної музики. Кожні два роки у святині проходить також Польсько-українське колядування. З огляду на акустичні якості у церкві проводяться звукозаписи. Наприклад, у листопаді минулого року тут записував свої співи чоловічий хор «Журавлі». У 2014 році завдяки тодішньому пароху о. Петру Барану компакт-диск з колядками та щедрівками записав наш парафіяльний хор, а в 2013 р. хор «Тисячоліття». У 2009 році колядки та щедрівки записала молодь з Мендзибожа. Ще раніше, у 1999 році, тодішній парох, о. Мойсей Дрозд зі своїм хором «Синтагма» записав у святині Літургію св. Івана Золотоустого. Слухаючи цю Літургію чи взагалі церковну музику, відчувається, що ці піснеспіви «із нутра білобірського храму» відрізняються особливою чистотою й непорочністю. Виникає відчуття, що музика справді торкається нашого серця та з нами перебуває Господь Бог.

Розмовляла Анна ВІННИЦЬКА

Фото Ярослава Бреліка

Поділитися: