Володислав Грабан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №4, 2020-01-26

Поворот

Серед темной ночы ясьніли сьвітла далекой і блиской забудовы – то приближали, то оддаляли ся од шырокой і простой дорогы. Замкнений в бляшаній шоферці вантажной автомашыны малий хлопец всмотрював ся в миготливы сьвітла ночы, втуляв ся до мамы, але цєкавіст што за вікнами не давала му вснути. Авто гуркотало в єднаковим ритмі і пожерало ясно освічену встужку дорогы – влекло за собом накрыту брезентом причепу.

хыжа Олены і Володислава Грабанів в Волівци

Миняли довгы нічны годины, змучений хлопец вснув. Рано до теплой шоферкы машыны засьвітили першы проміня сонця, гуркот мотора ставал ся штораз голоснійший, менш ритмічний, а за вікнами показували ся штораз частійше высокы горы. Дорога вила ся помедже лісами то зас падала в глубоку долину, переходила над спіненом водом гірскых потоків. Хлопец рухливо позерав в глубину рікы, дивил ся на білы гривы поспішной воды. Iхали штораз вільнійше і штораз выжше. При каменистых дорогах вырастали невеликы хыжы з віконцями, што смотрили до дорогы, такы іншы як знав з дітиньства, без сліду червеной цеглы. Хлопцю здавало ся, же авто заіхало в дивну казкову краіну.

Берегы спинали ся над высокы стріхы хыж, накрытых соломом або деревяныма ґонтами, з якых димила в раннім сонци біла пара. А може то з коминів, што ледво вырастали над стріхы, ишов дым. Зелена трава і зелене кряча малювало ся сочысто на тлі синіх лісів і блакіту неба. Мама погладила голову хлопця і повіла: юж зме дома. На подвірю, што замыкало ся в квадратну площу, помедже старом і новом хыжом, стояв мужчына. Ледво што затримало ся авто, а він вхопил хлопця на своі рукы і міцно притулив до себе. Тато! – закричав хлопец – юж зме дома! Отворили ся шырокы двері сіни. Там зносили свій добыток люде, якы повернули з далекого выгнаня, з землі, котрой не змогли приняти за свою.

Хыжа

Хыжа з высоком соломяном стріхом, над яком што рано дымил комин, то іх хыжа. Хлопец облітувал єй довкола кождого дня. Выходив на высокій стрих што звали го бантом або подом, і зазерав як сонце пущат своі золоты стрілы через порозсыханы дощкы щыту, што підтримувал каленицю. Было там дуже місця для духів, якы здавало ся вызерают з-за крікви і комина, а найбарже вечером, коли сонце зачервеніло небо над Маґуром і затігало чорну завісу ночы.

В тот час, в теплій середині хыжы сьвітила лямпа, тріскали в пецу розпалены дровна, а по хыжы розносив ся запах вечери – было приємно і безпечно. Хлопец не знав, же хыжу дідів дарувала татови його тета, яка выіхала, а радше втекла до Канады, а тот довгий час розлукы з татом, то час, коли він мусів єй пильнувати перед злодіями і шабровниками, якы хотіли засісти родинне місце. Не знав, же карпатскій Бескид то його гніздо – правічна дідизна Лемків. В хыжы, коли є рідна, вшытко належыт познати: єй стары і нерівны стіны, горбату од мытя підлогу і тото, што в єй внутрі оповідало про минуле. В хыжы родиме ся і гмераме.  

Ріка

За хыжом ріка. – Идий до рікы, – повідали. Для хлопця то была велика ріка, хоц можна звати єй потічком. В чыстій як кришталь воді блищали срібны рыбы. Тоты дрібны нагріли хырбеты і лем старчыло порушыти тіньом – втікали в глубину, безпечны закамаркы – в своі малы хыжкы. Хлопец прібувал спокійно затягнути відро, жебы з водом набрати рыбу, але они все были хытрійшы – втікали. В ріці поіли коровы і коні, з рікы носили доміл воду. Ріка вечером черкотала найголоснійше, спала в лозинах і морщыла твар місяцьови, што любувал ся презерати в єй дзеркалі. Ріка бесідувала до пізной ночы і вшыткы знали, же то мамроче гладишівска Гутянка, якой джерела находили ся в глубині высокого берегу ліса званого Гутом.

Яблін

При кінци загороды стояла молода яблін. То лем она залишыла ся з саду. Грубы дерева зрізал на дырва пришываний сусід. Приділено му хыжу нашого Лемка, якого выгнано на схід. Хлопец пилнувал свойой яблони перед чужыма дітми, бо тоты метали каміньом до дерева і валяли недозрілы ябка. Привязував до дерева білого в чорны латы пса Міська, жебы помагав пилнувати. З найнижшой голузи робив собі колыску превязану мотузом. Про червены, хоц не цілком смачны ябка, часто были проблемы з молодыма сусідами, але все штоси на дереві пристало. Мама сушыли тоты ябка на пецу. З бритванок, наполненых ябчаном краянком, нюс ся запах пізного літа. Сушены оставали на долго – на зимову юшку.        

Ліс

Дорога до ліса вела через Яругы, Вершок, Мухначкы. Недалеко, але для хлопця, який не знав гір, вшытко было велике, таємниче, а часто небезпечне. Коли перешол Яругами за Вершок, очам вказували ся Мухначкы – шырока долина, розділена потоком, при котрім в гурті стояли лозины, вербы і березы. Коли входил до Мухначок, село оставало по другій стороні горба, і страх облітував підростка. З Мухначок двіста метрів в гору і першы дерева ліса стоят як сторожы, што пилнували входу в краіну птахів і дикой зьвірины.

З шырокой лісной поляны видно было село, а по середині сьвітила великом баньом церква св. Iоана Хрестителя. В нижній части на горбочку присіла Бенівка, в вышнім кінци Вірхня. З краю ліса на верх Маґуры з годину дорогы. Для малого хлопця то як на дах сьвіта. Зато на краю ліса міг зберати грибы, находил пахняче квітя хороненой конваліі і срібного бодака званого девятсил, який по пару кроплях дожджу, раптовно замыкал своє сухе квітя. Находил там сьпів птахів, запах розгрітого меду і аромат жывиці, што мішал ся з холодом джерельной воды, яка раптовно вытікала зо скалистой землі.

Велия

З яблінкы давно злетіло листя. Ріку покрыла груба ледова крига. Грубом перином засніжыло Яругы, Мухначкы і дорогу до ліса. Том задутом дорогом вертав з ліса мужчына і хлопец. Несли зелену яличку. На передвечери зміг ся мороз, над ріком низко засвітило небо. В вырубаній пролубі заіскрила холодна вода. Хлопец наберав блиск зьвіздок дрібныма пальчыками. Стікали з долони і падали в морозну ледову пролубу. – На здоровя, на щестя, – чує голос з боку. То голос тата. На штоден з пролубы п’є воду худоба.

Володислав Грабан з женом Оленом, Криниця

В сьвяту ніч зьвірята не выходят з дому. Під єдном стріхом з газдами вечеряют. Через маленьке віконце слідят так як люде, за великом зьвіздом, што найясьнійша над чорном завісом ліса. Достали жміньку хліба, соли і чеснку. В тот вечер прийде до вшыткых Сын Божий. Може задивит ся на землю, што перед роками зацвитала квітьом, пахла ячміньом і вівсом. Несла тот запах по розколысаных берегах бескідскых шаховниц поля званого царином – бо царювали там Лемкы і небесны птахы, якы стерегли сьвятынь здвигненых під блакітном куполом неба.

Гнеска згасло сонце в волосю дівчат і жінок, што жали врожай. Хресты, што значыли лемківску путь – повалено, вырвано острыма списами ребра деревяных сьвятынь, проколото іх до глубины серця, аж загмерли голосы дзвонів, замліли од удару і затихли.Так і той ночы подув вітер зимний, перешпилил до внутря кости жывых і померлых, навлюк на дорогу могыльны копчыкы зимы, і неперейдеш, бо застрінеш на завсе.

Не знал хлопчына, же то перша велия на рідній землі, же на вечерю скликує ся блискых і тых, што несподівано зайдут з дорогы… і не знал, же дванадцет страв, якы несли до стола мама, то якбы дванадцетьох апостолів, што просьвятили землю кровю жертв. А де ж найти в порожнім селі дванадцетьох мужів справедливых? Чы не задуже в тім числі буде Юдів? Не за срібникы, а мідяникы поведут і продадут. Продадут твою яблін, ліс і ріку, зелене і цвитуче.

Сімдесят років вчыме ся робити кеселицю, а потрафиме зробити лем замішку. Коли будеме ждати, зайде до них Iсус. Зайде до выгнаных і народженых під лемківском стріхом, бо і птахы ховают ся в рідны гнізда. Кілько іщы тых велий поза сімдесят ждати.

Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Cлавімо Його!

Роксана Вікалюк ■ КУЛЬТУРА ■ №4, 2020-01-26 Інспірації та імпровізації Різдво, Різдво... Різдвоооо!!!! Прокотилося Cвітом, продзвеніло, задзеленчало-замекало козенятком, сріблом золотом зоряно..нагодувало кутею, посипало пшеницею..навіншувало,...

Памяті Пилипа Іконюка, якому вдалося повернути з пекла москальского на рідну землю

Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №3, 2020-01-19 Біля Щавника, курортного містечка на півдні Польщи, по 1918 році залишили ся в кордонах Речипосполитой чотири села...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*