ЯРИ й кичери лемківської конференції

Богдан ГукЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2009-07-23

{mosimage}

Лемківський ансамбль пісні і танцю „Кичера” з Лігниці проводив міжнародну наукову конференцію „Лемки – останні могікани Європи?”. Вона була частиною великого організаційного заходу: XII Міжнародного фольклорного фестивалю національних і етнічних меншин „Сьвіт під Кычером” (23-29 червня), удруге проведеного не в Лігниці, а в Криниці. І саме там, у готелі „Ренесанс”, 23-24 червня працювала конференція.

Працьовитість чи брак самоконтролю?
На жаль, про хід конференції не можна нормально розповісти з огляду на стиль участі в ній д- р Олени Дуць -Файфер, викладачки русинсько -лемківської мови на російській філології Вищої педагогічної академії в Кракові. Не знаю, як почувалися доповідачі, представники багатьох університетських середовищ з усієї Польщі, коли було відомо одно: після їх доповіді одна особа напевно візьме слово і або розкритикує, або постарається звести їх доповідь тільки до свого розуміння історії та культури лемків.

Свобода обміну науковими поглядами була майже неможлива: на конференції були погляди О. Дуць -Файфер та решти. На 35 доповідей д- р О. Дуць Файфер не взяла слова тільки щодо 5-7. Результат надмірної активності не міг приваблювати, тим більше, що працівниця Педагогічної академії часто нехтувала загальноприйнятими принципами поведінки науковця.

Навіщо науці контроль?
Доповідь д- ра Г. Дуди з Інституту польської філології КУЛ стосувалася „Лінгвістичного статусу мови лемків”. Доповідач сперся на теорію Р.М. Діксона, за якою дана мова може вважатися, з лінгвістичного погляду, приналежною до якоїсь другої мови, а тимчасом з політичного погляду може вважатися іншою окремою мовою. Прикладом, крім сербської та хорватської, назвав лемківську, яка лінгвістично є українською, але з огляду на політичну діяльність різних груп людей може вважатися також окремою мовою. Г. Дуді не пощастило – він непродумано назвав лемківську бесіду частиною української. Після некоректної критики О. Дуць- Файфер дала йому також пораду „Niech pan to jeszcze przemyśli…”.
Якби ці слова були сказані без неґативних емоцій, були приязними, як прийнято в академічному середовищі, порада була б нормальною та позитивною. Однак це були слова наглядача. Мені не залишалося нічого іншого, як пригадати авторці цих слів, що в такому дусі „дружні” поради давали неблагонадійним ученим науковці комуністичної епохи в СРСР або в Польщі („wy, towarzyszu, jeszcze to przemyślcie…”).
Доводиться констатувати: стиль поведінки на конференції – не тільки криницькій – некорисно позиціює О. Дуць- Файфер та виявляє її близькість до:
1. російських учених з кінця ХІХ ст., які алергійно реаґували на українство;
2. радянських учених 30-50 рр. ХХ ст., які пильно стежили за процесом перетворення науки в ідеологію; на конференціях вони ставали в позу жандармів та нагадували незалежним ученим про „правильну” поставу.

Де знайти Лемковину?
Краківська дослідниця, літературознавець за спеціальністю, не обмежувалася літературознавством. Ставила питання й представляла тези щодо інших наукових ділянок. Усмішку на лиці д -ра М. Шміґеля з Банської-Бистриці, автора доповіді „Ситуація на Лемківщині і втечі лемків на Словаччину (1945-1946) в документах чехословацьких військових служб та служб безпеки”, викликало її питання про те, чи в цих документах фіксується слово „Лемковина”. Шміґель коротко відповів: ні.
Щоб поставити сумнів щодо змісту доповіді проф. Ю. Гальчака „Діяльність відділу УПА М. Федака „Смирного” на Лемківщині в 1945-1948 рр.”, краківська вчена, посилаючись на статтю Б. Горбаля на тему УПА на Лемківщині, говорила зокрема про „курінь „Лемко””. Я не бачив іншого виходу, як встати й сказати, що в УПА ніколи не було формування з назвою „курінь „Лемко””, отож Б. Горбалеві та О. Дуць- Файфер треба глибше вивчати історію Лемківщини.
Доповідь самої О. Дуць -Файфер мала заголовок „Лемківська література в постколоніальному розумінні”, однак авторка не зуміла показати лемківської літератури у світлі постколоніальної теорії. Цілком несподівано вона сама застосувала класичні колонізаторські принципи, зокрема „колонізування неприсутністю”, тобто промовчування лемків з України. Прикладом найгіршої колонізаторської практики О. Дуць- Файфер є її антологія „Ци то лем туга, ци надія”, у якій вона накинула русинсько- лемківську марку на таких українських письменників, як С. Мадзелян, П. Стефанівський та кількох інших.

Свобода Єви Міхни…
Є. Міхна, здавалося, має немалий та самостійний соціологічний доробок. Однак криницька конференція показала, що можна щодо цього сумніватися. Злегковаживши як Є. Міхну, так і слухачів та організаторів, д- р Дуць- Файфер на початку доповіді Міхни голосно підказала те, чого доповідачка не повинна забути. Її нервове „Nie zapomnij!..” не звучало як порада… У конференційних залах усього світу така постава є неприйнятною, ображує гідність того, кому адресована „порада”. А присутні знають, що опинилися в сусідстві людини – далекого сусіда науки.
Сама ж Є. Міхна далеко відійшла від принципу безсторонності в доповіді „Від Талергофа по Сіґет. Русинські місця пам’яті та їх роль у конструюванні ідентичності групи”. Дослідниця без мінімального з’ясування критеріїв відбору матеріалу здійснила огляд русинських місць пам’яті. Зарахувала до них також пропам’ятну стіну в Музеї лемківської культури в Зиндрановій. Їй нічого не значила присутність серед слухачів Ф. Ґоча. Не звернула уваги на те, як він був „задоволений” фотографіями о. Хиляка чи Никифора, вплетеними в мартирологічний пантеон карпаторусинства. І не скористалася можливістю спитатися в Ф. Ґоча, чи, буває, не зробила якоїсь помилки. Не спитала – вона сама знає краще!
На моє питання про те, чому не врахувала до місць русинської пам’яті пам’ятника русинам із Завадки-Морохівської, яких вбило польське військо, д -р Міхна відповіла, що принцип свободи наукових досліджень ґарантує їй право незалежно вибирати матеріали для доповіді. Я відповів, що в такому разі русинів Завадки-Морохівської вбили… поза її науковою свободою вибору тільки тому, що вона не користується принципом наукової свободи, а її дослідження виконані за обмеженим ідеологічним ключем. Прозвучало питання: чи ретельний науковець може свідомо, не пояснивши причин (!), обмежувати своє поле вибору та свідомо відмовлятися від враховування різних аспектів даної проблеми? На це Є. Міхна не дала ясної відповіді, хоч це є питання, яке для науковця не вимагає задуми – належить до основ доброї академічної постави. Однак щодо Є. Міхни мова про академічну чесність не є можлива. Вона міцно виявила свою заідеологізованість критичною оцінкою того, що українське Об’єднання лемків установило в Талергофі пропам’ятну таблицю. За її карпато-русинськими „дослідницькими” принципами – ОЛ не повинно і не мало права цього робити…

Єдиний метр?
На підставі почутого і побаченого на криницькій конференції роблю висновок, що Олена Дуць- Файфер старається зробити враження лемківського наукового метра, спеціаліста з усіх ділянок знань про лемків, дослідника, який оволодів та керує всією інформацією. Дослідник з -поза її спектру поглядів актом особистої відваги може відвойовувати місце для інших, некерованих і заразом вільних поглядів всюди там, де є „Олена-метр”. Однак в сучасній науці таких надзвичайних постатей або немає, або вони представляють марґінальну проблематику. Лемкознавство до неперспективних не належить, а О. Дуць -Файфер, одна особа, яка сама собі надає наукові повноваження щодо цілості його проблематики, напевно не сприяє розвиткові лемкознавства, а його зупиняє. Такі наслідки несе кожна спроба контролю і тоталізації.
Нервова, емоційна постава краківської дослідниці, реаґування на кожний „неправильний” погляд, є також доказом її окремішності й самоти. Якби О. Дуць- Файфер була справжньою дослідницею, вірною принципам наукового плюралізму, не заповнювала б своїм єдиним самотнім голосом усіх сфер лемківської культури, не індивідуалізувала б на свій манір того, що існує також поза її поглядами і має право на вільне позаідеологічне існування – навпаки, замість неї говорили б молоді дослідники, хоча б її учні, яких немає, тому що некультурні засоби індивідуального тиску, тоталізація дискусії, вузька ідеологічна орієнтація не становлять благородного внеску в лемківські дослідження. Відлякують, викликають посмішку та не приносять слави конференціям, учасником яких, замість усіх запрошених науковців, є О. Дуць -Файфер – самозваний авторитет на краю нервово -наукової рівноваги.

„Наше слово” №30, 27 липня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*