Мирослава Олійник ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №43, 2019-10-27

«Завжди було так: епохи минали, а народи й далі існували та творили власну історію. З Лемківщиною сталося інакше: лемки проминули, після них зосталися лише сліди, але їхня історія триває і надалі». Так пише про лемків Петро Скрійка у нещодавно виданій книжці.

Ця думка продовжується у вступному «Слові про лемків», а також в окремих розділах «Введення» та обширному (аж на 14 сторінок) «Вступі». Окремими текстами автор звернувся «До читача» та з питанням «Чому потрібно знати власну історію?». Узагальнюючи, можна сказати так: Петро Скрійка не тільки обізнаний з історією Лемківщини, а й болісно переживає всі негаразди – й історичні, й побутові. Саме там він народився – у селі Гломча, в українській родині. Петро Скрійка – автор численних наукових публікацій, книг на теми живопису, різьбярства, наївного мистецтва (один із напрямків течії примітивізму XVIII–XXI – ред.), а також – про лемків. «Вони завжди є різні, – може хтось сказати. – А я відповім, що це неправда. Адже пам’ятаю, що колись, дуже давно, коли Бог ліпив лемків з карпатської глини, ліпив всіх на своє уподобання.

І що це записано в Старому Завіті, що коли лемки висихали на сонці, всі вони були подібні один до одного. І зовсім не змінив мого бачення лемківський письменник Теодор Кузяк, який казав, що лемки такі різні, як гриби в лісі. Може на щодень вони і є такими – один «солодкий», другий «квасний», третій «гіркий», четвертий «токсичний», але всі вони від народження носять на головах лемківські капелюхи – обов’язковий атрибут лемків, що проживають у горах і лісах…», – пише Петро Скрійка.

Далі сюжет книжки зосереджується на біографії Олексія Івановича Торонського (пол. Aleksy Toroński). Син греко-католицького священика народився у 1838 році в Завадці-Римановській біля Сянока. Він був письменником, істориком, лінгвістом, педагогом, священиком. Твір Торонського «Galicyjscy Rusini-Łemkowie» («Галицькі русини-лемки») має 12 розділів, які коментує, доповнює і пояснює Петро Скрійка – це можна назвати «книжкою у книжці».

Місця проживання лемків, їхнє походження на основі історичних джерел, тобто інформація про білих хорватів як їхніх предків, прийняття християнства від святих Кирила та Мефодія у 856 році, кордони лемківських територій – з двох боків Бескидів, розвиток назви «лемко» і «лишак», поділ на чотири групи – усі ці теми розглянуті на сторінках трьох розділів. Окрім цього, автор подав характеристику лемків та їхнього суспільно-побутового життя – це, як пише Петро Скрійка, люди добрі, які щиро вірять у Бога і всіляко підтримують свої церкви. Лемки працьовиті, за необхідності їдуть шукати «хліба» за кордоном (в основному до Угорщини). Звичайно, довге перебування поза домом вплинуло на їхню мову, звичаї, а навіть на певне руйнування своєї домівки…

Про те, як люблять лемки співати, як святкують, як сумують, про буденний та парадний одяг і ще про багато цікавих моментів довідається той, хто захоче прочитати цю книжку. Дуже багато інформації наводить автор щодо мови лемків – граматику, акцент і особливо транскрипції, що стане у нагоді для подальших досліджень. Особистий погляд на відносини лемків із росіянами – важливий наголос у праці Петра Скрійки.

***

Петро Скрійка, «Галицькі русини-лемки в описах Олексія Торонського, етнічного лемка з-під Сянока», Краків 2019 (Petro Skrijka «Galicyjscy Rusini-Łemkowie w opisach Aleksego Torońskiego, etnicznego Łemka spod Sanoka»,   Kraków. 2019).

Поділитися: