(пл) ■ ГРОМАДА ■ 2011-05-13
Борис Лайкіш, координатор з Кракова
Вперше разом із місцевим гуртком ОУП ми після Служби Божої організували зустріч, міні-концерт, на якому інформували про перепис – яка його формула, чому нам необхідно записатися самому. Потім роздали летючки, розвісили афіші в місцях, де зустрічаються українці – при церкві, університетах, але і клубах, які популярні серед українців. Уже допомагали переписатися, але будемо також телефонувати і договорюватися в хатах. Чергуємо в четверги і п’ятниці при церкві. Молодим, студентам не треба пояснювати, як і чому треба переписатися, але тут багато людей старшого покоління та заробітчан з України, до них і хочемо дотерти.
Іван Мацинський, волонтер у Ґданську
Ми допомагаємо переписуватися в місцевій домівці. Кожен бере свій комп’ютер і щонеділі після Служби Божої чергуємо – от-так, по півтори години. Поки що не було багато охочих, бо більшість переписалися самі. Переважно приходять старші, самотні люди. Я допоміг уже понад 10 особам, не рахуючи своєї сім’ї, яку переписав на Великдень. Перепис не охоплює 100% суспільства і рахівники далеко не до кожного прийдуть, тому, якщо не перепишешся сам, то ніхто й не дізнається, скільки насправді є в Польщі українців. А від цього багато залежить, між іншим, фінансування культурних та суспільних заходів.
Анна Феснак, волонтер у Поздячі
Через тиждень-два думаю їхати до Ярослава. Там в околичних селах, тобто у Ветлині, Лазах, Кобильниці, допомагатиму переписуватися. Саме тоді в мене буде можливість скористатися автомобілем – і завдяки цьому я з товаришем буду зручніше і скоріше переміщатися по селах. У Поздячі є кільканадцять українських сімей. Думаю, що праця піде скоро. Поки що я розповсюдила інформацію, щоб усі знали: є можливість скористатися допомогою волонтера, який допоможе в самопереписі. Бачу,люди позитивно до цього ставляться.
Мирослав Дрозд, волонтер у Кентшині
Я вже трохи поїздив по селах і відвідав частину хат. Зазвичай допомагаю переписатися в приміщенні під церквою. Став у пригоді вже близько 140 особам. Трапляється, що хтось питає: “А навіщо то?” Відповідь проста: ми не можемо приховувати, хто ми є, а навіть зобов’язані перед своїми предками визнати це. До того ж, коли самі не перепишемося, то нас за національністю “допишуть” до загалу 99% населення. Частина переписалися самі, але знаю, що в попередньому переписі записалося 1000 українців у повіті. Тому ще буду ходити й питати, чи треба допомогти комусь у самопереписі.
“Наше слово” №20, 15 травня 2011 року {moscomment}
