У публікації зібрана інформація не про всі польські маєтки в Україні. Автор путівника стверджує, що навіть буде радий, коли йому ще щось підкажуть або хтось інший зробить своєрідне відкриття. Адже видання не є енциклопедичним.

– Я подорожую з дитинства, тому моє зацікавлення пам’ятками – звичне й зрозуміле. Мої батьки, ще коли я був зовсім маленьким, купили авто, я їздив з ними всюди. А з 1992 р. я виїжджав у подорожі цілеспрямовано. Працю над двотомником я розпочав 2009 р. І працював активно 2,5 року. Вже навіть тоді, коли книжку віддав до друку, щось постійно пригадував, їздив за 300-400 км, аби зробити ще якісь світлини пам’яток, – розповідає автор про роботу над своїми публікаціями. – У всіх місцях, про які написано в новинці, я побував. Адже писати путівник вдома та компілюючи інформацію з Інтернету – неприпустимо, – підкреслює мандрівник.

У першому томі дилогії написано про польську фортифікаційну та резиденційну архітектуру на українських землях від доби Середньовіччя до ІІ пол. ХVІІІ ст. У другій – від доби класицизму до початку ХХ ст. Парадоксальна ситуація, але деякі замки площею 200–300 м² можна купити за… 50 тисяч гривень. Поки що на продаж виставлено ті приміщення, яких немає в переліку пам’яток України. Якби вони опинилися в такому списку то, за законом, продавати чи приватизувати їх було б заборонено. Так, один з таких “дешевих” замків, за словами Антонюка, є біля траси Хмельницький-Кам’янець-Подільський. Проте більшість польських резиденцій в Україні були знищені під час Першої та Другої світових воєн.
Тепер будівлі польських магнатів – у жахливому стані, у багатьох за часів радянської влади містилися лікарні, школи, клуби, склади. Тому приміщення перебудовувалися, предмети інтер’єру або були знищені, або їх порозкрадали. Та що там предмети інтер’єру – місцеві жителі й досі цуплять добротне каміння на свої обійстя. Часом замки купують українські та закордонні бізнесмени й перебудовують їх. Звісно, ідеальним варіантом для замків та палаців було б відкриття в них музеїв. Але випадки такого використання польських будинків – можна на пальцях перелічити. Нині найкраща ситуація з польськими пам’ятками в Тернопільській області. Там створено державний заповідник “Замки Тернопілля” з центром у Збаражі. Проте польських резиденцій та замків найбільше на Хмельниччині, їх там є 73. На другому місці за кількістю – Вінниччина, а далі – Львівщина.
Метою написання путівника було не лише подання історичної інформації про замки, але й показ того, що в них є сьогодні, кому вони належать і які перспективи їхнього відродження та розвитку. Щоб достеменно дізнатися, що це за пам’ятка в тому чи іншому селі та сфотографувати палац, а часом, на жаль, і руїни, Д. Антонюк подеколи мусив удаватися до хитрощів. Він їздив по Україні у вітер і сніг, у дощ та спеку. Багато читав історичної літератури, працював в архівах. Багато інформації надали йому місцеві краєзнавці та жителі різних міст, сіл, селищ і містечок. До речі, це не перші путівники цього автора. Раніше він написав книжки про архітектурні пам’ятки Вінниччини, Житомирщини та Полтавщини.

“Наше слово” №16, 15 квітня 2012 року {moscomment}