Людмила Лабович ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №21, 2020-05-24

Розмова з головою Союзу українців Підляшшя Мирославом Степанюком.

З червня минулого року керівником Союзу українців Підляшшя став д-р Мирослав Степанюк, багатолітній український активіст, колишній директор Біловезького національного парку, засновник і голова товариства «Спадщина Підляшшя». Він розповідає про свої плани та труднощі у роботі організації підляських українців під час пандемії коронавірусу.

Майже рік тому ти став головою Союзу українців Підляшшя. Були нові плани щодо змін, однак у зв’язку з коронавірусом багато намірів слід було відкласти.

На самому початку мені здавалося, що найважливішим є розширення нашої діяльності. Союз українців Підляшшя, крім видання двомісячника «Над Бугом і Нарвою» та реалізації проекту, пов’язаного з підготовкою радіопередач «Українське слово» в Радіо Ортодоксія, веде роботу передусім у двох напрямках. Це – організація культурних акцій, які проходять циклічно вже понад 20 років, а також заходів, спрямованих до дітей і молоді, які вчаться української мови як рідної. Це два головні аспекти нашої активності, орієнтовані лише на частину підляшан.

З посиленням діяльності пов’язана більша залученість охочих, розвиток волонтерства. Робота з людьми вимагає підготовки та певної стратегії, яка дозволить стабільно працювати, вчити інших як діяти на користь нашої громади. Неповний рік – це замало, щоб мати результати та говорити про успіхи.

Я вже давно кажу, що ми повинні розбудовувати структури нашої організації в терені, у селах, подалі від Більська. Там є люди, які пробують щось організувати, ми з ними співпрацюємо, але їх замало, і вони не завжди можуть багато зробити. Проведенню усіх наших заходів завдячуємо невеликій групі активістів, так що тема пошуку нових людей завжди актуальна.

Одним із напрямків Союзу українців Підляшшя є медійна діяльність. На твою думку, тут нам потрібні якісь зміни?

Медіа – це для нас важлива справа. Ми маємо двомісячник «Над Бугом і Нарвою», є програми «Українська думка» в Радіо Білосток і «Українське слово» в Радіо Ортодоксія, є також телепередачі «Український перегляд» в Телебаченні Білосток. Але існує проблема – вже багато років наші українські медіа практично не змінюються та залишаються у такому ж вигляді, як і 20 років тому. Однак, часи помінялися, виросло молоде покоління, яке потребує чогось зовсім нового. Це має бути не традиційна газета або недовга передача на радіо чи телебаченні, а щось інше.

Думаю, на додачу до того, що ми вже робимо, маємо запропонувати новий медійний продукт для молоді, наприклад, онлайн-передачі. Щоб почати їх випускати, нам потрібен великий інтернет-портал, який об’єднає всі існуючі на Підляшші українські медіа, а окрім того започаткує щось зовсім нове, що буде цікавим для молодих людей.

На такому інтернет-порталі може бути різний контент: статті, новини, фотографії, короткі відео, подкасти, радіо- та телерепортажі. Щоб такий проект запустити і потім підтримувати, потрібно більше працівників і коштів. Це для нас великий виклик.

Нещодавно ми подали до Національного інституту свободи (Narodowy Instytut Wolności) проект щодо створення інтернет-порталу українців Підляшшя, однак невідомо, чи буде він підтриманий. Проте ідея є, треба почати її реалізовувати.

Для існування організації необхідна певна матеріальна база. Варто сказати, що Союз українців Підляшшя нещодавно поміняв свій офіс на більший.

Так, щоб активно діяти, нам потрібне матеріальне забезпечення, відповідні приміщення. Ми мали свій невеликий офіс, але він не був широко доступним, з огляду хоча б на те, що в Союзі немає людей, які працюють у штаті. Ми вирішили, що це треба поміняти, зробити так, щоб в офісі відбувалися різні зустрічі, щоб до нас могли приходити люди.

