Ольга Русіна  ■ УКРАЇНА ■ №22, 2019-05-26

13 та 14 травня у Брюсселі відзначили 10-ту річницю програми Східного партнерства ЄС. Це – формат співпраці Європейського союзу з 6 країнами: Україною, Білоруссю, Молдовою, Азербайджаном, Вірменією та Грузією. Його започаткували у травні 2009 року в Празі з ініціативи Чехії та Швеції. За цей час багато чого відбулося: Україна не з першої спроби, але таки підписала угоду про асоціацію; між кількома країнами та ЄС запрацював безвізовий режим, а також зона вільної торгівлі. Однак цього року два дні урочистих заходів у Брюсселі стали радше підсумуванням результатів десяти років, аніж презентацією планів на майбутнє.

За результатами міністерської зустрічі 13 травня (у ній брали участь представники зовнішньополітичних відомств ЄС та країн-членів, а також міністри закордонних справ 6 країн Східного партнерства) мали ухвалити спільну декларацію. Текст уже був готовий, однак документ так і не прийняли. Проти виступив Азербайджан, який хотів, щоб у документі взяли під увагу його конфлікт з Вірменією щодо Нагірного Карабаху (територія, окупована Вірменією з 1990-х років). А у розмовах міністрів країни Східного партнерства “потіснили” питання Африки та Лівії, а також Ірану і його ядерної програми (в останню мить стало відомо, що держсекретар США Майк Помпео переносить свій візит до Росії і також відвідає Брюссель). Відтак підсумок міністерської зустрічі звівся до доволі загальної заяви її голови, високої представниці ЄС з питань безпекової то зовнішньої політики Федеріки Могеріні. Також на ній обговорили виконання плану “20 очікуваних досягнень до 2020”, який регулює співпрацю в рамках Східного партнерства.

Це – одна з ознак того, що «група Східного формату» насправді дуже неоднорідна, і це впливатиме й на подальшу співпрацю Євросоюзу з цими країнами. Зараз всередині цієї групи простежується чіткий поділ: Україна, Грузія та Молдова підписали договори про асоціацію, мають безвізовий режим тощо; натомість важко сказати, коли це ж саме зроблять Вірменія, Азербайджан та Білорусь. Окремі європейські дипломати та «речники» голосу Євросоюзу – наприклад, єврокомісар Йоганнес Ган – на питання про це прямо відповідали, що переглядати формат Східного партнерства зараз не на часі, і що будь-яке розрізнення країн у його рамках тільки поглибить непотрібні поділи, а кожна з країн Східного партнерства розвиває співпрацю з ЄС у міру своїх можливостей. Та все ж теза про можливе виокремлення двох груп серед країн Східного партнерства прозвучала впродовж двох днів неодноразово, у тому числі – від міністрів закордонних справ деяких країн ЄС, наприклад, Чехії та Литви, які в коментарях журналістам перед зустріччю говорили, що Україні, Грузії та Молдові треба надати більше можливостей  рамках партнерства. Але наразі видно, що такий сценарій не має широкої підтримки в самому Євросоюзі. Йоганнес Ган, відповідаючи на питання журналістів, порадив просто “розслабитися і святкувати”.

На конференції високого рівня, яка відбулася 14 травня, про цю ідею вже майже не згадували. Цього разу промови спікерів також стосувалися передусім здобутків та користі Східного партнерства. Варто зазначити, що чинний на той час президент Петро Порошенко був єдиним главою держави, який прибув на конференцію, – від усіх інших країн приїхали міністри закордонних справ (голови МЗС Вірменії та Азербайджану, що мали би опинитися на сцені поруч, бо гостей розсаджували за алфавітом, знову-таки демонстративно сіли на протилежних кінцях ряду). Найбільш конкретним з усіх був польський міністр закордонних справ Яцек Чапутовіч, який говорив про кілька кроків для майбутнього функціонування програми Східного партнерства. Зокрема, він пропонував переглянути угоди про асоціацію з ЄС та осучаснити їх, створивши формат “угода про асоціацію плюс”; створити інституційну структуру Східного партнерства (секретаріат), який був би офіційним представництвом цих 6 країн в ЄС; запровадити серед них головування на основі ротації – держава-очільниця мала би від імені усіх країн партнерства контактувати з ЄС, організовувати зустрічі високого рівня тощо. Чапутовіч також відзначив, що країнам партнерства варто демонструвати більше самостійності, автономності, подекуди – ініціативності (тут він натякав, очевидно, на те, що від усіх країн, крім України, на заходи приїхали міністри закордонних справ, а не президенти).

Павло Клімкін, який на той час ще був на посаді міністра закордонних справ, розповів журналістам, що у переговорах з колегами порушував питання російських паспортів на окупованому Донбасі. За його словами, в ЄС розуміють, що окремими персональними санкціями тут не обійтися, і що це питання національної безпеки не лише України, а й Естонії, Литви та інших країн, де є частка російськомовного населення. Але чи в усіх країнах, а не лише у «ближчих до Росії», усвідомлюють наслідки, які може спричинити такий крок Кремля? На питання про те, чи Євросоюз вдаватиметься до системної відповіді, Клімкін відповів: «ми над цим працюємо», що, разом із заявами деяких європейських посадовців, демонструє, що в ЄС наразі не готові до конкретних кроків. Клімкін також додав, що ймовірне зняття санкційного тиску з Росії у Раді Європи  – особливо після того, як Кремль почав роздавати на окупованому Донбасі російські паспорти – зруйнують логіку та сенс Мінських домовленостей і вони фактично припинять функціонувати. Зазначу, що Росію позбавили права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи якраз після анексії Криму та військової агресії на Донбасі.

Підсумовуючи, заходи 13 та 14 травня у Брюсселі були урочистостями, а не самітом, що підкреслювали в Брюсселі – цього ж місяця проходять вибори до Європарламенту, після чого на багато ключових посад вступлять нові люди; окрім того, досі невідомо, що відбуватиметься з Великою Британією (наразі крайній термін її виходу з ЄС – 30 жовтня). Саміти Східного партнерства традиційно проходять що два роки, а останній відбувся восени 2017. Тому ключове питання зараз – коли відбудеться наступний і чи прозвучать на ньому конкретніші плани та рішення для майбутньої співпраці. Оскільки дія плану “20 очікуваних досягнень до 2020” закінчується наступного року, перегляд Європейської політики сусідства та Східного партнерства можливий вже тоді.

Фото – Ольга Русіна

Поділитися: