Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №32, 2019-08-11

«Коли я працювала над дипломною роботою про фольклор та українську ідентичність, багато цікавого дізналася про свого батька. Він написав щонайменше десять пісень про виселення українців», – говорить Мирослава Булка-Максисько зі Слупська, яка нещодавно захистила диплом бакалавра. Тема її роботи – «Роль самодіяльного фольклорного руху в формуванні почуття національної ідентичності у дітей та молоді з української меншини на півночі Польщі».

Мирослава Булка-Максисько (на першому плані) з проф. Йоанною Бернаґєвич під час концерту, який був обов’язковим елементом захисту дипломної роботи. Фото з архіву Мирослави Булки-Максисько

Пісні про виселення

Робота українки зі Слупська має три розділи. Сама авторка вважає найважливішим останній, присвячений проблемі формування почуття національної ідентичності у дітей та молоді української меншини в Польщі. У цьому розділі Мирослава використала сценарій концерту відзначення 70-річчя акції «Вісла». – Коли я готувала сценарій кілька років тому, виявилося, що у книжках та навіть в Інтернеті майже немає віршів та пісень, присвячених темі виселення українців у 1947 році. Тому в сценарії я використала пісні свого тата, – розповідає українка. Її батько Роман Булка в 1980-х та 1990-х роках був музичним інструк тором при пункті навчання української мови у Битові. Він написав текст та музику до майже 10 пісень про виселення українців. Цих пісень навчав спершу своїх дітей, потім – учнів пункту навчання української мови у Битові. Діти виконували їх, зокрема, на Дитячому фестивалі української культури в Кошаліні.

Немає кого спитати

У своїй роботі авторка пише про акцію «Вісла», про перші роки функціонування й діяльності українців після виселення. Мирослава опирається не лише на дослідження українських істориків з Польщі чи матеріали з «Нашого слова», а й на спогади своїх дідів. Один
із розділів присвячений українському фольклорному руху в Польщі – тут згадані дитячі ансамблі, які діяли та діють при пунктах навчання української мови. – Я зосередилася на близьких мені пунктах, в яких я є музичним інструктором. Це – Лемборк та Слупськ. Також Битів, у якому не працюю, але сама там навчалася, – перераховує українка. Вона додає, що сьогодні важко знайти інформацію про всі колективи, які діяли у Польщі, відколи українцям дозволили вести культурну та суспільну діяльність. – На жаль, серед живих залишається дедалі менше людей, які починали працю з дітьми у 1950-х роках. У своїй роботі Мирослава пише також про сучасну діяльність дитячих гуртів із Битова, Лемборка та Слупська, а також з Білого Бору та Ґурова-Ілавецького. Один із підрозділів присвячений Дитячим фестивалям української культури в Ельблонзі та Кошаліні, а також – Українському молодіжному ярмарку в Ґданську.

Сестри Мирослава (зліва) та Дарія з батьком Романом Булкою

Чому було варто?

– Чому я вибрала таку тему? Вирішила, що буду писати про те, що мені близьке, аби дізнатися щось нове для себе, а головне – щоб ця тема стосувалася української громади, – говорить Мирослава БулкаМаксисько. Роботу вона написала в Інституті музики в Поморській академії у Слупську. Мирослава – філологиня та педагогиня, але мусила отримати також документ з Інституту музики, щоб могти навчати музики у школі. – Працюючи над дипломною роботою, я дізналася багато нового. Навіть про те, що професор Роман Дрозд колись був хореографом дитячого ансамблю в Слупську, – розповідає Мирослава. Дівчина додає, що не уявляла, скільки зусиль присвятило поколін- ня її батьків та дідів, щоб сьогодні діти могли вчитися в пунктах української мови та в українських шко- лах. – Наше покоління не знає, і через це не цінує цю історію. Тож, коли хтось збирається писати дипломну роботу, я раджу замислитися над тим, щоби включити до неї елементи, пов’язані з українською меншиною в Польщі, – зауважує Мирослава. – Коли я збирала матеріал, особливим для мене стало інтерв’ю з батьком, який від 1980-х років працював з дітьми та їздив з ними до Кошаліна. Я лише зараз дізналася від тата, що він мав проблеми з польською Службою безпеки. У ті часи не можна було готувати патріотичні програми, а його колективи їздили з такими програмами на кошалінський фестиваль.