Насправді у нас є місця, де ми можемо зустрічатися, в організаціях, з якими співпрацюємо, наприклад, скансен у Козликах, але туди не дуже зручно добиратися. Нам потрібне місце,  до якого можна легше дістатися, воно повинно бути в Більську, де розташований центр нашого організаційного життя.

На початку року нам вдалося перейти до нового більшого офісу в Більську. На жаль, ми не встигли в ньому нормально розміститися та розпочати працювати, бо почалася пандемія.

Яким чином пандемія вплинула на активність Союзу українців Підляшшя? Це ж не тільки обмеження у роботі офісу.

У цьому році важко було почати звичну діяльність, бо пандемія коронавірусу хутко «підрізала нам крила». Не вдалося реалізувати заходи в рамках проектів, фінансованих Міністерством внутрішніх справ і адміністрації. Йдеться передусім про два із них: декламаторський конкурс для дітей і молоді «Українське слово», а також конкурс української пісні «З підляської криниці». Прикро, але треба було зупинити записи на ці події.

Хочу підкреслити, що багато наших проектів пов’язані з роботою з дітьми і молоддю, які вчаться української мови. На жаль, зараз школи закриті, а це дуже велика перешкода, яка не дозволяє реалізовувати нам те, що ми робили упродовж останніх кільканадцяти років. Не знаємо, чим це закінчиться, бо ситуація непевна. Невідомо, як буде восени, можливо, дистанційне навчання буде продовжуватися й після літніх канікул. Це змушує нас задуматися, в який бік розвивати роботу з дітьми і молоддю.

Сьогодні під знаком запитання всі наші масові заходи, насамперед «На Івана, на Купала», що проходить у середині липня в Дубичах-Церковних. Вже зрозуміло, що ця подія не відбудеться, тому що зараз ми не можемо вжити жодних конкретних організаційних кроків. Чи пройдуть всі інші заходи, заплановані на осінь, – теж не знаємо.

Майже рік тому, коли мене обрали головою Союзу українців Підляшшя, я мав певні плани, однак тепер ми всі перебуваємо в ситуації обмеженості. Не маємо навіть можливості нормально працювати з Головною управою, тому що не можемо зустрічатися. Ми весь час у контакті, проводимо відеоконференції, обговорюємо певні справи. Однак, віддалена робота не завжди дозволяє вирішити всі питання, підготуватися організаційно до якоїсь події, бо це вимагає особистих зустрічей.

Неможливість реалізації проектів – це одне, інша справа – питання коштів, які Союз отримав на окремі завдання.

Треба підкреслити, що складна ситуація торкається не лише нас, національних меншин, але усіх громадських організацій. Сподіваємося, що установи, які нас фінансують, насамперед Міністерство внутрішніх справ і адміністрації, будуть нам сприяти і дозволять перекинути гроші з одних завдань на інші, наприклад, на закупівлю обладнання, якого нам бракує. Маємо надію, що можна буде просто робити інші речі у рамках запланованих проектів: видати публікацію, альбом, записати платівку, чи навіть спрямувати кошти на інші проекти (наприклад, такі, що міністерство не підтримало) або на наступний рік.

Як нам далі працювати під час пандемії?

Треба так запланувати наші дії, щоб вони не вимагали широких соціальних контактів. Зараз ми це обговорюємо під час відеоконференцій з Головною управою. Однак, навіть якщо ситуація з коронавірусом покращиться, це не означає, що люди не будуть боятися вийти зі своїх домівок і взяти участь у наших заходах як учасники чи співорганізатори.

Будемо вести переговори з міністерством, хоча тут, маю надію, не залишимося самі. Між нами, організаціями національних меншин, повинна бути співпраця, а певні речі ми повинні робити разом.

Думаю, що з цієї ситуації ми повинні винести урок. Наша організація була не дуже добре підготовлена, проте зараз ми можемо підучитися та подумати, як діяти у наступні роки. Ситуація примушує нас користуватися сучасними технологіями, тож ми повинні цьому вчитися, застосовувати це у нашій роботі не лише тепер, але й у майбутньому.

Фото авторки статті

Поділитися: