Єлизавета Томчук: «Робота в дитячому ансамблі – це велика відповідальність для керівника»

Людмила Лабович ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №26, 2020-06-28

Ансамбль пісні і танцю «Ранок» є візитівкою підляських українців та найбільшим гуртом, що об’єднує дітей і молодь, які вчаться рідної мови в Більську-Підляському. Гурт, що вже 25 років прославляє народну музичну культуру Підляшшя, восени відзначатиме свій великий ювілей. Пропонуємо до вашої уваги розмову з Єлизаветою Томчук, ініціаторкою створення та незмінною протягом чверті століття художньою керівницею «Ранку».

Історія ансамблю тісно пов’язана з навчанням української мови та першим пунктом, який створили при Початковій школі № 4 в Більську-Підляському. З чого починав тоді «Ранок»?

Уроки української мови з’явилися в нашій школі в 1994 році, а я стала працювати з дітьми на рік пізніше. У старших класах були обдаровані дівчата, тому практично від самого початку, з вересня, ми почали співати. Вирішили, що підготуємо художню програму на Фестиваль української культури на Підляшші «Підляська осінь». Наш дебют відбувся в листопаді 1995 року.

З чим ви тоді виступали? Чи існувала вже концепція «Ранку» як ансамблю, котрий в насамперед буде відтворювати і продовжувати пісенну традицію Підляшшя?

На початку ми співали на уроках загальновідомі пісні, але після фестивалю звернули увагу на місцевий фольклор. Я подумала, що добре було б вивчати підляські пісні. Почали від рогульок, тобто весняних пісень, що співали на Підляшші протягом одного тижня – від Великодня до Провідної неділі. Я вибрала ці пісні тому, що під час навчання в Рівному видала книжечку «Рогульки Підляшшя», тож вирішила спробувати цей репертуар з дівчатами. Мене цікавило, чи будуть вони взагалі його співати, чи їм сподобається. У 1996 році з тими піснями ми поїхали на перший конкурс до Венґожева, а згодом до Ґіжицька. Пам’ятаю, що у нас навіть не було костюмів, виступали у футболках, встигли пошити лише якісь спіднички – але ми повністю підготували весняний обряд.

Середина 90-х років не була часом широкого захоплення молодих людей фольклором. Він радше асоціювався зі старшими бабусями та чимось гіршим, сільським. Як вдалося вмовити молодь співати народні пісні, ще й ці, менш привабливі, обрядові, одноголосні?

У 1995-1996 роках у молоді було мало розваг, менше було і позашкільних занять, тому легше було заохотити їх до співу. Також швидко почалися виїзди, а це один із найбільших стимулів до участі в ансамблі. Концерти поза регіоном завжди приваблюють молодь, яка, окрім того, що виступає в цікавих місцях, може ще й побачити світ.

Уже з самого початку дівчата без проблем виконували народні пісні, дуже легко і швидко вчили говіркові тексти. Треба сказати, що у середині 90-х батьки тих дівчат розмовляли говіркою (тепер, на жаль, вже ні), так що діти, які співали в «Ранку» понад 20 років тому, чули вдома живу мову. У 1995 році ми вивчили доволі багато рогульок, які є в репертуарі «Ранку» і дотепер, хоча склад ансамблю, звичайно, міняється.

Окрім репертуару народного колективу є ще одна важлива річ – костюми.

Коли ми починали, у Більську взагалі не було вишиванок. Ніхто тоді не ходив у вишиваних сорочках і навіть не мав їх. З роками в ансамблі прибувало народних костюмів: спідниць, сорочок, фартушків, появилося також взуття. Досі пам’ятаю наші перші костюми – 20 сорочок і фартушків, це було супер вбрання.

Зараз «Ранок» – це великий ансамбль, який виступає на кожному святі в нашій школі та на багатьох заходах міста чи регіону, тож має багато різних костюмів, у школі є своя костюмерна.  Однак, щоб цього досягти, ми працювали роками.

При підборі сценічного вбрання ви намагалися його реконструювати на основі традиційних підляських костюмів?

Так, трошки пробували. Я старалася шукати давнє вбрання, але не все вдавалося зібрати. Із саянами, тобто підляськими спідницями, ми питання вирішили – дівчата знайшли їх у скринях своїх бабусь. У 1999 році, коли ми виступали зі жнивним обрядом у Національному театрі опери та балету України в Києві, то весь ансамбль мав справжні підляські саяни. Також дівчата принесли багато серпів, тож деяких елементів автентичного вбрання та народного реквізиту було достатньо. А от із сорочками з’явилися проблеми: їх важко було знайти, а щоб пошити на зразок автентичних підляських із ручною вишивкою, не вистачало коштів.

Що, окрім згаданих раніше рогульок і жнивних пісень, ти вводила до репертуару «Ранку» та звідки взагалі його брала?

На початку я сама їздила в експедиції по селах та мала багато своїх записів.  Потім користувалася матеріалом інших фольклористів, які збирали пісні на Підляшші. Багато давнішого репертуару вдалося записати від учасників ансамблю «Родина» з Дуб’яжина, з яким також працюю.

Крім рогульок і жнивних пісень, я почала збагачувати репертуар «Ранку» весільними піснями, колядками і щедрівками, а також ліричними і жартівливими творами – тобто доволі різними піснями з Підляшшя. Звичайно, завжди в нашому репертуарі були й загальновідомі українські пісні. Таким чином ми вивчали і підляський, і український фольклор.

Варто сказати, що ви не лише співаєте пісні, а показуєте теж обряди.

Так, маємо весняний обряд, жнивний, а також колядування. Дуже часто ми виступали разом з ансамблем «Родина» – з ним показували реконструйовані весільні звичаї, а саме виїзд молодої до шлюбу. Зробили також купальський обряд, але вже не на основі підляських звичаїв, які не збереглися, а поліського фольклору.

Чи бувало так, що дівчата самі пропонували місцеві пісні?

Звісно. Декілька пісень якраз принесли на репетиції дівчата з першого складу «Ранку» – вони записали їх від своїх бабусь.

Ти згадала про спільний обряд з ансамблем «Родина». Ви постійно співпрацюєте чи це один епізод?

У нас постійна співпраця, тому що я також керівниця «Родини». В 1997 році ми їздили у 10-денне велике турне до Франції і Бельгії – «Родина» і «Ранок» разом, одним автобусом. Також спільно поставили весільний обряд, записали декілька пісень.

Єлизавета Томчук

Коли «Ранок» став доволі помітним ансамблем, з’явилася ідея створити танцювальну групу. Це було, здається, в 2001 році.

Так, але спочатку була проблема з хореографом. Зараз же багато років з «Ранком» займається Борис Бунь з України.

На сьогодні танцювальний ансамбль дуже великий, маємо 4-5 груп. Починаємо працювати з дітьми практично з першого класу – вони танцюють в гурті аж до закінчення школи в Більську.

«Ранок» представляє передусім поліські і загальноукраїнські танці. Чи ви пробували відтворювати місцеві, підляські?

На жаль, ні. На мою думку, це дуже важко зробити. Я не хореограф, а  Борис Бунь приїжджає на Підляшшя лише час від часу. Треба мати когось тут на місці, хто спробував би об’їхати Підляшшя та відтворити ці давні місцеві танці, а потім навчити нашу молодь і дітей.

25 років – це довга історія. Ти рахувала, скільки осіб протягом цього часу співало і танцювало в «Ранку»?

Не рахувала, але, безсумнівно, їх було кілька сотень. Коли переглядаю наші фотографії, бачу багато облич, які я навіть не пам’ятаю.

Зараз вже співають і танцюють діти тих дівчат з першого складу, а навіть деякі з цих дітей закінчили кар’єру в «Ранку».

Нині твій гурт – це своєрідна марка, ансамбль, який відомий не лише в середовищі підляських українців, але скрізь. Він є лауреатом багатьох нагород, учасником престижних фестивалів і конкурсів. Про ваші успіхи можна було б говорити багато. А що є найбільшою проблемою в роботі з таким ансамблем?

Найскладніше те, що він великий, а людей, які допомагають в його роботі, – небагато. Хотілося б, щоб їх було більше, тому що одна-дві особи не можуть зробити все, починаючи від репертуару і костюмів та закінчуючи піклуванням про дітей. Було б чудово їздити на різні цікаві фестивалі, але часто я особисто не в змозі все організувати. Робота в такому гурті – це велика відповідальність для керівника. Одна справа – це колективи, де співають дорослі, що самі відповідають за себе, і зовсім інша – ансамблі, в яких 50 або більше дітей.

Проблемою є також репетиції, які треба проводити з усіма групами. Діти різного віку, їх дуже багато, тож треба знайти час, щоб усім відповідали і день, і година. Це все додаткові складнощі.

Як працює «Ранок» під час пандемії?

Зі старшими дівчатами з 8-го класу і ліцею я проводжу вже нормальні репетиції. Вони відбуваються в будинку культури Більська. Танцювальна група поки що не працює, однак хореограф надсилає дітям нові вправи.

Восени мав би відбутися ювілей «Ранку». Чи вже відомі якісь деталі?

Захід запланований на 17 жовтня в новому більському будинку культури. Проте як все буде відбуватися – залежатиме від ситуації з коронавірусом.

Фото Катерини Томчук

Поділитися:

Схожі статті

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*