(пл), (гс) ■ ГРОМАДА ■ 2011-03-02
–д- р габ. Василь Назарук, керівник кафедри україністики Варшавського університету:
Самосвідомість є вагомою частиною особистості кожної людини. Це почуття приналежності до певної культури, усвідомлення, якого вона роду, що дає впевненість у праці й житті. Людина тоді не відірвана від ґрунту. Отже, свідомість вкорінення й приналежності до певної групи дає стабільність у людському житті, у діях.
Крім цього, є прагматичний вимір почуття ідентичності: національні меншини мають у Європі певні права, зокрема право на плекання самосвідомості, а за цим іде конкретна матеріальна підтримка. Отже, варто бути собою – бо тоді тебе цінують, як окрему особистість, як окрему націю і ти стаєш партнером культурного обміну. Сходячи на польський ґрунт: варто декларувати свою приналежність до української громади, бо тоді влада демократичної Польщі враховуватиме наші потреби – проте в залежності від того, чи нас є 30 тис., чи 300 тис., сума змінуюватиметься. Отже, внесок у розвиток і збереження культури національних меншин буде відповідно адекватний до потреб, бо Польща визнала перед Європою свою готовість сприяти зберіганню й розвиткові національних меншин, які складають мозаїку мультикультуралізму Європи.
На жаль, рахівники не виявили під час попереднього перепису населення ані необхідного рівня вмінь, ані доброї волі, ані – коротко кажучи – сумлінності. Можу подати приклад моєї родини на Підляшші: рахівник взагалі про національність її не питав. Тому довелося наполягати на тому, щоб було написано – “українці”. Тимчасом рахівник сам собі у хаті заповнював бланки автоматично, мовляв – як живуть у Польщі, то певно, поляки.
А в Інтернеті кожен може подбати про себе і вписати те, що вважає необхідним згідно з внутрішнім почуванням і волею. Ніхто не переслідує меншини, немає причини приховуватися, бо виявлення, хто ти такий – не загрожує, а навпаки, збуджує зацікавленість. Хоч стереотипи, звичайно, надалі працюють – і треба було б ще багато зробити в цій сфері, зменшити упередженість до відмінної чи то релігії, чи то національного походження. Важливо, щоб ми були собою, бо це цінується у світі! (пл)
–Остап Лапський, поет:
У мене – особисте ставлення до національного питання. Я пройшов складний шлях свого становлення – і переконувати нікого не збираюся. Насамперед переконую самого себе і доходжу до висновку, що народився українцем і доведеться таким, дай Боже, ще довший час побути на цій землі. Усі дискурси про національність чи про мовні питання мене не хвилюють. Я виходжу з особистої точки зору: ким я є, хто я є і я це дедалі краще знаю. Це знання постійно наростає і йде в напрямку ствердження своєї ідентичності. Звичайно, хотілося б, щоб більшість нас у Польщі назвала себе українцями, але розумію також позицію людей, котрі мають застереження до самовияву свого національного походження. Так склалася історія. Разом зі своєю українською самосвідомістю я відчуваю себе громадянином Польщі і багато чого особисто завдячую цьому громадянству. Доля склалась такою, що ніколи в нас не було своєї української держави і весь час доводилося бути на “папері” чиємусь, а не своєму. Однак я зберіг себе попри всі труднощі – це найважливіше. Я не дивився, чи хтось біля мене також себе зберігає і виходить цілим з цієї баталії: я дивився і надалі дивлюся на те, що я можу зробити в цьому плані і таким чином опосередковано вплинути на інших. Хоч тут також великих надій не покладаю, бо знаю, що в кожного свій шлях, дорога широка. Знаю також, що без рідної мови мене не було б таким, яким я є. До семи років я виховувався виключно на “рідному язиці”, він залишається попри всі перипетії, які пройшла моя сім’я. Я застеріг собі право бути тим, ким був до 7-ми років. Те, що надто не переживаю тих проблем, можливо, пов’язане з віком. Можливо, й досвід вплинув на те, що вважаю, що не треба аж так запалюватися в наші часи ґлобалізації, всякої інтернаціоналізації, полонізації, асиміляції – треба бути менш догматичним, а більше людиною. Дивитися в простір, але не занадто далеко – я не люблю по космосах шлятися. (гс)
“Наше слово” №10, 6 березня 2011 року {moscomment}
