Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №46, 2020-11-15

Про психологічний стан вчителів розповідає Любомира Тхір – методистка з української мови та директорка української школи у Бартошицях. 

Чому у Вармінсько-Мазурському осередку підвищення кваліфікації вчителів ви вирішили провести психологічний тренінг?

Уже кілька років у співпраці з Львівською обласною бібліотекою для дітей ми реалізовуємо проєкт «Ми – українці. Я і ти!». В його межах на Вармії та Мазурах ми проводимо майстер-класи, літературні зайняття тощо. Я подумала, що українські експерти могли би попрацювати і з учителями. Тому ми почали організовувати конференції, цьогорічна відбулася в онлайн-форматі. З огляду на стрес, якого ми всі зазнаємо у часи пандемії, я попросила львівську психологиню та психотерапевтку Марту Онишкевич розповісти про використання внутрішніх психологічних ресурсів та боротьбу з  вигоранням у вчительській професії. 

Що спричиняє емоційне виснаження освітян?

Ми, вчителі, практично завжди хочемо працювати на високому професійному рівні. Коли ти максимально вкладаєш енергію у роботу, з’являється вигорання. На це накладається відповідальність за дітей чи конфлікти між самими учителями. Ти йдеш на роботу, але відчуваєш, що не маєш бажання виконувати свої обов’язки. 

Виснажувати може й поведінка «важких учнів». Мені завжди здавалося, що більш схильні до вигорання старші вчителі, однак психологиня переконувала нас, що це більше стосується молодих людей. 

Чому?

Нині молоде покоління хоче мати все швидко – машину, квартиру, високу зарплату. Колись навіть процес професійного розвитку був повільніший. Як звернула увагу психологиня, молодь нині сильно налаштована на «успішний успіх» і тому більш схильна до вигорання. Проблема стосується також людей, які не вміють працювати у групі і хочуть досягти всього самостійно. У школі, однак, треба вміти співпрацювати з іншими. 

Що порадила експертка для зменшення такої напруги?

Кожна людина має свої способи. Мені особисто багато сили додають поїздки, зокрема до України. Навіть якщо ми подорожуємо разом з іншими учителями, це все одно дозволяє дещо відволіктися від щоденної роботи у школі. Так само – у випадку поїздок з учнями, яких я проводжу досить багато. Поїздки до України можуть насправді дуже підбадьорювати. 

Звичайно, енергії додають і відвідування театру, кіно або концертів, а також час, проведений з родиною. Треба також уникати конфліктів на роботі. Психологиня заохочувала знизити темп праці й життя, знайти час для себе і не виконувати кожне завдання «на сто відсотків». 

Під час пандемії важко кудись поїхати. Як у таких умовах дбати про психологічний комфорт?

Учителі, як і всі навколо, зараз бояться за своє здоров’я чи навіть життя. Тут головна порада психолога – намагатися менше читати та дивитися новини про коронавірус у медіа.  Так можна зберегти спокій і не дати поганим емоціям взяти гору. Треба навчитися ізолювати себе від такої інформації. 

Наступна рекомендація пов’язана зі сном – за дві години до нього ми, знову-таки, не повинні читати новини, користуватися комп’ютером чи смартфоном, бо це вводить мозок у стан напруги. Менше споживаєш такої інформації – краще живеш і працюєш. 

Як дистанціюватися від таких новин, якщо вони постійно присутні у медійному просторі?

Це вже питання сильної волі кожного з нас. Треба просто діяти цілеспрямовано, часом – наперекір собі. Чуєш по телебаченню про коронавірус – просто перемкни канал. Нині вибір великий – від програм про природу до історичних чи розважальних передач. 

Школи знову повертаються до дистанційного навчання. Як перша така пауза вплинула на учнів?

Я та мої вчителі цим дуже розчаровані. Ми вважаємо, що навіть у часи пандемії найкращим рішенням є стаціонарне навчання у школі. Бо вона виконує ключову роль не лише в отриманні знань, але й у контексті розвитку суспільних компетенцій. У червні, коли ми роздавали свідоцтва про закінчення середньої освіти, мені запам’яталися сумні й часом злякані очі учнів. Це були не ті діти, яких ти знаєш на щодень, які постійно сміються, зчиняють гамір, бігають. Було добре помітно, що щось сталося. Протягом перших кількох тижнів вересня вони і далі були тихі, дуже серйозно слухали повідомлення про карантинні процедури та виконували їх. Водночас було видно, як вони скучили одне за одним, як раділи можливості бути в класі та спілкуватися. Потім діти вже повернулися до свого більш-менш звичного життєрадісного стану.

Зараз, на жаль, вони знову мусять залишити класи. 

У довшій перспективі це покоління учнів багато чого втратить. Я бачу, наприклад,  як сильно їм зараз бракує культурної активності. У школі завжди багато різних заходів. Кожного місяця окремі класи чи шкільне самоуправління проводили безліч ініціатив. 

Окрім цього, є питання особистісного розвитку – це позаурочні зайняття, хор, театр, танці чи спортивні змагання. Усе це діти втрачають, коли сидять замкнені вдома. 

Які ваші рекомендації щодо протидії негативним наслідкам дистанційної роботи?

Треба постійно розмовляти з учнями. Час від часу протягом уроку варто зробити перерву і запитати дітей про їхні почуття, про те, чого би вони хотіли. Щоб діти не слухали лише наші вчительські навчання і повчання, а й самі висловлювали свої думки. Завдання вчителя – мотивувати до постійної активності, зокрема й фізичної. Зрозуміло, що молода людина не може весь час сидіти за комп’ютером. Треба заохочувати і до участі у всіляких онлайн-конкурсах, які дозволяють розвивати свої здібності.

Ми не знаємо, як довго доведеться працювати у такому режимі, але вже видно, що діти сильно боятися знову надовго опинитися закритими у домівках. Присутність у школі – це енергія, ідеї, виклики, а також – можливість реалізувати себе не лише у навчанні. Ми маємо, наприклад, гарний проєкт, у межах якого у бартошицьких школах проводять заняття з робототехніки (діти збирають роботів із кубиків «леґо», під’єднують їх до мережі та програмують – ред.). Але це важко зробити через інтернет. Я думаю також про курси для батьків з порадами щодо самостійної праці з дітьми. Бо деякі дорослі телефонують і питають, чи дитина все-таки може прийти до школи. Вони не справляються, не вміють допомагати з навчанням. 

З огляду на такі обставини, ми навчили вже наймолодших учнів – з 1-3 класів – отримувати та відправляти електронні листи. Мусимо ще опанувати інструменти для онлайн-перевірки тестів. Вони не дають учням можливості списувати, показуючи таким чином реальний рівень знань. 

Під кінець листопада я планую провести наступну конференцію, присвячену правописові і правильному використанню української мови. Попри пандемію, треба намагатися працювати активно. 

Поділитися: