На Прикарпатті відбувся VI Фольклорно-етнографічний фестиваль “Кличе Зелена неділя”.

Свято розпочинається в невеличкому райцентрі Рожнятові. Там – ще зранку музика, сльози спогадів і радість зустрічей. Сотнями – малеча, онуки й правнуки тих, кого колись забрали з рідної землі та вивезли в невідоме. Традиційний хліб-сіль – для гостей зі Львівщини, Тернопільщини, Одеси, Житомира, Києва, Закарпаття, Івано-Франківщини і багатьох міст Польщі та США. Найщиріші вітання – для представників Генерального консульства Польщі у Львові. Попереду – молоді люди з емблемою свята. Ідуть під звуки оркестру до пам’ятника Тарасові Шевченку. Промов небагато: та й що тут говорити?

– Проводячи вшосте цей фестиваль, ми хотіли показати відродження лемків, яких прийняла наша земля, яким допомагали наші рідні, – розповідає член організаційного комітету фестивалю Анатолій Дирів. – Тепер без них – сильних, мужніх, наполегливих – нам важко уявити своє існування. Вони дуже згуртовані, освічені, дещо вперті, тому завжди добиваються свого. А полишили ж удома все! З кількома речами їхали в незнані їм краї.

Раніше лемківський фестиваль організовано в Галицькому й Калуському районах Івано-Франківщини, двічі в Польщі, але тепер, уже другий раз, – на Рожнятівщині. На широкому співочому полі – велика сцена. Довкола – десятки народних майстрів. А що вже людей поприходило! Проте увага всіх прикута до величезної ватри, запалення якої стало черговим рекордом України. Дрова – завдовжки 15 метрів 27 сантиметрів. Величезні дерева хвойних порід привезли з сусіднього селища Брошнева, з тамтешнього лісгоспу. На вершині рекордного вогнища – зелена ялинка, як символ літа, символ відродження лемківської та бойківської культури. Зі смолоскипом до ватри підходить господар й організатор свята Юрій Марканич, голова Міжреґіонального лемківського товариства “Бескидське земляцтво”, член президії Світової федерації українських лемківських об’єднань та колеґії всеукраїнського товариства “Лемківщина”. Тихо проказує молитву – і запалює ватру. Кілька хвилин у небо густими клубками іде лише дим, а згодом рекордна ватра розгоряється, пломеніє. Полум’я обіймає стовбури. Потріскує дерево. На очах у присутніх – сльози: в кого від радості, в кого – просто від диму.
– У селі Рівні Рожнятівського району зафіксована найбільша ватра в Україні, маємо рекорд, я вітаю вас! – констатує представниця “Книги рекордів України” Ганна Крисюк.
На святі виступали 56 колективів. Були теж відомі лемківські співачки Анничка Чеберинчик та Юлія Дошна.
– Ватра для кожного лемка – святе. Як рідна хижа, як мамичка з няньом, як хліб святий, як молитва та рідні гори, – каже Ю. Дошна, мрійливо споглядаючи, як зринає полум’я в небо. – Хочеться вірити, що з вогню всіх сердець присутніх на ватрі лемків, їхніх нащадків, рідних, друзів та всіх гостей має відродитися наш етнос. І дивлячись на це полум’я, сотні депортованих, нині вже поважних панів та пань, згадують про такі огниська вдома.
Пані Юлія – щаслива: адже вона зосталася на рідній землі, може черпати з неї силу, наснагу. Радіє, що веде дитячий український колектив “Веретено”, який знають у Польщі, в Україні та поза їхніми межами.
– Навчити лемків з України автентичного співу, – зауважує мисткиня, – важко, адже вони не розуміють, що інакше живеться на землі їхніх предків. Тут, на фестивалі, я почула багато естрадної музики. І це добре, але це щось інше. Співали автентично, по-лемківськи, лише хори.
Уже другий раз на запрошення організатора фестивалю приїхала в Рівню делеґація з польської Ветлини.
– За десять кілометрів від нашого села є родинне гніздо Ю. Марканича. Він часто туди приїжджає, – мовить керівник Товариства розвитку Ветлини й околиць Алекс Вуйцик. – Співпрацюємо з ним недавно, але вже підписали угоду між нашими організаціями. Угода дала свої плоди, тому хочемо запросити на відкриття історичної стежки по трьох селах ґміни Тисна: Луг, Явірець та Завій. Нині їх уже нема. Проте історичні стежки промарковані, на спеціальних вказівниках позначено, де стояла церква, хати, як дійти до кладовища. А ще ми написали проект на спорудження бойківської садиби ХІХ ст. у Ветлині. Там буде музей і мистецька зала. Частково це профінансує Євросоюз. Чекаємо на результат конкурсу.
Тим часом на завершення свята зі своєрідним закликом-молитвою до Бога звертаються вертаються всі лемки, просять здоров’я, сил та відродження етносу. А ватра спалить усе зле та лихе, освітить прийдешні дні.

“Наше слово” №29, 15 липня 2012 року {moscomment}