Славомир Савчук ■ ГРОМАДА ■ 2011-04-15
{mosimage}
“Мистецтво – це завжди важке діло: щоб ним займатися, слід осягнути досить високий художній та інтелектуальний рівень. Коли цього немає – до мистецтва підходимо з нехтуванням, тоді творимо якісь нісенітниці”. Ті слова, що запам’яталися мені з інтерв’ю, яке пощастило колись провести з Юрієм Новосільським, дуже чітко віддзеркалюють його життєве та мистецьке кредо, а водночас є актуальними в контексті сучасного мистецтва.
Прощаючись з видатним художником, відпускаємо також певну епоху й інтелектуальну формацію, у якій людина мистецтва – це не лише провокатор або публіцист, але особа, яка за посередництвом мистецтва говорить про те, що найважливіше.
Духовне пробудження в Почаївсь кій лаврі, про яке згадував Ю. Новосільський, у дальшій перспективі вплинуло на розвиток його мистецького стилю і появу однієї з найбільш виразних постатей у польській культурі.
З другого боку, неоціненним є вклад Новосільського в розповсюдження знань про ікону та взагалі – духовність східного християнства. Іконописець i людина, яка досягла успіху на мистецькій арені, була не лише художником, але також носієм глибоких богословських знань. Новосільський ділився ними в статтях, інтерв’ю та книжках. У період, коли комуністична влада старалася знеохочувати людей до церкви та віри, те, що малював і писав Новосільський, було як подих свіжого духовного повітря. Взаємні контакти таких осіб, як Юрій Новосільський, о. Юрій Клінґер, Адам Стальоний- Добжанський та о. Леонтій Тофілюк дали поштовх до відродження іконопису в Польщі – не тільки серед православних віруючих, але також посприяли зацікавленню іконою і духовною спадщиною східної Церкви в польському суспільстві.
На Підляшші не залишилося багато слідів творчості Ю. Новосільського. Цей реґіон він відвідував у 50- их рр., будучи молодим студентом Академії мистецтв. Тоді допомагав розписувати церкви для професора Краківського політехнічного інституту А. Стальоного Добжанського. Архітектор та початківець іконописання, у 1953-1955 рр. створили поліхромію в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Городку. Хоч мистецька концепція розпису належить проф. Добжанському, у городоцькій церкві уже видно руку Новосільського. Він там написав ікони до царських воріт. Чергова спільна робота Добжанського та Новосільського – це розпис найважливішої святині православних вірних у Польщі – церкви Преображення Господнього на святій горі Грабарці. Наприкінці 60- х рр. невеличка церква посеред сотень хрестів заповнилася рядами святих. На жаль, не дочекалася наших часів – 1990 р. згоріла внаслідок навмисного підпалу.
Однак творчість Ю. Новосільського не знайшла зрозуміння серед вірних у Гайнівці та Орішкові. Під час навчання в Християнській теологічній академії у Варшаві з Новосільським познайомився о. Леонтій Тофілюк – сьогоднішній директор школи іконопису в Більську -Підляському. Обох цікавило мистецтво іконопису та його богословське підґрунтя. Коли в 60 -х рр. о. Л. Тофілюк був уже вікарієм церкви Пресвятої Трійці в Гайнівці, заохотив митця створити ікони до підляських церков. Новосільський 1967 р. написав ікони до іконостасу до невеличкої церкви в Орішкові біля Гайнівки. Коли парафіяни побачили перші ікони, сказали, що “не будуть приходити до церкви з такими малюнками”. Кінець кінцем ікони, які мали бути в Орішкові, потрапили до церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Кракові. Також не дійшло до здійснення проекту розпису собору Св. Трійці в Гайнівці. Автор однієї з найбільш видатних реалізацій у сфері церковної архітектури в Польщі проф. Олександр Григорович, приятель Ю. Новосільського, мав задум, щоб саме він розписав цю церкву. Однак до цього не дійшло.
І все ж, маємо сьогодні слід творчості Ю. Новосільського також і в Гайнівці. Це ікони в іконостасі цвинтарної каплиці Всіх Святих у парафії Різдва св. Іоанна Хрестителя.
Люди на Підляшші, які привикли до реалістичного представлення святих, як у мистецтві ХІХ ст., не були готові сприйняти творчість Ю. Новосільського. Мабуть, існує якась закономірність, що у віддаленні від материка, на чужині, швидше сприймаємо те, що нове, до чого не звикли наші батьки і що забули наші прадіди. Іконописна творчість Новосільського краще прийнялася на чужині. Доказом цього є, для прикладу, продовження робіт до православної церкви у Кракові 1976 р., іконостас до греко- католицької церкви в Ґурові Ілавецькому, греко- католицького собору Різдва Богородиці у Вроцлаві, каплиці св. Володимира в Кракові і найбільш цілісна реалізація – греко- католицька церква в Білому Борі.
До речі, брак розуміння сакральної творчості переслідував Новосільського не тільки на Підляшші. Коли згадував свою працю в Білому Борі, говорив що “за те, що я малював, старші люди мене ненавиділи, молодь кохала”.
Проте і Підляшшя має перлину іконописної творчості Ю. Новосільського. Це баптистерій при парафії св. архистратига Михаїла в Більську Підляському. До її розпису запросив митця згадуваний парох о. Л. Тофілюк. Більський баптистерій, здійснений 1985 р., – це великою мірою випере дження цього, що декілька років пізніше зреалізував Новосільський у Білому Борі. У невеличкій капличці панує сувора, містична атмосфера. Притаманні для Новосільського зредуковані до майже абстрактної форми ікони, лаконічна концепція розпису і тільки символічний іконостас – це все віднаходимо в більській церковці.
У Музеї ікон у Супраслі 2008 р. відбулася виставка “Образ нерукотворний”. Представлено на ній понад 50 ікон Ю. Новосільського з 1965-1978 рр., а побіч – старі ікони, які могли бути архетипами, прообразом для творчості митця. Можна було тоді чітко прослідкувати, як близьке те, що малював Новосільський, до канонічних взірців ікони, а заодно як далеке – через його творчий підхід. Було це чи не символічне прощання митця з глядачами на Підляшші, які стали розуміти творчість Новосільського. А на сьогодні залишилися нам такі місця, як Городок, Гайнівка, білостоцькі Дойліди, Міхалово та Більськ, де осталися сліди його творчості.
Від редакції: дякуємо Православній парафії у Кракові за дозвіл опублікувати фотографію ікон проф. Юрія Новосільського в матеріалі. Православна парафія в Кракові є власником авторських прав до духовних творів проф. Ю. Новосільського.
“Наше слово” №16, 17 квітня 2011 року {moscomment}