Тато і «П’ять дочок»

Окрім пісень про виселення українців, батько Мирослави писав твори про Україну та сім’ю. Серед них є, зокрема, жартівлива пісня про батька, який чекав на сина, але кожного разу в лікарні дізнавався, що у нього народилася ще одна донька. Так народилася пісня «П’ять дочок». – Музика у нас вдома була, відколи я себе пам’ятаю. Батько – акордеоніст-самоук. Ми з сестрами вчилися в музичних школах, троє з нас мають вищу музичну освіту, – розповідає українка. Разом з двома сестрами вони організували вокальноінструментальний ансамбль «Булочки», який майже 20 років грає на українських весіллях та інших заходах. Одним з більших досягнень гурту є участь у талант-шоу «Шанс на успіх» (пол. «Szansa na sukces») у 2007 році. До програми сестри увійшли завдяки українській пісні «Червоненький бурячок», яку заспівали під час відбору. – Зараз ми зробили перерву, бо в 2018 році всі троє народили дітей. Синів, – каже Мирослава БулкаМаксисько. – Проте маємо у планах записати платівку саме з піснями авторства батька та підготувати співник з піснями батька – тексти та ноти. Поки що деякі з них я використала у своїй дипломній роботі.

Ансамбль «Булочки»

Фрагменти з роботи Мирослави Булки-Максисько

Про фольклор і формування національної ідентичності

робота «Роль самодіяльного фольклорного руху в формуванні почуття національної ідентичності у дітей та молоді з української меншини на півночі Польщі».

«Беручи до уваги те, що поняття фольклору передбачає також національні традиції, варто підкреслити значення цих традицій та мови у суспільному житті. У випадку переселених українців національні та родинні традиції мали величезне значення. На початковому етапі перебування у Польщі (на виселенні – ред.)українці не розвивали свої традиції. Було також багато випадків, коли люди не зізнавалися у власній національності, бо побоювалися, що їх будуть цькувати. Однак в місцевостях, де українців проживало майже стільки ж, скільки поляків, вони користувалися рідною мовою, дбали про весільні та релігійні обряди, вишивали рушники та сорочки, співали пісень. Українці надавали велику вагу навчанню рідної мови, поширюючи навість гасло: «Українець з українцем говорить українською».

Про українську меншину в Польщі в історичному плані

«Українська повстанська армія (далі у тексті  — скорочення УПА) у той час не становила реальної загрози для Польщі. Вона налічувала близько 1500 партизанів та близько 500 озброєних цивільних. Історики тут звертають увагу передусім на пропагандистські акції кінця 1946 – початку 1947 року, пов’язані з виборами до Сейму. Правда полягає у тому, що кількість жертв серед польського цивільного населення була тоді перебільшена, а підтримка УПА серед українських мешканців тих регіонів суттєво знизилася».

«Важливою складовою акції “Вісла” був наказ розміщення переселенців не ближче, ніж за 50 км від кордону та 30 км від воєводського міста. Натомість у повіті, селі або ґміні не могло проживати більше, ніж 10% українців. Цих правил, однак, неможливо було дотриматися з огляду на кількість переселенців. Наприклад, у повіті Гурово-Ілавецьке українське населення після переселення становило 42,5%. Правил поселення окремими родинами або невеликими скупченнями в умовах значного розпорошення також не вдалося повністю дотриматися. Наприклад, село Бєліца в нинішньому Західнопоморському воєводстві було повністю заселене українськими родинами».

«Польська держава мала за визначенням бути мононаціональною. Протягом перших кількох років після акції «Вісла» тодішня польська влада не брала до уваги потреб переселенців, зокрема – потреб релігійних та мовних, необхідності розвивати свої традиції, а тим більше – повернутися на давні землі. Влада особливо перешкоджала поверненню, видаючи укази про експропріацію (примусове позбавлення власності – ред.) та позбавляючи таким чином переселені родини прав на своє старе майно. До сьогодні тривають дослідження репресій, які застосовувалися щодо переселених під час акції «Вісла» і кілька років після неї. Донині також не встановлена кількість смертей серед переселенців – тих, що трапилися під час самої акції переселення, в таборі у Явожно чи просто виконаних вироків смерті».

Про роль українського самодіяльного фольклорного руху в Польщі

«А що з дітьми, які сьогодні приїжджають з України? З дітьми, які ідеально знають мову та приходять на наші заняття, бо не хочуть забути на чужій землі про своє походження? Вони також відіграють немалу роль, оскільки, інтегруючись з іншими дітьми, демонструють мовне багатство; часто вони добре розспівані та на вокальному рівні перевершують народжених у Польщі дітей. Вони охоче вивчають українські пісні, особливо народні. Ми, вчителі, відповідальні за те, аби поєднати всіх дітей в одну групу, яка гідно та з любов’ю презентуватиме українську культуру».

«Хоча не кожен українець закінчив українську школу, не кожен танцював чи співав у гурті, все ж за кожної нагоди саме музика, народні пісні стають тим, що поєднує, що є спільним чинником, який кожен має в серці і яким може поділитися. Кожен знає пісні «Рідна мати моя», «Била мене мати» чи «Там під львівським замком», а весь феномен полягає в тому, що кожен знає та співає всі куплети. І немає значення, чи закінчив українську школу, чи розвивав свої традиції у сімейному колі. Українська народна пісня має незвичайну силу, яка об’єднує всіх українців, часто приваблюючи також тих, хто взагалі її не знає, що можна сьогодні зауважити на прикладі змішаних польсько-українських подружжів».

Український фестиваль дитячих ансамблів у Кошаліні. 2018 рік.

Про Український фестиваль дитячих ансамблів у Кошаліні

«Початок історії фестивалю у Кошаліні, як згадує мій батько, не був таким легким, як могло би здатися. З ліцейних років, а потім – навчаючись у Кошалінській Політехніці, батько був активним українцем, допомагав, серед іншого, організовувати танцювальні заходи. На жаль, вже від часу навчання у ліцеї його неодноразово допитували працівники тодішньої Служби безпеки. Вони намагалися схилити його до співпраці – звичайно, проти українців – пропонуючи допомогу: «ми можемо вам суттєво допомогти, але можемо й зашкодити». Це відбувалося безпосередньо перед батьковими матуральними (випускними) іспитами, потім – в університеті під час сесії, далі – в той час, коли він був заступником директора PGR (Państwowe Gospodarstwo Rolne – Державне сільське господарство – ред.), тобто у ті періоди, коли батько, побоюючись за своє майбутнє, не міг сказати твердого «ні». Він завершував ці розмови у радше дипломатичний спосіб, унаслідок чого вони неодноразово повторювалися. Коли батько потрапив уже на постійне проживання до Битова і почав працювати музичним інструктором при пункті навчання української мови, служби також не піддавалися. Мій тато використав досвід роботи з дітьми та приготував спеціальну патріотичну програму для виступу в Кошаліні таким чином, аби Служба безпеки мала повне уявлення того, ким він є, і відступила. Адже батько знав, що на першому підготованому ним виступі в Кошаліні серед глядачів будуть і його переслідувачі. Це був 1982 рік. У той час сценарій кожного виступу мав пройти перевірку в Управлінні контролю публікацій та масових заходів (Urząd Kontroli Publikacji i Widowisk) – своєрідну цензуру, а також мав бути перекладений польською мовою. Батько завжди мав два готові сценарії, один – для цензури, другий – справжній, за яким потім грали на сцені. За це він неодноразово отримував догани від своїх керівників, зрештою потрапив до штаб-квартири Служби безпеки у Славні, і там, на жаль, йому погрожували вже зі зброєю. У перші роки батько регулярно готував патріотичні програми на фестиваль у Кошаліні, потім – кабаре, завжди з історично-політичним підтекстом. Один з таких виступів хотіли навіть перервати і прибрати з сцени. Згадувалися навіть так звані «жовті документи» («żółte papiery»). Однак самі організатори фестивалю – Ян Душкєвіч та Володимир Серкіз – після кожного такого суперечливого виступу вітали батька і навіть винагороджували його».

 «Варто зазначити, що у вісімдесятих і дев’яностих роках відвідувачів фестивалю було так багато, що їхня кількість перевищувала дозволену в рамках протипожежної безпеки. Сидячі місця були зайняті всі до останнього, організатори ставили додаткові стільці, а багато людей дивилися виступи стоячи. Діти, які брали участь у програмі, після своїх виступів мусили чекати в гардеробі. За якийсь час ситуація навколо мого батька стала спокійнішою. Патріотичні сценарії та пісні, які він писав, імовірно спричинили також, що Володимир Серкіз як діяч опинився під загрозою».

«З новими пропозиціями щодо фестивалю, а також зусиллями щодо фінансової підтримки цього починання зіткнувся також професор Роман Дрозд, який багато років був із фестивалем пов’язаний. Він закінчив ліцей з українською мовою навчання у Лігниці, де був учасником танцювального гурту. Коли Роман Дрозд був студентом Вищої педагогічної школи у Слупську, він став хореографом дитячого колективу «Надійки», який діяв при пункті навчання української мови у місті. Як керівник гурту, Роман Дрозд брав участь у щорічному фестивалі в Кошаліні. Танці, з якими виступали на кошалінській сцені, у ті часи також мусили пройти перевірку «цензури». У ратуші в Слупську тоді знаходилося представництво Управління контролю публікацій та масових заходів, де треба було показати переклад пісень. Натомість на останню генеральну репетицію, перед від’їздом до Кошаліна, приходив один із працівників Управління, який контролював танці».

Пункт навчання української мови у Слупську

Про сценарій концерту-вшанування 70-річчя акції «Вісла»

«Головна мета виступу – познайомити дітей зі складною темою акції «Вісла», щоб вони усвідомили: вони є наступними поколіннями, яке має плекати свої традиції та пам’ятати про власне коріння і походження. Ще одна мета – безпосередня подяка переселенцями за їхню працю, вкладену у виховання наступних поколінь в дусі української культури, а також у багаторічне створення можливості вільного розвитку та плекання української національної ідентичності в Польщі. Сценарій є також уроком, який має заохочувати до сімейних розмов на складні, але дуже важливі теми. Цей урок присвячений вшануванню власної ідентичності, любові до рідної культури без націоналістичних поглядів».

Деякі пісні Романа Булки (батька авторки роботи), які увійшли до сценарію

Пісня «Сорок семий весна»

Cорок семий весна, закінчилась війна

При вагонах стою, стоїть мати моя

Батько і три брати, через години три

мов любов до землі, покидають хати

Небагато взяли, по вагонам пішли

Батько взяли в рушник жменю свеї землі

На батькові тварі, хмари бачу страшні

щохвилина по нії слези пливуть гіркіи

Поїзд торами йде, вітер сумно гуде

Що ж той день принесе, деж ми будемо де

На який стороні, на який чужині

Чи згадаю колись вас Карпати мої

Поїзд в полі стає, хат не видно нігде

якийсь голос чужий на людей ся дере

«Висідайте отець вже дороги кінець –

вже народе вставай тут від нині ваш край.

Пісня «На Україні земля є чорна» 

На Україні земля є чорна, Нова держава стає у світі

Кожна вкраїнська дитина горда, що може буде ії легше жити

Легше на душі, легше на тілі, Що ми не є вже народ без краю

Лиш як дивлюсь на наши могучих, То зауваги все до них маю

Хочемо світу усьому кричать

Що Україна одна в нас мати

Бо не можливо забуть в чужині

знищені церкви, спалені хати

Хей Лемковино, гористий краю, Де були села смереки ростуть

Сосни ростуть де хата стояла, дві струнки сосни до неба ся пнуть

Де були села, ростуть дерева, над ними птахів літають ключі

Де церква –  Камінь де цвинтар –  Площа

Про все забув вкраїнец могучий

Хочемо світу усьому кричать………………

Холмщино краю трупами крита, там є від крови червена земля

Болиш як рана в тілі пробита, стоїш за межами мов сирота

Тут була смерть за вишиту сорочку

І Белз містечко і славна ікона

Тут наших хлопців на смерть звил Левочко

Ту по війні заказана зона

Хочемо світу усьому кричать ….

Хей Україно від Карпат до Дону від Чорнобила до чорного Криму

Хей Україно з Шевченко(во)го сону

Ти нам батьківщина в кожну хвилину

Хоч тебе мафії гнобять великі, Хоч біда чорна тебе зжерає

Ми з Польщі, Англії та Америки, Канади, Австрії та інших країн

Хочемо світу всьому …..

Фото надано Мирослави Булки-Максисько

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*